Цікавитись духовним

«Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:8).

Господь пожертвував власним життям заради того, щоб відкрити доступ до небесних осель, до життя вічного: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16). Ці речі є добре відомими навіть для тих, хто не надто вірить у це, чи взагалі не вважає за потрібне вірити.

Проте не краще відбуваються справи з людьми, які начебто в це вірять. Чому начебто? Бо ця істина, що відкрилася в жертовній смерті Ісуса Христа не є центром їхнього життя, їхньої сутності. Для таких номінальних вірних це лише констатація факту, на кшталт того, що саме Земля обертається навколо Сонця, а не Сонце навколо Землі, тобто навпаки.

Про те, що Земля обертається навколо Сонця знає теж багато людей (як і те, що Христос пожертвував Собою заради спасіння особисто кожного з нас), але сам факт обертання мало що змінює в їхньому житті, точніше взагалі нічого. Обертається, і годі з цим. От якщо перестане обертатися, от тоді… тоді від нас мало що залежатимете. Точніше нічого не залежатимете.

У схожому становищі може опинитися людина, яка подібним чином ставилася до хресної жертви Спасителя за свого земного життя. А все через те, що «людям визначено один раз умерти, а потім суд… щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (Євр. 9:27; 2Кор. 5:10). От тільки лихого в нас завжди значно більше, і розраховувати на милосердя Боже немає особливого сенсу, якщо відмахувався від цього милосердя протягом життя…

Але це буде потім, не скоро, а поки що, «будемо їсти й пити, бо завтра помремо!» (1Кор. 15:32). Так люди і живуть ніби останній день, який, здається, триватимете для них цілу вічність… Принаймні такого висновку можна дійти споглядаючи за життям немалої кількості людей.

А багато з тих, хто ж все таки наважився перетнути церковний поріг і залишитися в церковних стінах, використовують своє перебування в Церкві лише з єдиною метою: надбання земних статків. Духовний вимір, посмертне буття таких «вірних» мало хвилює, якщо вони взагалі про це здогадуються.

Проте не треба нарікати в такому ставленні до Бога лише на сучасників, подібну картину можна було побачити в усі часи. Взяти, наприклад, сучасників Христових. Коли Він вперше здобув всенародну популярність, при чому таку, що натовп захотів «несподівано взяти Його і зробити царем» (Ін. 6:15)? Коли Він нагодував 5 хлібинами та 2 рибками «близько п’яти тисяч чоловіків, крім жінок та дітей» (Мф. 14:21). До того часу такого бажання в людей чомусь масово не виникало.

Втім, це бажання не було тривалим. Наступного дня натовп не отримав наступної порції хліба і тому полишив Ісуса разом з бажанням зробити Його царем. Слова ж Христові: «Дбайте не про їжу тлінну, а про їжу, яка залишається на життя вічне, яку дасть вам Син Людський» (Ін. 6:27), – відштовхнули багатьох Його учнів, які після того «вже з Ним не ходили» (Ін. 6:66). Так що матеріальні речі привертали значно більше людей, ніж духовні, не тільки в наші часи.

Духовними речами, на превеликий жаль, більшість людей починає цікавитися, коли від них починає мало що залежати. Добре, якщо це стається з кимсь ще за земного життя…

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docЦікавитись духовним


Ваш коментар: