Близькі стосунки

«Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас» (Як. 4:8).

Почуйте заклик, ні, крик, що виходить із серця Божого і з кожним наступним днем звучить з наростаючою силою: «Як ви можете задовольнятися життям поза Моєю присутністю? Чому ви стоїте на віддалі, тоді як можете насолодитися близькістю зі Мною?»

У кожного з нас є друзі, а також люди, якими ми захоплюємося і з якими ми хотіли б підтримувати близькі стосунки. Вони займають у нашому серці особливе місце, і час, проведений з ними, стає для нас вищим задоволенням, особливо якщо ми зустрічаємося з ними за їх ініціативою. Запрошення розділити з ними компанію, що поступило від них, наповнює нас передчуттям чогось радісного і хвилюючого. Ми з готовністю звільняємо цей щасливий день від всяких інших справ і приймаємо приємне запрошення. У Посланні апостола Якова ми можемо побачити найбільш вражаюче запрошення з усіх, що колись прозвучали на адресу людини: «Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас» (Як. 4:8). Зупиніться на хвилинку і подумайте ось про що: Творець усього Всесвіту, Землі і всіх її мешканців бажає вашої присутності. І не просто присутності. Він хоче зближуватися з вами, бо нам кажуть, що не можна «кланятись богові іншому, бо Господь Заздрісний ім’я Його, Бог заздрісний Він» (Вих. 34:14).

Таке нескороминуще бажання Бога. Він є ініціатором цього запрошення, бо Він пристрасно бажає, щоб Його діти близько Його знали. З часу гріхопадіння людини минули тисячі років, і щоб відкрити шлях для такої близькості, знадобилися складні приготування і висока ціна. Іван, один з найближчих друзів Ісуса, писав: «Ніхто Бога ніколи не бачив, Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був» (Ів. 1:18).

Адам бачив Бога лицем до лиця, але через скоєний ним гріх, або непослух, був відокремлений від Його славної присутності, і його покарання поширилося на все людство. Люди більше не можуть бачити або знати Бога, як бачив Його і знав раніше Адам. Проте Отець зазнавав глибоке страждання і пристрасно бажав відновити спілкування з нами і позбавити нас від цього жахливого розділення. Щоб розв’язати цю проблему Він послав Ісуса, Який був з Отцем із самого початку, і Який є Бог у тілі. Ісус заплатив ціну, яка звільнила нас від пітьми і дала можливість примиритися з Богом, якщо тільки ми приймаємо Його як Господа. Проте про це возз’єднання Бога і людини раніше не проповідували, і люди не відчували цього в усій повноті.

Ми робили особливий акцент на звільненні від гріха і смерті, але нехтували проголошенням близького спілкування з Богом, яке можливе для кожного, хто отримав звільнення. Ця зневага може обійтися нам дуже дорого і навіть загрожує катастрофою, оскільки ми упускаємо красу близького пізнання Бога. Подібна трагедія представлена в Старому Заповіті в історії про нащадків Авраамових.

Два різні мотиви

Я завжди дивувався з контрасту в ставленні до Бога і в поведінці Мойсея і його родичів, синів Ізраїльських. Книга Вихід починається з історії про те, як нащадки Авраамові страждали в умовах жорстокого рабства. Вони пробули в Єгипті майже чотириста років. Спочатку вони користувалися прихильністю правителів, але потім їх перетворили на рабів, ставлення до яких було безжальним. У відчаї і муках вони звернулися до Бога з проханням про позбавлення.

Господь був зворушений їх молитвами і послав до них рятівника на ім’я Мойсей. Мойсей був народжений євреєм, але не був рабом. Він виховувався в палаці фараоновому як онук самого фараона. Цей принц Єгипту був зворушений жахливою долею своїх братів, проте, щоб врятувати своє життя, йому довелося тікати в пустелю. Через роки він знову повернувся, щоб позбавити народ Ізраїльський від рабства за Словом Божим і Його силою.

Позбавлення Ізраїлю від єгипетського рабства часто порівнюють з нашим позбавленням від рабства гріху. Єгипет символізує при цьому світську систему точно так, як Ізраїль є символом Церкви. Коли ми народжуємося згори, ми звільняємося від світської системи тиранії і пригноблення.

Неважко уявити, як жорстоко жителі Єгипту поводилися з поневоленими синами Ізраїльськими і скільки мук довелося перенести нащадкам Ізраїлю. Їх спини були поцятковані рубцями від побоїв фараонових наглядачів, вони жили в нетрях і живилися будь-чим. У них не було надії на спадок, оскільки вони працювали заради процвітання єгипетських хазяїв. Вони ридали, коли за наказом фараона тисячі їх новонароджених синів убивалися.

Проте вони дуже швидко забули про усі свої муки. Кожного разу, коли після свого позбавлення вони стикалися з труднощами і проблемами, вони починали жалкувати за своєю втечею з Єгипту, глузували з власних молитов про позбавлення і казали: «Чи не краще повернутися в Єгипет?» Вони дійшли до того, що запропонували один одному здійснити цей проект: «Оберімо собі голову, та й вертаймось до Єгипту!» (Чис. 14:4).

Інша справа Мойсей. Це була єдина людина, умови життя якої в Єгипті дійсно були чудовими. Власне, ніхто не жив краще за нього. Він виріс у палаці найбагатшої людини у світі, він жив краще за всіх, їв найкраще, носив найкращі речі і здобув найкращу освіту. Слуги задовольняли усі його потреби і бажання, а спадщина його була величезна як по багатству, так і по обітниці. Але він добровільно залишив усе це і на відміну від синів Ізраїльських жодного разу не озирнувся назад і не пошкодував про те, що залишив позаду себе.

Але в чому полягала різниця? Вся річ у тім, що Мойсей зустрів Бога. Він побачив полум’я і підійшов ближче. Він зустрів живого Бога на Сінаї в полум’ї куща, що горів, а сини Ізраїльські ні! Коли Господь покликав Мойсея, той підійшов ближче. Сини ж Ізраїльські пізніші, коли вони отримали подібне і ще більш вражаюче запрошення, відступили і не прийняли його (див. Вих. 20:18-20).

Я часто запитую своїх парафіян: «Куди повів Мойсей синів Ізраїльських, коли вони вийшли з Єгипту?» Зазвичай мені відповідають: «У землю обітовану». Але це не так. Він повів синів Ізраїльських до гори Хорив, або Сінай. Пам’ятаєте Божі слова, звернені до фараона через Мойсея: «Відпусти Мій народ, і нехай вони служать Мені на пустині!» (Вих. 7:16). Він не сказав: «Відпусти Мій народ, щоб вони успадкували землю». Мойсей не міг повести народ до обітованої землі, перш ніж вони познайомляться з Подавцем обітниці. Якби він спочатку привів їх у землю обітовану, усе закінчилося б тим, що вони більше полюбили б обітниці, ніж їх Подавця, Самого Бога. Мойсей з нетерпінням чекав моменту, коли вони підійдуть до того самого місця, де він зустрівся з Богом.

Власне, те ж саме ми робимо в наших церквах. Ми більше проповідуємо про те, що зробить для нас Ісус, ніж про те, Хто Він є насправді! У результаті ми виховали покоління, які служать Богові не у відповідь на те, Хто Він є, а через переваги і вигоди, що виникають з цього. Подібний стан речей можна порівняти з тією ситуацією, коли жінка виходить заміж через гроші. У такому шлюбі вона прагне не пізнати чоловіка таким, яким він є, але отримати те, що він може їй дати. Так, звичайно, вона може його якоюсь мірою любити, але знову ж таки її мотиви не можна назвати чистими.

Люди, які більшою мірою підкреслюють благословення Божі на шкоду своїм взаєминам з Ним, виховують учнів, які, приходячи до Бога, стараються від Нього щось отримати, а не пізнати Його. Немає нікого подібного до Нього, і неможливо нікого порівняти з Ним, бо Він дійсно дивний. Якщо людина дійсно зустрічається з Богом, як це сталося з Мойсеєм, усі обітниці бачаться нею під кутом цієї перспективи. Він набагато дивовижніший, ніж будь-що, навіть Його благословення.

У позбавленні дітей Ізраїльських Бог переслідував головну мету – Він хотів, щоб вони пізнали і полюбили Його. Він хотів стати широко відомим серед цього народу. Він сказав: «Носив вас на крилах орлиних, і привів вас до Себе» (Вих. 19:4). Проте сини Ізраїльські упустили своє призначення.

Боже прагнення до близькості зі Своїм народом ніколи не згасало і не змінювалося, бо в Його Слові постійно говориться про це прагнення. Воно також відображене в пристрасній молитві Павла: «Щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрости та відкриття для пізнання Його» (Еф. 1:17).

Він показав нам це Своє пристрасне бажання. Бог бажає, щоб кожне народжене згори чадо глибоко і близько пізнало Його! Ви не відчуваєте при цих словах хвилювання? Якщо ні, замисліться на хвилинку над цим і нехай усвідомлення цього дива проникне у ваш розум і повністю захопить вас.

Ми служимо живому Богові, істинному Отцю, серце Якого болить за Своїх дітей. Бог щиро бажає спілкування з нами. Павло говорив про це в Коринті вірним, які захопилися богословськими дебатами: «Знаєте, що коли ви поганами були, то ходили до німих ідолів, ніби воджено вас» (1Кор. 12:2). З цих Павлових слів ми бачимо одну дуже важливу характеристику Бога, нашого Отця, яка відрізняє Його від усіх інших лжебогів – Він говорить з нами!

Наступний запис

Повернути вбік

Покликання Мойсея Нещодавно я їхав у справах машиною, і раптом Святий Дух звернувся до мого серця: ... Читати далі