Святі жінки-мироносиці

Мироносиці йдуть до Гробу, Роберт Белл

Коли Господь ходив з проповіддю, навколо Нього завжди було багато людей. Деякі підходили, слухали й відходили. Але серед численного народу була група жінок, які відрізнялися від інших. Вони супроводжували Божественного Вчителя не тільки для того, щоб слухати Його Слово, але й з любов’ю служити Йому. Вони піклувались про нічліг, їжу та пиття, “служили Йому з майна свого” (Лк. 8:3). Саме ці жінки рано-вранці в перший день після суботи поспішали до гробу Спасителя з миром і ароматами. Тому і названі мироносицями. Жінки йшли для того, щоб, згідно з юдейським обрядом, помазати Його тіло, що послабило б на час процес розкладання. Хто ж були ці жінки?

Жінки-мироносиці описані у євангелістів по-різному. Наприклад, в Євангелії від Матфея фігурують тільки “Марія Магдалина та інша Марія” (Мф.28:1). У Євангелії від Марка – “Марія Магдалина, і Марія, мати Якова молодшого та Іосії, і Саломія” (Мк.15:40). У Євангелії від Луки – “Магдалина Марія, й Іоанна, і Марія Яковова, та інші з ними” (Лк. 24:10). Євангеліє від Іоанна свідчить про те, що з жінок-мироносиць у той ранок двічі до гробу приходила тільки Марія Магдалина. Таким чином, ім’я Марії Магдалини згадується у всіх чотирьох Євангеліях.

Згідно Біблії, коли Юда зрадив Христа, всі Його учні розбіглися. Апостол Петро слідував за Спасителем до двору первосвященика, де тричі відрікся від Нього. Коли був розп’ятий Спаситель, всі, хто проходив повз глузували з Нього і тільки Його Мати з учнем Іоанном і жінки, які пішли за Ним і Його учнями, стояли біля Хреста. Це були Марія Магдалина, Іоанна, Марія, мати Якова, Саломія, та інші, яких згодом назвуть: жінками-мироносицями.

Вони залишилися вірними Спасителю до кінця. При цьому вони не мали жодної можливості щось змінити і не мали права голосу – а лише мовчазно стояли біля Хреста, перебуваючи зі своїм Учителем до останньої хвилини.

Саме вони першими дізналися про Воскресіння Христове і побачили Його воскреслим.

Автор: Дмитро Борисів

Явлення воскреслого Христа жінкам-мироносицям

Ісус з’являється святим жінкам, Джеймс Тіссо

Про явлення воскреслого Господа жінкам пишуть усі чотири євангелісти. Якщо уважно порівняти їхні розповіді в усіх подробицях, то можна помітити певні відмінності.

Із зіставлень усіх чотирьох євангельських оповідань складається повна історія світлого Христового Воскресіння, і всі уявні розбіжності зникають. Спробуємо тепер відновити порядок подій, наскільки це можливо.

Коли минув час суботнього спокою, під час якого Мойсеїв закон не дозволяв займатися житейськими справами, тобто в суботу ввечері, деякі з жінок-мироносиць пішли й купили пахощі, тобто запашні мазі, якими, за юдейським звичаєм, намащувалися тіла померлих. Коли настав перший день після суботи (Мф. 28:1), дві Марії (Магдалина і мати Яковова) з Саломією (Мк. 16:1), Іоанною та іншими (Лк. 24:10) пішли до гробу намастити тіло Ісуса Христа. Дуже рано, вдосвіта, коли було ще темно (Ін. 20:1), вони залишили місто.

З цього, не без підстави, можна зробити висновок, що вони не чекали Господнього воскресіння, як і апостоли (Ін. 20:9), чим пояснюється досить тривале невір’я учеників у Воскресіння Христове.

Першою прийшла до гробу Марія Магдалина. Вона йшла разом з іншими жінками. Але, будучи енергійнішою, Марія Магдалина випередила своїх супутниць і підійшла до гробу раніше від інших. Цим пояснюється вказівка євангеліста Іоанна на час, коли Марія прибула до гробу: “Вранці, коли було ще темно” (Ін. 20:1), тоді як інші жінки прийшли, коли вже розвиднялося (пор. Мк. 16:2; Мф. 28:1).

За свідченнями перших трьох євангелістів, Марія Магдалина була не одна, з нею було багато мироносиць. Цього не заперечує і Іоанн, коли каже, що, повернувшись до апостолів Петра та Іоанна, Марія сказала їм: “Не знаємо, де поклали Його” (20:2). Так вона могла сказати тільки від себе та інших мироносиць. До подібного способу оповіді вдається і євангеліст Лука; він каже про подорожування до гробу Христового одного апостола Петра (Лк. 24:12), а потім передає слова еммауських подорожніх: “І пішли деякі з наших (маються на увазі Петро та Іоанн) до гробу” (Лк. 24:24).

Побачивши, що камінь відвалений від гробу (ангела на камені, що з’явився потім іншим жінкам-мироносицям, Марія Магдалина не бачила), Марія Магдалина подумала, що тіло Господнє винесли, і одразу ж побігла повідомити про це апостолів Петра та Іоанна. Дорогою від гробу до міста вона, звичайно ж зустрілася з іншими жінками. Їх турбувала думка: хто відвалить їм камінь від гробу, бо він був дуже великий (Мк. 16:3). Марія Магдалина розповіла їм про те, що бачила, і висловила своє побоювання, що тіло Господнє винесли (тому й каже потім апостолам “не знаємо”). Прийшовши до Петра та Іоанна, Марія Магдалина сповіщає їм про свій здогад, що тіло їхнього Учителя і Господа з гробу винесли. Тим часом інші жінки-мироносиці приходять до гробу, бачать ангелів, чують благовістя про воскресіння Господа і швидко відходять від гробу до апостолів. Про це детально говорять перші три євангелісти (Мф. 28:5-8; Мк. 16:4-8; Лк. 24:3-8).

Євангеліст Марко пише, що, коли жінки підійшли до гробу, а потім увійшли в нього, вони побачили юнака (Мк. 16:5). У цей час камінь вже був відвалений від гробу, про це їм могла сказати Марія Магдалина. Євангелісти Марко та Лука називають вісників юнаками, або мужами (Мк. 16:5; Лк. 24:4), а євангелісти Матфей та Іоанн називають їх ангелами. Небесні духи, щоб стати видимими для людей, повинні були набувати людського вигляду. Тому про них говориться у Святому Письмі як про людей, але це стосується їх тимчасового явлення. У такому випадку їхній вигляд не означає їхнього власного єства. Два євангелісти називають їх юнаками, мужами, бо жінки-мироносиці бачили їх у людському вигляді; а інші два євангелісти прямо називають їх ангелами, передаючи їхню сутність, ким вони були в дійсності.

Друга відмінність між євангелістами стосується кількості ангелів. Апостоли Матфей і Марко кажуть про одного, а Лука та Іоанн згадують про двох. Слід зауважити, що обидва євангелісти, які згадують про одного ангела, не кажуть нічого такого, що виключало б присутність і другого ангела. Вони згадують тільки про ангела, який розмовляв, що, звичайно, не виключає присутності й другого ангела.

Ангел, звернувшись до жінок-мироносиць, сказав: “Не бійтеся” (Мф. 28:5), “не жахайтеся” (Мк. 16:6). Ангел “найперше звільняє їх від страху… і словами, і поглядом, бо у світлому з’явився вигляді, як той, хто приносить радісну вість” (Золотоустий). Таке підбадьорювання потрібне було жінкам-мироносицям найперше, бо вони були налякані чудесним з’явленням. Далі ангел каже: “Знаю, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого. Його нема тут – Він воскрес, як сказав. Підійдіть, погляньте на місце, де лежав Господь” (Мф. 28:5,6; пор. Мк. 16:6; Лк. 24:5,6). Господь неодноразово говорив ученикам про Своє воскресіння, і жінки, які супроводжували їх, безперечно, знали про це. Щоб вони переконалися в тому, що Воскресіння Ісуса Христа дійсно сталося, ангел запрошує їх подивитися на місце, де лежало тіло Господнє. Євангеліст Лука наводить і такі слова ангела, яких немає в інших євангелістів: “Чого шукаєте Живого між мертвими?” (Лк. 24:5). Тобто: чому ви думаєте, що мертвий Той, Хто насправді живий? “Згадайте, як Він говорив вам, коли був ще в Галилеї, кажучи, що Синові Людському належить бути виданому до рук людей-грішників, і бути розп’ятим, і на третій день воскреснути” (Лк. 24:6,7). Як зазначають євангелісти Матфей і Марко, ангел нагадує жінкам-мироносицям, що Господь обіцяв випередити учеників після Свого воскресіння в Галилеї. В євангеліста Луки ангели, щоб упевнити жінок в істині Воскресіння Христового, вказують, що Сам Господь провіщав про це, коли був ще в Галилеї. Одна деталь не виключає іншу.

Ангел наказує жінкам-мироносицям: “Йдіть, скажіть ученикам Його і Петрові, що Він буде раніше за вас у Галилеї; там Його побачите” (Мк. 16:7). Ще недавно, у найтяжчі хвилини для Господа, Петро зрікся Його з клятвою. Але потім, після свого падіння, він гірко плакав і каявся. Тому ангел, безсумнівно за велінням Господнім, сказав, щоб сповістили радісну вість про Воскресіння Христове і Петрові і тим самим дали знати, що Господь простив йому гріх, заради його покаяння.

Слухняні словам ангелів (Мф. 28:7; Мк. 16:7), жінки-мироносиці пішли до апостолів, щоб розповісти їм про те, що побачили й почули. А в цей час, одержавши звістку від Марії Магдалини про те, що тіла Господнього немає в гробі, Петро та Іоанн побігли до гробу. Вони побігли разом, але Іоанн, молодший за Петра, біг швидше і тому прибіг до гробу раніше від Петра. У цей час жінок-мироносиць там уже не було. Іоанн не ввійшов до гробу. Певно, обстановка відлюдного саду за незвичайних обставин опанувала його душу, і він не зважився увійти до гробу, а тільки нахилився в отвір, від якого був відвалений камінь, і побачив пелени, що лежали там. Слідом за ним прийшов Петро. Він, мужніший і сміливіший, яким його зображають євангельські оповідання, увійшов до гробу.

Євангеліст Лука, описуючи, як біг до гробу Петро (24:12), каже, що він, нахилившись, побачив, що лежать згорнуті ризи, і не зазначає, що апостол входив до самого гробу. Це не суперечить оповіданню євангеліста Іоанна. Євангеліст Лука пропускає це задля стислості своєї оповіді, а євангеліст Іоанн доповнює його. До того ж ніщо не перешкоджає припустити, що й Петро спочатку нахилився до гробу, як це зробив Іоанн, а потім увійшов до гробу.

Іоанн побачивши покрови, увірував (Ін. 20:8). Тобто побачивши залишені в гробі пелени і згорнуту, покладену в окремому місці хустку, якою була пов’язана голова Господня, Іоанн дійшов висновку, що тіла Ісуса не вкрадено. При крадіжці речі не могли бути в такому порядку. Це переконання привело його до віри, що Господь воскрес.

З Євангелія від Луки видно, що апостол Петро повернувся до себе, не маючи віри. Він лише дивувався з того, що сталося (Лк. 24:12). Пояснюючи, чому один з учеників увірував тільки тоді, коли побачив покрови, а другий зовсім не увірував, а повернувся до себе здивованим, євангеліст Іоанн зауважує, що вони “ще не знали Писання, що Йому належало воскреснути з мертвих” (Ін. 20:9). Господь відкрив розум ученикам, щоб розуміти Писання, тільки після Свого воскресіння, а повне розуміння Писання апостоли одержали тільки після зішесття Святого Духа (Лк. 24:45). До воскресіння Ісуса Христа з мертвих ученики не розуміли Його власних провіщань про воскресіння (Лк. 18:34) і навіть запитували один одного, що це значить – воскреснути з мертвих (Мк. 9:10). Та через п’ятдесят днів після воскресіння з якою силою переконливості той самий апостол Петро, який зараз ще не знає Писання про Воскресіння Христове, доводив потім юдеям, що Йому, за Писанням, належало воскреснути з мертвих (Діян. 2:22-32). А тим часом ученики поверталися до себе: один, – віруючи, а другий, – дивуючись з того, що сталося.

Як видно з подальшої оповіді євангеліста Іоанна, Марія Магдалина вдруге повернулася до гробу слідом за апостолами. Можливо, вона застала їх ще при гробі, а може, вони щойно пішли. Вона плакала, бо вважала, що вкрадено тіло Господа, і не знала, де його покладено (Ін. 20:13,15). Повідомлення інших жінок-мироносиць про з’явлення ангелів, які говорили про воскресіння Господнє, Марія Магдалина або не чула, або ж не вірила їм, як не вірили й інші ученики (Лк. 24:11). Обливаючись сльозами, вона нахилилася до гробу і крізь отвір, від якого був відвалений камінь, побачила двох ангелів. До самого гробу ввійти вона не наважилася, мабуть, з тієї ж причини, що й Іоанн.

Ангели сиділи на тому місці, де лежало тіло Ісуса Христа: один у головах, а другий – у ногах. Вони запитали Марію Магдалину, чого вона плаче, не для того, щоб довідатися про причину плачу, а щоб її втішити. Марія Магдалина відповідала небесним вісникам так просто, неначе вона розмовляла з людьми. Так заглиблена була вона в одну думку. І ця думка не дає спокою її засмученій душі. Вона повторює цю думку: “Взяли Господа мого, і не знаю, де поклали Його” (Ін. 20:13).

Може, випадково, а може, відчувши біля себе когось, Марія Магдалина обернулася назад і побачила, що стоїть Ісус, та не впізнала Його. Господь, мабуть, з’явився в іншому вигляді, як потім і еммауським подорожнім. Тому Марії Магдалині здалося, що це – садівник. Як видно з усього оповідання, у неї зовсім не було думки про Воскресіння Христове. Господу не угодно було, щоб Марія відразу Його впізнала. Вона не впізнала Господа навіть по голосу, як впізнала потім. По воскресінні тіло Спасителя мало таку властивість, що на бажання Господнє воно могло бути видимим і невидимим. Господь неначе управляв Своєю видимістю.

Ісус Христос каже їй: “Жоно, чого плачеш? Кого шукаєш?” (Ін. 20:14) Марія гадала, що це садівник того саду, де був похований Господь. Якщо Марія думала, що тіло Господнє взяли вороги, то вона могла припускати, що садівник був у змові з ними, тому й попросила його відкрити їй таємницю і віддати тіло улюбленого Вчителя. Марія не називає Ісуса Христа на ім’я, а каже просто “Його”. Вона гадала, що садівникові має бути відомо, про Кого мовиться.

Після цього воскреслий Господь відкривається Марії Магдалині, звернувшись до неї на ім’я: “Маріє!” Ії ім’я, можливо, було вимовлене з добре знайомою їй інтонацією, і за нею вона відразу впізнала Учителя і Господа. Із покликом “Раввуні!” – Учителю! – Марія Магдалина, напевно, кинулася до Господа, але почула: “Не доторкайся до Мене” (Ін. 20:17). Через якийсь час воскреслий Господь не боронитиме жінкам-мироносицям обняти Його ноги (Мф. 28:9), увечері того ж дня скаже апостолам, щоб ті доторкнулися до Нього, покаже їм Свої руки й ноги (Лк. 24:39), а через вісім днів скаже Фомі доторкнутися до Нього (Ін. 20:27). З цього слід зробити висновок, що ця заборона Господня мала підставу в нинішніх думках і намірах Марії Магдалини.

Це було перше з’явлення воскреслого Господа. Тому євангеліст Марко каже: “Ісус… насамперед явився Марії Магдалині, з якої вигнав сім бісів” (Мк. 16:9). Як жінка першою згрішила, так жінка першою удостоюється почути від Самого Переможця гріха звістку про перемогу над гріхом і смертю.

Про друге з’явлення воскреслого Господа оповідає євангеліст Матфей: “Коли ж вони (тобто жінки-мироносиці) йшли сповістити учеників Його, ось Ісус зустрів їх і сказав: радуйтеся! Вони ж, приступивши, припали до ніг Його і вклонилися Йому” (Мф. 28:9). “Завдяки цьому доторканню жінки твердо впевнилися в Його воскресінні і поклонилися Йому, віддавши тим самим велику шану й свідчення своєї любові до Нього” (Іоанн Золотоустий).

За матеріалами сайту parafia.org.ua

Попередній запис

Мовчання Лазаря

Марія, сестра Лазаря, зустрічає Христа, Микола Ге Мене завжди дивувало, чому про таке надзвичайне диво, як ... Читати далі

Наступний запис

Жінки-мироносиці

Жінки-мироносиці біля Гробу Господнього, Франческо Альбані Взагалі в Біблії згадуються по імені лише чотири жінки, які ... Читати далі