Не відають, що чинять

Люди, загалом, бувають досить суперечливими. От, наприклад, багато людей живуть так, що складається враження, що вони цілком впевнені, що є безсмертними. Таке ставлення передусім стосується звички багатьох ставити перед собою далекоглядні, багаторічні плани, навіть не допускаючи припущення, що життя загалом мінлива річ і тому варто бути менш самовпевненим та більш обачним. Як, до речі, попереджає Біблія: «Тепер послухайте ви, що говорите: “Сьогодні або завтра підемо до такого-то міста, і проживемо там один рік, і будемо торгувати й одержувати прибуток”; ви, які не знаєте, що станеться завтра; бо що таке ваше життя? Воно є пара, що з’являється на короткий час, а потім зникає. Замість того, щоб вам говорити: “Коли угодно буде Господеві і будемо живі, то зробимо те або інше”» (Як. 4:13-15).

Але існує інший, прямо протилежний погляд на життя та смерть – багато хто живе так, ніби це останній день його життя. А таке ставлення найчастіше набуває форми усілякого догоджання власної плоті: «Будемо їсти й пити, бо завтра помремо!» (1Кор. 15:32), і часом, як наслідок – усеосяжного розпутства. Про це теж, між іншим, застерігає Біблія: «Глядіть, робіть обережно, не як нерозумні, а як мудрі, цінуючи час, бо дні лукаві, отже, не будьте нерозсудливі, а пізнавайте, що є воля Божа. І не впивайтеся вином, від якого буває розпуста…» (Еф. 5:15-18). Як можна переконатися, за останні два тисячоліття в ставленні до життя і смерті в людей нічого не змінилося… Часи минають, а проблеми залишаються тими самими: багато людей «не відають, що чинять» (Лк. 23:34).

З двома протилежними ставленнями до життя і смерті ніби розібралися, тепер варто згадати про людську суперечливість. А вона проявляється в повній мірі, коли певна людина сповідує у своєму житті обидва ці погляди: живе ніби останній день, проте свято переконана, що вона безсмертна!

– Стривайте, – може зауважити уважний читач, – але ж таке ставлення прямо відповідає Біблії! … І будуть праві. Адже людина по своїй суті безсмертна, про що постійно нагадує Біблія, як, наприклад: «Ісус сказав їй: Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік» (Ін. 11:25,26). А про швидкоплинність нашого життя нагадують ті ж самі уривки з Послання Якова та з Послання до Ефесян щойно наведені в цьому дописі. Отже немає жодних суперечностей? Немає, якщо в центрі нашого життя стоїть Христос, і ми, відповідно, за Його покликом намагаємося бути «сіллю землі» та «світлом світу» (див. Мф. 5:13,14): «Бо ми – Його творіння, створені у Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував‚ щоб ми виконували» (Еф. 2:10).

Але якщо центром життя людини є не Христос, а власне вона, тоді сенс її життя часто набуває вигляду служіння собі, своїм примхам і забаганкам, – між іншим, доволі поширене явище в цьому світі. У цьому випадку її погляд на життя і смерть набуде згаданого суперечливого вигляду.

Хоча, слід зауважити, така людина остаточно не помре. Проте її посмертна доля від цього не стане кращою, адже її «доля в озері, що горить вогнем і сіркою. Це смерть друга» (Одкр. 21:8). Так що без Ісуса кожного чекає вкрай трагічний фінал, хай якої думки він не додержувався.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docНе відають, що чинять


Ваш коментар: