Щоденний шлях

В одному з попередніх дописів мова йшла про те, що шлях кожної людини до Бога здійснюється зазвичай двома способами: шляхом страждань або шляхом пізнання навколишнього світу, або ж певним їх поєднанням. Усе так і є, проте не треба зводити стосовно цього цілої богословської системи, адже стосунки з Богом не зводяться до якогось певного правила, до якоїсь «магічної формули», яка здатна вирішити всі питання або ж допоможе певній людині «з’ясувати» її стосунки з Богом раз і назавжди. І недаремно саме поняття «з’ясувати» взяте тут у лапки, бо кожна людина розуміє «з’ясування стосунків» з Богом по-своєму. Якщо взагалі задумується про це, бо часто ці стосунки носять спонтанний характер, як реакція на життєві негаразди. За принципом: «Як біда до порога – то до Бога».

«Усе це говорив Ісус людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм» (Мф. 13:34), – сам Господь намагався людям викладати Свою науку в певних образах, не нав’язуючи їм сухих богословських формулювань, які в більшості людей викликають нудьгу і нерозуміння. Апостоли теж використовували у своїй проповіді певні образи запозичені з повсякденного життя. Взяти для прикладу образи, якими послуговувався апостол Павло у своїх спробах пояснити коринтянам, що має являти собою Церква – це дбання про рослину, поле, будова, храм і, нарешті, тіло Христове: «I ви – тіло Христове, а нарізно – члени» (1Кор. 12:27).

Взагалі богословські формулювання виникли внаслідок виникнення єресей, хибних вчень, які спотворювали Христову науку: як, наприклад, Символ віри «зобов’язаний» своїм виникненням Аріанській єресі, яка заперечувала, що Ісус Христос – це Бог-Син, єдиносущний Богові-Отцеві. Взагалі богословські формулювання потрібні як дороговкази кожній людині на її шляху до Бога. Тільки так і не інакше, бо в іншому випадку вони можуть просто замінити людині Бога, як це часто трапляється в житті, коли людина релігією підміняє собі Бога. Починає служити «букві», як це сталося з багатьма юдеями новозавітного часу, які не змогли побачити в Равві з Назарету довгоочікуваного Месію. Але не треба суворо судити їх, бо їхнім шляхом ризикує піти кожен з нас, спокуса слідувати «букві», а не «Духові» чигає на кожного з нас. Чому? Бо так набагато простіше, принаймні на перший погляд.

Простіше виконувати певну кількість заповідей, правил, ніж щоденно перевіряти себе: чи не на хибному я шляху? Чи дійсно я роблю те, що хоче від мене Господь? Та що казати, якщо постійний пошук відповідей на ці запитання теж може замінити живі стосунки з Богом, теж може стати служінням «букві». Адже так простіше…

Через це проходить кожен вірний. Неодноразово, деколи кілька раз на день, тому недаремно апостол Павло попереджав: «Тому, хто думає, що він стоїть, нехай бережеться, щоб не впасти» (1Кор. 10:12). А що ж стосовно двох шляхів, якими людина наближається до Бога, то це просто життєве спостереження, а також нагадування про те, що шлях до Бога триває все життя. Не можна стверджувати, що знайшов Бога у своєму житті, і тому перестати шукати Його, слідувати за Ним: «Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться самого себе, бере свій хрест щоденно й іде услід за Мною» (Лк. 9:23). Стосунки з Богом вимірюються не якимсь певним моментом, не місяцем, не роком, а всім життям.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docЩоденний шлях


Ваш коментар: