Два свідчення

Багато людей світу цього вважають віруючих нерозумними людьми, ледь не божевільними, принаймні, диваками, які «гають» час на всілякі «нісенітниці», ніж витратити його на більш «значущі» речі. Тільки ці «значущі» речі частенько перетворюються на звичайнісіньку метушню, від якої лише одні збитки і жодної користі.

Проте в такому ставленні світу до віруючих немає нічого нового, адже про подібне писав апостол Павло майже 19 століть тому: «Де мудрець? Де книжник? Де допитливий віку цього? Чи не обернув Бог мудрість світу цього на безумство? Бо коли світ своєю мудрістю не пізнав Бога в премудрості Божій, то угодно було Богові безумством проповіді спасти віруючих» (1Кор. 1:20,21). Отже, «немає нічого нового під сонцем» (Еккл. 1:9), – так що не варто сильно ображатися на світ, коли хтось з його недалеких представників починає глузувати з того, що ви вважаєте осердям свого життя.

Проте в деяких, більш розсудливих людей світу цього деколи виникають питання стосовно нашої віри. Що ж робити в такому випадку? – На це запитання Біблія дає ясну відповідь: «Господа Бога святіть у серцях ваших; завжди будьте готові всім, хто домагається від вас звіту про ваше уповання, дати відповідь із лагідністю і благоговінням» (1Пет. 3:15). Проте тут варто зробити одне вкрай важливе зауваження, а саме: Слово Боже радить «дати відповідь» про наше «уповання», а не переконувати співрозмовника, наводити безліч доказів стосовно існування Творця. Повторимо: розповісти в Кого і в що ми віримо, але не доводити людям правоту своєї віри, того віровчення, що сповідуємо.

Зауваження, між іншим, вкрай важливе, бо через спроби нав’язувати людям свій світогляд, доводити, що «наша віра – єдина вірна», багато людей не тільки не переймали «потрібну» точку зору, але й взагалі переставали цікавитися питанням «нашого уповання», бо на власні очі переконувалися у чому воно полягає і до чого призводить…

Взагалі, багато віруючих забувають про… всемогутність Творця, лише одним словом Якого «сотворено небеса, і духом уст Його – вся сила їх» (Пс. 32:6), і тому намагаються якимись науковими доказами, умовиводами, тобто власними зусиллями переконати певну людину в існуванні благого Творця. Часто такі намагання не наближають, а лише відвертають, відштовхують людину від Бога. Цікаво, чому? Бо віра – це царина не науки, а сердечних почуттів, спрямувань людини; сфера, яка залишається невідомою не тільки для оточення, але й для самої людини. Тобто людина сама, звичайно за Божого сприяння, має переконатися в Його існуванні, при чому відбутися це може найрізноманітнішим, найменш передбачуваним чином. Так, наприклад, в атеїстичні радянські часи багато людей свідомо приходили до віри в Бога саме завдяки атеїстичній пропаганді, точніше її повної безглуздості.

Ми ж, окрім «звіту» про те, у Кого і в що ми віруємо, єдине, що можемо зробити: це своїми добрими справами та добрим ставленням до оточення явити світу любов нашого Небесного отця, щоб він бачачи це все з часом прославив Його (див. Мф. 5:14-16). Цих двох свідчень: сповідання віри та добрих діл, буде цілком достатньо.

От тільки чи робимо ми це? Чи достеменно знаємо у Кого і в що саме віримо? – На ці запитання нам доводиться давати відповіді ледь не щодня.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docДва свідчення


Ваш коментар: