Непорушні біблійні принципи

В’їзд Ісуса до Єрусалиму

Як же часто в житті, здавалося б, явний тріумф, звитяжна перемога перетворюється на поразку, проте, здавалася б, нищівна поразка стає підґрунтям справжньої перемоги!

Чому подібне трапляється в нашому житті? Часто причиною таких поворотів, а деколи і справжніх кульбітів долі є наша гординя. Тобто ситуація, за якої ми починаємо приписувати отриману перемогу, успіх виключно собі: своїм старанням, умінням, навіть тому самому «фарту». Поруч з гординею знаходиться марнославство, яке не може жити без схвалення оточення, і чого там приховувати, його заздрості та лестощів, які тільки підживлюють цю духовну ваду.

«Всякий, хто підноситься, принижений буде…» (Лк. 18:14), – щоб оберегти нас від більших спокус, ще більшого піднесення, Господь, як хто багато вважає, посилає на наше життя усілякі негаразди і нещастя, щоб упокорити нас. Проте погляд цей не зовсім вірний: «У спокусі ніхто не кажи: “Бог мене спокушає”; бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого, але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю» (Як. 1:13,14).

Тобто Господь віддає нас на поталу нашого власного розуму, що часто призводить до жалюгідних наслідків, з яких, при умові упокорення, ми можемо здобути для себе цінні уроки: «Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вінець життя, який обіцяв Господь тим, що люблять Його» (Як. 1:12). У такому випадку на нас виконається друга частина вже згаданого біблійного принципу: «А хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 18:14). Головне тут не зневірятися і покладати всі надії на Господа: «Усі турботи ваші покладіть на Нього, бо Він піклується про вас» (1Пет. 5:7).

Усі ці згадані біблійні принципи добре проглядаються в останні дні земного життя Ісуса, звичайно, окрім гордині, марнославства та самопіднесення. Проте явний тріумф, що невдовзі перетворився на поразку, і, здавалася б, нищівна поразка, яка стала підґрунтям справжньої перемоги, проявилися в повній мірі.

Почнемо з явного тріумфу, який хронологічно передував, здавалося б, нищівній поразці.

В’їзд Господній в Єрусалим. «Безліч людей розстилали одяг свій по дорозі, а інші різали гілки з дерев і стелили по дорозі. Люди ж, що йшли попереду і слідом, виголошували: осанна Синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!» (Мф. 21:8,9), – такою поведінкою люди віддавали Ісусу царські почесті, на які Він заслуговував у повній мірі. Проте чим закінчився цей тріумф?

Ганебною смертю на Голгофському хресті та передсмертним криком: «Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?» (Мк. 15:34). Здавалося б, цілковита поразка, яка невдовзі обернеться вражаючою перемогою, яка перевернула основи всесвіту: Христос воскрес, тим самим покінчивши з пануванням смерті, яка тримала в заручниках усе людство з часів гріхопадіння Адама та Єви. Але чому Христос мав пройти саме таким шляхом, а не якимсь іншим?

Щоб визволити нас з мереж гріха та смерті, Христос мусив пройти той самий терен, уподібнитися до нас в усьому, окрім гріха, чи як сказано в Посланні до Євреїв: «Подібно до нас, зазнав спокуси в усьому, крім гріха» (4:15). Біблійні принципи, Боже слово, яке ніколи «не буває безсилим» (Лк. 1:37), не може діяти якимсь іншим чином: якщо стався гріх – має бути покарання. Саме це покарання і поніс Христос, тим самим виконавши Божі слова: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16)

Лише так, і ніяк інакше.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docНепорушні біблійні принципи


Ваш коментар: