Падіння і Спокутування

Падіння

Щастя в людській сім’ї вимагає певних очевидних умов. По-перше, люди повинні погодитися бути щасливими. Нікого не можна зробити щасливим у стосунках з іншими окрім його (чи її) волі. Ніхто не може дати сімейного щастя жінці, яка просто не хоче виходити заміж, – яким би ідеальним не був її жених. По-друге, щастя припускає особисте зростання – ми змінюємося, стаємо іншими, щоб вмістити це щастя. А ростемо ми, приймаючи рішення, проявляючи свою свободу;  ми вибираємо між вірністю і зрадою, турботою про інших і вередливим егоїзмом, довірою Богові або відмовою Йому довіряти.

Ми не станемо чесними і вірними, поки в нас не буде можливості виявити чесність (а значить, мати можливість вкрасти – і не зробити цього) або вірність (а значить, мати можливість зрадити – і відмовитися зраджувати). Не можна бути вірним Господові, Який нічого вам і не довіряв. Ми зростаємо в людей, здатних на щастя, – навіть тимчасове, тим більше вічне – коли на кожному повороті добровільно обираємо шлях, який веде до нього.

Але  оскільки ми маємо справжню свободу і самі є авторами своїх рішень, ми можемо вибрати і хибний шлях. Ми можемо вибрати нещастя. І наші прабатька зробили саме це. І ми продовжуємо це робити зараз. Усе наше буття несе на собі відбиток катастрофи космічних масштабів, яку Церква називає гріхопадінням. Саме ця катастрофа є причиною усього зла – усього болю, горя, загубленості і відчаю нашого світу. Гріх – не просто поганий вчинок або сукупність поганих вчинків; це глибоке зіпсуття самої людської природи, яке проявляє себе в конкретних актах зла, як, наприклад, алкоголізм проявляє себе в конкретних актах випивки. Іноді віру в зіпсованість людини і світу знаходять «похмурою». Насправді, вона повна світлої надії – ми вважаємо, що нинішній стан світу і нас самих ненормальні, що ми створені для чогось набагато кращого, що в основі реальності лежить Божа любов, що створила нас для безмежного щастя, а нещастя, що зазнаються людьми зараз, є прояв глибоко невідповідного стану світу. І ми віримо в те, що цей стан буде виправлений.

Спокутування

Прибивання до хреста, Гравюра ХІХ ст., Франція

Спокутування – дуже велике і багатозначне поняття. Ми кажемо, що хтось спокутував свою провину, коли він зробив – або зазнав – щось, що дозволяє виправити наслідки його вчинків і відновити його стосунки з людьми. Наприклад, злочинець відбув покладене йому покарання; погана людина виправилася і доклала зусилля для того, щоб загладити спричинене нею зло; той, хто завдав матеріального збитку, повністю за нього розплатився. Але в спокутуванні, коли в нього втручається Бог, з’являється інша сторона – воно не просто нейтралізує наслідки скоєного зла, воно перетворює їх на ґрунт, на якому росте якесь нове добро. Один з прикладів ми можемо знайти в Біблії: це історія Йосифа, якого брати із заздрості продали в рабство в Єгипет, де він після низки подій зайняв високе становище при дворі фараона і, завдяки свій вірі і передбачливості, врятував безліч життів,  у тому числі – своїх братів. Як каже він своїм братам: «Ось, ви замишляли проти мене зло; але Бог перетворив це на добро, щоб зробити те, що тепер є: зберегти життя великій кількості людей» (Бут. 50:20).

Я знаю чоловіка, який був героїновим наркоманом, – він завдавав великої шкоди собі і тяжке горе своїм рідним. Він йшов звичайним у таких випадках шляхом: від рідкісного вживання до все більш частого, від менших доз – до більших, від відносного життєвого благополуччя – до повного розорення і конфліктів із законом. Настав, проте, момент, коли він зрозумів, що помре, і дуже скоро. Тоді він заволав до Бога про спасіння і звернувся по допомогу – духовну і медичну – у подоланні своєї вади. Зараз він вже давно не вживає наркотики і працює в організації, яка надає допомогу наркоманам. Його власний страшний досвід дає йому можливість допомагати іншим людям, які знаходяться в такому ж становищі. Зло, яке він скоїв у своєму житті, не просто прощене і забуте після того, як він покаявся і навернувся до Бога, – досвід його подолання виявився фундаментом для добра, яке інакше він не міг би зробити. Бог здобуває перемогу над злом не тим, що абсолютно не дає йому відбуватися (це означало б позбавити створений світ самостійності, а людей – права вибору), а тим, що припиняє зло, а його наслідки обертає в добро. Бог працює над спокутуванням пропащого світу – багатьма, часто невідомими нам таємничими шляхами. Але центральні події історії спасіння нам добре відомі – вони сталися близько двох тисяч років тому на Близькому Сході, у Палестині.

Цим подіям передує довга підготовка – Бог обирає Собі народ, древній Ізраїль, общину вірних, якій Він відкривається як єдиний Бог, Творець усього сущого. Він довго веде цей народ і терпляче учить його відкидати хибних язичницьких богів і зберігати вірність тільки Йому. Він також обіцяє через пророків прихід Спасителя, який позбавить людей від зла і гріха і покладе початок месіанській ері – ері відновленої близькості між людьми і Богом, ері миру і гармонії. Про все це дуже детально оповідає частина Біблії, яку ми називаємо Старим Завітом; а Новий Завіт починається з події, заради якої все це здійснювалося. Віра старозавітного народу Божого досягає своєї вершини в Діві на ім’я Марія, Тій, яку, за її пророцтвом, ублажатимуть всі роди, тобто благословлятимуть і прославлятимуть, усі покоління, бо вона стане Матір’ю Господа.

Через неї сам Бог входить у створений Ним світ Людиною на ім’я Ісус з Назарету. Він стає ембріоном, немовлям, дитиною, юнаком, чоловіком. Бог-Син стає Сином Людським, людиною, в усім подібною до нас, окрім гріха. Він входить у нашу історію зсередини, як один з нас, щоб – як каже Він сам – «послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох» (Мк. 10:45). Ми не можемо спокутувати себе, загладити свої гріхи, відновити наші стосунки з Богом – це робить сам Бог в особі Ісуса Христа. Праведність проявляється у випробуваннях; максимальна праведність – перед лицем максимального зла. Любов Божа билася за нас – і перемогла – коли ми зненавиділи її і розіпнули. Як каже апостол, – «Бо Христос, коли ми ще були немічні, в призначений час помер за нечестивих. Бо навряд чи хто помре за праведника; хіба що за добродійника, можливо, хтось i зважиться померти. Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим 5:6-8).

Найбільший жах і трагедія – зрада і вбивство Сина Божого – обертається найбільшим тріумфом – Його воскресінням. Бог обертає смерть у життя, поразку в перемогу, невтішну скорботу – у вічне тріумфування. Сили гріха і зла проти своєї волі служать лише розкриттю любові Божої – тепер ми знаємо Бога не лише як Творця, але і як Визволителя. Так, подібно до жаху Страсної П’ятниці, усі жахи світу будуть не просто згладжені – їх подолання послужить фундаментом для чогось немислимо радісного і прекрасного.

Попередній запис

Творіння

Створення Адама, Мікеланджело Всесвіт, в якому ми живемо, нез’ясовно величезний. Ми користуємося різними одиницями для виміру ... Читати далі

Наступний запис

Боже Царство

Царство Царство Боже зазвичай розуміється або як місце, куди врятовані вирушають після смерті, або як повністю преображений стан всесвіту, який ... Читати далі