Роль упокорення в житті християнина

Думаю, ні для кого тема “упокорення” не нова. Усі ми не раз чули проповіді на такі теми. Не раз ми роздумували самі про це. Не раз ми приходили до висновку, що нам бракує цього упокорення. Я і сам не раз проповідував на цю тему, відтоді багато що змінилося. Багато що переосмислив і переоцінив. Хоча не думаю, що скажу щось нове, просто для мене тепер це життєво. І зараз хочу представити вам свій погляд на цю тему, у надії, що це допоможе нам зростати далі.

Ви знаєте, дуже багато людей бояться бути упокореними. Я сам іноді не хочу упокорюватися. Якщо зараз почну проповідь із заклику “Упокортеся!”, то боюся, що багато хто з вас, якщо не усі, засмутитеся усередині себе і визнаєте, що упокорюватися зовсім і не хочеться. Принаймні, здається, що радості від цього не багато. Не знаю як ви, але я, почувши цей заклик, відчув себе саме так. Я вважаю, що мої попередні проповіді на цю тему були не вдалими, оскільки в мене і в людей вони викликали саме такі почуття. Ось це почуття примушувало мене знову і знову повертатися до цієї теми і роздумувати, шукати, у чому ж полягає істинне упокорення? Бо якимсь відчуттям, якоюсь частинкою свого мозку я розумію, що істинне упокорення має приносити радість, спокій, заспокоєння. Чому ж чуючи цей заклик “Будь упокореним!” я не завжди відчуваю це заспокоєння? Але давайте усе по порядку.

Спершу спробуйте поставити собі питання: «Що таке упокорення?»

Після вивчення цього слова в Біблії, вивчення варіантів перекладу я б сформулював визначення упокорення так: основне значення цього слова – опускатися, визнавати своє низьке місце.

Є однокорінне слово, що часто згадується в Біблії, – смиренномудрість, його можна визначити як упокорення розуму. Ми вживатимемо його як синонім слову упокорення.

Ще є лагідність, це слово характеризує приборканий стан людини, воно також дуже близьке до упокорення.

Чому ж слово «упокорення» не завжди викликає в нас багато радості, але часто навіть якусь прикрість? Річ у тім, що упокорення має на увазі визнання самого себе слабким, безпорадним, немічним. Кому ж подобається себе визнавати слабаком? З дитячих років ми прагнемо довести собі, що оточуючим нас «авторитетам», що ми сильні люди, люди чогось варті. І тут заклик благовістя: «Упокортеся!» Чи не звідси такі часті питання наших знайомих: «Чому християнами можуть бути тільки слабкі люди?»? Знаєте, коли я незадоволено морщуся від слова «упокорся», я думаю саме про те, що «От, знову треба стати слабким…», «Знову треба заспокоювати себе і аналізувати своє місце у своєму житті». Іноді це надто боляче. Боляче від того, що рушаться мої, такі улюблені мною, повітряні замки. Тому я хочу зробити таке припущення: має ж бути в упокоренні щось таке, що по суті своїй є дуже добрим і потрібним нам усім? Давайте трохи поміркуємо над цим.

У Біблії досить багато уривків, подібних до цих: «Краще смирятися духом з лагідними, ніж розділяти здобич з гордими». Притчі 16:19

Чи: «Близько Господь до скорботних серцем, і смиренних духом Він спасає». Псалом 33:19

Ми бачимо, що упокорення – це по суті своїй антонім іншому поняттю, гордості. І як гордість є однією з головних причин того, що люди не можуть прийняти спасіння, так упокорення – умова отримання цього спасіння. Чому?

Павло пише, що Господь рятує нас не за ділами, не за нашими заслугами, а по нашій вірі, по благодаті, по милості Божій, щоб ніхто не хвалився. Тобто спасіння – це дар. Чи можуть горді люди приймати подарунки? Важко.

На думку спадає уривок відомий багатьом: “Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне” (Мф. 5:3). “Убогі духом” означає ті, хто має потребу в Дусі, тобто в Богу. Я боюся, що усі люди навколо насправді убогі духом, але проблема в тому, що далеко не всі це розуміють, і це визнають. Зате з легкістю це можуть визнати “пропащі” грішники, пияки, люди, які не справляються зі своїми вадами, і просто ті люди, які мало думають про себе, але часто замислюються над сенсом життя, наприклад. Такі люди легко визнають це, бо вже абсолютно упевнилися, що без Бога їм не прожити в цьому світі. Без Нього їх життя порожнє. Такі люди і є убогі. І правда в тому, що перед Богом ми всі убогі. Але деякі досі намагаються довести собі і Богові, що вони щось ще означають.

Чи не тому кілька разів у Біблії згадуються такі слова: “Але тим більшу дає благодать; тому й сказано: “Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать”” (Якова 4:6).

Саме усвідомлення нашої убогості, нашої слабкості, провадить нас до того, що ми шукаємо той дар, без якого жити не можемо. А Бог, як відомо, дає тим, хто шукає.

І все-таки, що ж такого дає нам упокорення? Що воно дає такого важливого?

Давайте прочитаємо уривок: “Продовжуючи далі, Ісус сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам. Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління. Усе Мені передано Отцем Моїм, і ніхто не знає Сина, тільки Отець; і Отця ніхто не знає, тільки Син, і той, кому Син схоче відкрити. Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий” (Мф. 11:25-30).

Уважно прочитайте ці слова. Згадайте інші уривки з Писання про мудрих світу і безглуздих світу. Саме немовлятам відкрита істина, людям маленьким, безглуздим, нетямущим. Що хочеться людям усіх часів і народів? Щастя. Миру. Спокою. Стабільності. Але як багато людей набули все це? Чим більше люди домагаються самі, тим більше спокою вони втрачають. Але Ісус каже: “Гей, ви! Втомлені, забиті люди! Годі! Прийдіть до Мене, Я дам вам те, що вам потрібне”. Тільки упокорені люди можуть узяти легкий тягар, бо сподіваються не на себе, а на Ісуса Христа. Якщо ми навчимося в Христа упокоренню, то ми набудемо спокою і миру в серці.

Щоб ще краще зрозуміти це, я пропоную заглянути в Старий Завіт. У Старому Завіті є багато дуже цікавих і важливих уроків для нас. Уроків віри.

Я хотів би, щоб ви прочитали уривок з другої книги Хронік 33:1-20. Там йдеться про царя Манасію. Прошу вас прочитайте цю історію, не полінуйтеся. Вона повна життєвої сили і щирості. Я наведу тільки найважливіші уривки звідси.

Дванадцяти років був Манассія, коли став царем, і п’ятдесят п’ять років царював у Єрусалимі, і чинив він неугодне в очах ГосподніхАле Манассія довів Юдею і жителів Єрусалима до того, що вони чинили гірше за ті народи, які знищив Господь від лиця синів Ізраїлевих. І говорив Господь до Манассії і до народу його, але вони не слухали. І привів Господь на них воєначальників царя Ассирійського, і закували вони Манассію в кайдани й зв’язали його ланцюгами, і відвели його у Вавилон. І в тісноті своїй він став благати лице Господа Бога свого і глибоко смирився перед Богом батьків своїх. І помолився Йому, і Бог прихилився до нього і почув моління його, і повернув його в Єрусалим у царство його. І пізнав Манассія, що Господь є Бог” (2Хр. 33:1-20).

Ця історія мене вражає своїм змістом. Я вражаюся тому, як низько людина може впасти, коли вона підноситься у власних очах, і тому, як людина може піднятися, коли вона упокориться в очах Господніх. Ця людина зрозуміла, врешті-решт, що Господь є Бог, завдяки упокоренню. Є з чого узяти урок, чи не так? Думаю, не раз ми усі роздумували, кому дає Бог Святого Духа?

Чи не тим, які дійсно Його потребують? Ми постійно хочемо бути радісними, відчувати спокій і насолоду в Богу. Але як нам набути усього цього? Чи не зізнавшись перед Богом у наших слабкостях?

Я звичайна людина, і мені теж хочеться мати, як і усім, спокій, радість, мир у душі. Саме тому зараз я не бурчу про себе, чуючи заклик Біблії “упокорся”, я насправді хочу мати це упокорення. Але для цього мені доводиться визнати власну слабкість.

Знаєте, нехай йде вона кудись чимдалі, моя гідність! Вже краще бути слабким перед Богом, ніж сильним у світі. Чи варто говорити, що упокорення допомагає не лише в стосунках з Богом, але і з людиною?

Давайте прочитаємо на закінчення: “Отже, вдягніться, як обрані Божі, святі та улюблені, в милосердя, благість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння, поступаючись один одному і прощаючи взаємно, коли хто на кого має скаргу: як Христос простив вас, так і ви. Більш за все вдягніться в любов, яка є сукупністю довершености. І нехай панує в серцях ваших мир Божий, до якого ви й покликані в одному тілі, і будьте вдячні” (Кол. 3:12-15).

Усіма цими словами дуже складно показати справжню силу любові Бога до нас. Складно показати, що людина, яка намагається досягти чогось у цьому світі сама, своїми силами, прагне до цінностей, що не мають у собі Бога, набуває томління духу. Але суть християнства на усі віки залишається одна – якщо ви жадаєте спокою, радості, любові, то прийдіть до Бога, і для цього зовсім не обов’язково бути кимсь.

Автор: Олексій Пронських

Попередній запис

Терпіння і труд

Або як Британія використовувала Біблію для виправдання рабства Головна книга християн, Біблія, є однією з найпопулярніших і найбільш перекладених у ... Читати далі

Наступний запис

Що таке упокорення?

Що таке упокорення і чи варто бути упокореним? Чи дійсно упокорення свідчить про силу і що упокоренню не властиве? Чи ... Читати далі