Але виправляй ближнього

Проповідь апостола Павла в Ефесі (фрагмент), Лесюєр Есташ

У сьомому розділі, продовжуючи Свої висловлювання в тому ж стилі, у вигляді заперечення гріховних вчинків, Спаситель продовжує Свою думку: «Не судіть, щоб і вас не судили» (Мф. 7:1), «Не давайте святого псам» (Мф. 7:6). Якщо на початку Нагорної проповіді, пов’язаної із заповідями блаженства, говорилося про те, як люди повинні ставитися до Царства Небесного. То в наступній частині Нагорної проповіді у вигляді заперечення характеризуються гріховні вчинки. А в розглянутих словах Ісуса Христа «не судіть…» говориться про те, як люди повинні ставитися один до одного.

Необхідність у цій настанові була викликана і тим, що в людей у міру їх захопленістю земними благами і земними багатствами збільшується байдужість до Бога, спостерігається жорстокість до ближніх і засудження людей, що їх оточують. Оскільки в розглянутих словах Спасителя «не судіть…» говориться не лише про ставлення людей один до одного, але і про відплату за людські вчинки, то ці слова також відносяться і до суду Небесного, на якому людина буде судима за свої земні справи за законом відплати Божої.

Думка про відплату, висловлена в розглянутих словах, підтверджується словами «якою мірою міряєте, такою відмірено буде вам, тим, що слухають» (Мк. 4:24). Ось тоді і людина, що проявляє співчуття до ближнього (коли сама судила когось приватним або цивільним судом), за свої помилки не буде судима жорстоким судом, як людським, так і Божим. «Бо немилостивий суд тому, хто не творив милости; милість же підноситься над судом» (Як. 2:13).

З усього вищесказаного стає ясно, що в розглянутих словах говориться про засудження, викривання і лихослів’я. Ці явища можуть бути присутніми як у приватних, так і в цивільних судах.

Для того, щоб правильно зрозуміти розглянуті слова Спасителя, слід розібратися в тому, чи забороняє Ісус Христос суд взагалі і якщо дозволяє, то який суд? Для того, щоб знайти правильну відповідь на це питання, звернемося до цілого ряду місць Нового Завіту в яких також говориться про суди і про ставлення до судів самого Спасителя і Його Апостолів.

З Нового Завіту видно, що сам Ісус Христос чинив суд над людьми і засуджував їх. «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що поїдаєте доми вдовиць, напоказ довго молитесь: за те ще більший осуд приймете» (Мф. 23:14). «Як утечете ви від суду вогню геєнського?» (Мф. 23:33). Ісус Христос надав право і владу судити людей і Своїм Апостолам, які також вершили суд. «Викривай, забороняй, благай з усяким довготерпінням і повчанням» (2Тим. 4:2). «Це говори, наставляй і викривай зі всякою владою» (Тит. 2:15) даною «Господом на будування, а не на розорення» (2Кор. 13:10). Апостол Павло засудив коринфського перелюбника (1Кор. 5). А апостол Петро засудив Ананію і Сапфиру (Діян. 5).

З усього вищесказаного видно, що Ісус Христос не скасовував суди людські, але учив як звершувати суд, як особистий, так і цивільний. «Судіть судом справедливим» (Ін. 7:24). Апостол Павло розрізняє два види судів. «Бо що мені судити і зовнішніх? Хіба не внутрішніх ви судите? А зовнішніх судить Бог» (1Кор. 5:12,13). Згідно з цією цитатою Апостол Павло вказує на наявність суду християнського і державного. Під християнським судом розуміється напучення ближнього, що згрішив, і настанова його на шлях істинний. Цей суд застосований до тих людей, які бажають виправлятися. А людей, що упираються у своїх гріхах, судитиме Бог через караючу відплату, яка може виразитися і в покаранні злочинця через державний суд.

Згідно з поглядами Спасителя, суд між людьми, у вигляді зауважень, напучень потрібен для того, щоб вказати на недоліки і помилки людині, що згрішила, і доброзичливо допомогти їх виправити. Але не треба викривати помилки з непримиренною ворожнечею і уїдливою злорадістю, як це зазвичай робили фарисеї. Як цивільний, так і приватний суд, судить ближнього нашого. Тому до ближнього треба виявити співчуття і милосердя. І треба зуміти не лише вказати йому на його помилку (тобто викрити гріх), але треба зуміти зробити це так, щоб не образити людину, що згрішила. І треба зуміти переконати грішника відмовитися від його гріховних дій, показати згубність гріха. Тому суд, у вигляді засудження гріха, потрібен для того, щоб допомогти грішникові виправитися і наставити грішну людину на шлях істинний. І кінець кінцем з грішника зробити праведника.

Саме про таке розуміння розглянутих слів Спасителя писав Святий Іоанн Златоуст. «Отже що ж? Якщо хтось впаде в блуд, невже мені не говорити, що блуд поганий і невже не слід виправляти розпусника? Виправляй, але не як ворог, і не як ворог, що вимагає відплати, але як лікар, що додає ліки. Спаситель не сказав, не зупиняй грішника: але не суди, тобто не будь жорстоким суддею».

Суд у людському товаристві повинен ґрунтуватися на справедливості і милосерді, і не лише карати злочинця, але і перевиховувати його. Тому суд, у вигляді державної установи, встановлений Богом. У Старому Завіті пишеться: «В усіх оселях твоїх, які Господь, Бог твій, дасть тобі, постав собі суддів і наглядачів за колінами твоїми, щоб вони судили народ судом праведним» (Втор. 16:18). «І зійшов Ти на гору Синай і говорив з ними з неба, і дав їм суди справедливі, закони вірні, устави і заповіді добрі» (Неєм. 9:13).

У Біблії дається вказівка, як вершити суд. «Не чиніть неправди на суді; не будь упереджений до жебрака і не догоджай лицю великого; за правдою суди ближнього твого» (Лев. 19:15). «І дав я повеління суддям вашим у той час, говорячи: вислуховуйте братів ваших і судіть справедливо, як брата з братом, так і прибулого його; не розрізняйте осіб на суді, як малого, так і великого вислуховуйте: не бійтеся лиця людського, тому що суд – справа Божа» (Втор. 1:16,17). У староєврейській державі дуже велике значення надавалося виконанню постанов судів і передбачалося покарання за непослух суддям. (Втор. 17:12).

У Новому Завіті, як і в Старому, також висловлюється думка про необхідність суду і суддів у суспільстві, в якому є присутнім зло. Причому суд державний має не лише карати і присікати зло, але і захищати суспільство від лиходіїв, діючи на основі справедливості і людинолюбства. Факт того, що апостол Павло не відмовився, а брав участь у суді, підтверджує те, що він визнавав суди як необхідність, і вимагав суду кесаревого як захист від необґрунтованих викриттів юдейських старшин. «Павло ж, коли правитель дав йому знак говорити, відповів: “Знаючи, що ти багато років справедливо судиш народ цей, я тим вільніше буду захищати мою справу» (Діян. 24:10).

Апостол Павло в Кесарії, Микола Бодаревський

У Новому Завіті вказується і на те, яким має бути людський суд. «Не судіть з вигляду, а судіть судом справедливим» (Ін. 7:24). Але разом із згадкою про людські суди, у Біблії говориться і про суд Вищий, суд Божий. «Усі ми станемо перед судом Христовим» (Рим. 14:10). Вказується про те, яким буде цей Вищий суд. «І судимий був кожен за ділами своїми» (Одкр. 20:13).

Таким чином, у словах Спасителя «не судіть, щоб і вас не судили» говориться про викриття і лихослів’я, але не скасовуються суди, як приватні так і державні, і забороняється людині під час суду (засудження вади) застосовувати до ближнього ворожість і злість. І рекомендується проявляти до нього милосердя і співчуття. А суд (у сенсі викривання вади і гріха) застосовувати тільки для того, щоб виправити заблукалого та усунути гріх.

Автор: О. Г. Долженко

Попередній запис

Не лихослов і не осуджуй ближнього

Нагорна проповідь, Михайло Копьєв Продовжуючи викладати Своє вчення, Ісус Христос сказав: «Не судіть, щоб і вас ... Читати далі

Наступний запис

Як перестати засуджувати?

Про неприпустимість засудження ближніх говорити важко, а все через те, що кожен з нас у тій чи іншій мірі хворий ... Читати далі