Байдужа Церква

Уважно вивчивши Ісусові слова, звернені до останньої церкви в Книзі Об’явлення, ви виявите дивний факт. По-перше, пам’ятайте, що Ісус повелів розіслати листи на адресу семи церков в Азії, проте ці послання були призначені не лише тим церквам, що реально існували в історії, але і усім нам, інакше їх не було б у нашому Священному Писанні. Сам факт, що вони містяться в Біблії, означає, що вони мають пророче значення або як і раніше промовляють до нас і сьогодні. Пророчі послання часто застосовують у різних стосунках, значеннях або ситуаціях. Послання до кожної церкви не лише значуще для нас на сьогодні, але, можливо, воно тому і з’явилося в кінці Біблії, що має найбезпосереднішій стосунок до Церкви напередодні Його пришестя. У цьому є певний сенс, бо наприкінці цього послання Іван каже: «По цьому я поглянув, і ось двері на небі відчинені, і перший голос, що я чув його, як сурму, що зо мною говорив, сказав: Іди сюди, і Я тобі покажу, що статися має по цьому!» (Об. 4:1). Зверніть увагу на слово «сурма». Ми знаємо, що в останні дні Сам Господь прийде за Своїми, зійде з неба «при голосі Архангола та при Божій сурмі» (1Сол. 4:16,17). Я вважаю, що в цьому посланні до церкви зроблений особливий акцент на той час, в який ми з вами живемо.

Ісус заявив у посланні, що ця церква перебуває в стані дрімоти. Говорячи сучасною мовою, їм бракувало ревнощів і запалу, вони байдуже поглядали на те, що було для Ісуса таким важливим. Вони рідко змінювали свої шляхи, щоб догодити Йому. Але чому вони поводилися таким чином? Пам’ятайте, що цю церкву не можна назвати самозванкою, яку Бог не визнає, – бо Сам Ісус визнає цих людей. Відповідь на питання полягає в їх ставленні до життя. Ісус каже: «Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого» (Об. 3:17). Ці слова видають відсутність у них ревнощів, бо вони набули душевного спокою, на жаль, не в Ньому, але в речах світу цього.

Поверхневий діагноз

Дехто може вирішити, що проблема в тій церкві виникла унаслідок занадто великого багатства або прихильності до матеріального. Це в кращому разі дуже поверхневе розуміння того, що сказав Ісус. Якщо подивитися на Давида, ми побачимо, що в нього були незлічені багатства і величезна кількість слуг. Він передав своєму синові Соломону «сто тисяч талантів золота та тисячу тисяч талантів срібла, а для міді та для заліза нема ваги, бо безліч того» (1Хр. 22:14). Але, звертаючись до Бога і кажучи про себе, він сказав: «Нахили, Господи, ухо Своє і вислухай мене, бо я бідний та вбогий!» (Пс. 86:1). Він називає себе бідним і вбогим! Тепер ми знаємо, що він усе говорив правильно, бо неможливо обманутися, якщо отримуєш небесне натхнення. Він дійсно бачив себе бідним і убогим, хоча в його коморах зберігалися купи срібла! Він потребував Самого Бога, і ця нужда виникла, бо він прагнув до Бога. Вслухайтеся знову в його крик: «Душа моя спрагнена Бога, Бога Живого». Він так намагається почути відповідь Божу! Він так жадає близькості до Нього! Ось звідки береться його завзяття: «Сльоза моя стала для мене поживою вдень та вночі, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог?» (Пс. 42:3). Проблема членів Лаодикійської церкви полягала не в самих речах матеріального світу, але, швидше, вони дозволили матеріальному світу задовольнити прагнення своєї душі. Давид ніколи собі цього не дозволяв. Він ніколи не допускав, щоб багатства наситили його голодну душу. Швидше за все, члени цієї церкви мали набагато менше багатство, ніж Давид, але вони наситилися тим, що мали, і знайшли в цьому задоволення. Це загасило їх внутрішню пристрасть за Божою присутністю і спілкуванням з Ним.

Повна протилежність

За останні двадцять років я дуже часто спостерігав подібну картину. Пам’ятаю, як одного разу я поїхав до індіанців племені крі в північній Канаді. Це було останнє індіанське плем’я в Північній Америці, яке залишалося жити в резервації. Власне, лише за двадцять років до описаних подій ці благородні люди жили у вігвамах, пересуваючись услід за мігруючими американськими лосями. Це були прості люди, що не мали великих скарбів. Вони стали встановлювати телевізори у своїх скромних житлах тільки впродовж останніх десяти років.

На зібрання прийшло близько тисячі людей. Я пробув там декілька днів і помітив щось дивне. Майже усі без виключення люди старше за двадцять років відчували вражаюче прагнення Бога. Вони були набагато ревніші за багатьох у Північній Америці. Вони демонстрували палке бажання пізнати Бога. Проте молоді люди молодше двадцяти були байдужі і, як здавалося, не відчували ніякого духовного голоду.

На одному із зібрань проповіді було дуже сильними. Люди у величезному наметі близько до серця сприймали усе, про що йшла мова. Раптом я помітив за наметом і біля нього молодих людей, які стояли там з нудьгуючим і байдужим виглядом. Я знаю, коли проповідь дійсно буває нудною, але в той раз вона такою не була. Я сам відчував надзвичайно потужну дію Духа Святого на проповіді Його Слова. І раптом, не встигнувши зрозуміти, що сталося, я побіг уздовж проходу, минувши прагнучих Бога людей у напрямку до молоді біля краю намету. Я просив їх увійти до намету і послухати. Вони дивилися на мене, немов я божевільний і нічого не розумію в реальному житті.

І тільки тоді я помітив їх футболки і бейсболки. Здавалося, написані на них слова стали особливо яскравими і привернули до себе мою увагу. На них були назви різних професійних бейсбольних і футбольних команд. Святий Дух показав мені, що вони були наповнені і отруєні інформацією, яку щодня поглинали через телебачення. На жаль, вони задовольнили свою спрагу тим, що не принесе для них жодної користі! І тоді я згадав, що старше покоління виросло без телевізора. Це пояснення стало відповіддю на моє нерозуміння з приводу такої різної реакції людей у віці до і після двадцяти років.

Будь ласка, постарайтеся зрозуміти, що я хочу сказати. Телебачення не завжди є згубним для нашого росту і розвитку, вся річ у тім, як ми до нього ставимося. Тепер у нашій сім’ї теж є телевізор, хоча багато років після весілля його в нас не було. Багато телепередач приносять нам велике задоволення і повчання. Я можу стежити за подіями у світі саме завдяки телевізору. Проте телевізор не живить і не задовольняє мої потреби. Він не став моєю пристрастю. Я можу дивитися його і продовжувати відчувати прагнення Бога, залишаючись в спілкуванні з Духом Святим. Незважаючи на свою духовну бідність, ті молоді люди дозволили задовольнити свій апетит тим, що користі не приносить.

Незабаром після тієї поїздки я вирушив у північно-східну частину Сполучених Штатів. Мене попросили проповідувати в п’ятницю увечері. На зібрання запросили усю церкву, і, на мій подив, я побачив, що із семисот присутніх людей близько п’ятисот були підлітками. Після зібрання мене оточили десятки молодих людей, ставлячи питання на духовні теми. Час наближався до півночі. Ми розмовляли на Божі теми тривалий час після зібрання. Нарешті, я сказав: «Як мені це подобається! У вас усіх таке прагнення Бога!»

Мене запросили на ланч уранці наступного дня перед моїм від’їздом. Я не міг відмовити, і молодь орендувала великий зал у ресторані, де наші дискусії продовжилися. Я був здивований і обрадуваний. Між підлітками цього регіону і півночі була величезна різниця, причому молоді і забезпечені люди на північному сході відчували більшу спрагу, ніж їх індіанські однолітки, хоча ті володіли набагато меншими матеріальними благами.

У церкві на північному сході люди старшого покоління не виявили такого завзяття, яке мали підлітки. Чому вони не підійшли до мене з питаннями? Чому на зібраннях підлітків було набагато більше, ніж представників інших вікових категорій? Думаю, душі дорослих людей були обтяжені турботами і задоволеннями життя. Звичайно, Бог був частиною їх життя, але не пристрастю, хоча вони і сповідували панування Ісуса у своєму житті.

Після зустрічі як із старшим, так і з молодіжним пастором церкви я зрозумів, що як старший, так і молодіжний пастор просто відтворювали себе у своїх людях. Вірш з Книги пророка Осії буквально ожив для мене: «І буде священикові, як і народові» (Ос. 4:9). Якщо пасторові бракує пристрасті, то і народ буде байдужим. Бог активно діяв у молодіжному пасторові, який був захоплений служінням, і сьогодні він ефективно і могутньо служить вже в іншому місті.

Попередній запис

Божа мета

Цар Давид грає на арфі, Герріт ван Хонтхорст Ми жадаємо того, чим нас годують. Перш ніж ... Читати далі

Наступний запис

Ліки від байдужості в Церкві

Ісус у Своєму посланні до азійських церков говорив саме про цю апатію, що так часто зустрічається в церкві. Прислухайтеся до ... Читати далі