Розпізнати справжні цінності

Розсудливість – це здатність відрізняти важливе від і неважливого, обман від правди, дорогу, яка зводить на манівці, від прямого шляху до мети. Розважливість – це вміння вибирати з-поміж поганих плодів добрі, здатність завжди обирати те, що ліпше, з вірою в спасення, порятунок і нові можливості творення.

Часом буває так, що – як каже прислів’я – разом з водою вихлюпуємо й немовля. Може, наприклад, трапитися, що відштовхнеш від себе геніяльну людину лише тому, що вона немодно вдягнена, або купиш річ, яка тільки зовні виглядає привабливо, гарно запакована, загорнена в яскравий папір. Також можеш когось визнати добрим вокалістом лише тому, що так кажуть інші, або сприйняти як цінне й позитивне те, на що засоби масової інформації присвятили найбільшу увагу. Аби навчитися вибирати в житті справжні цінності, відрізняти обман від правди, минуще від вічного, кітч від справжнього мистецтва, потрібна неабияка пильність, розсудливість і спокій.

Є люди, які ніколи не заходять до храму, бо їх там зранили. У якійсь проповіді їх образило необережне слово, під час зустрічі з духовною особою не відчули з її боку зрозуміння, розчарував їх якийсь вірний, прочитали про історичні гріхи християн або викликали в них обурення хрестові походи. А є такі, які покинули Церкву через те, що в храмах зазвичай волого, що їхнє облаштування трохи кітчеве, що в них забагато пилу й безладу, а також тому, що там погана музика та забагато бабусь і дітей. Ще інші знехтували Церквою через клерикалізм, її зацікавлення в деякі історичні періоди політикою, матеріяльними цінностями та з огляду на інші негативні речі, які вони розпізнали в ній. Такі люди віддалилися від Церкви й, можливо, навіть стали атеїстами та її противниками, і виправити це вже неможливо. Насправді їх відлучила від неї дрібниця або ж вони не встигли «пробитися» крізь людський вимір Церкви й осягнути її божественної суті. Адже Церква є цінністю, яка належить не людям, а Богові. Вона – євангельське Слово Боже, присутність Святого Духа, Боже милосердя й прощення, постійна присутність живого Бога та Його дія; вона – спасення, усиновлення людини й упевненість, що прямуємо до небесної батьківщини – до Отця; вона дає можливість називати Бога Отцем і бути спадкоємцем неба й співнаслідником Христа. Краса Церкви виявляється не зовні, а всередині. «Я чорна, але гарна», – каже кохана в Пісні пісень. Адже Церква одночасно і грішна, і свята; вона свята, однак постійно потребує очищення. Вона складається з грішних людей, а тому й сама грішна, але водночас у ній перебуває Бог, Який очищає людей, а тому вона також свята. Церква – божественно-людське творіння.

Церква є Тілом Христа. І саме в цьому – вся її краса, велич і незнищенність. Романо Ґвардіні каже: «Християнство – це сам Ісус, це те, що з Його допомогою доходить до людини, і той зв’язок, який за Його посередництвом людина може налагодити з Богом». А французький богослов Жан Данєлю твердить: «Христос є одночасно і Богом, Який приходить до людини, і людиною, котра приходить до Бога».

Ісус Христос – центр людської історії, єдиний Спаситель світу, оскільки Він – Бог. Усі релігії походять від долу, є людським творінням і людським криком про спасення. А Ісус Христос – це Бог, Який прийшов до нас зверху й, опинившись серед нас, прийняв людське тіло, нашу природу та спас нас. Він – єдина перлина в історії людства, і нам варто віддати Йому все, бо це окупиться. Дітріх Бонгофер додає: «У цей бурхливий час ми постійно втрачаємо з поля зору перспективу, розуміння того, чому насправді варто жити. Оскільки інші живуть, ми теж думаємо, що є сенс жити. Тимчасом як людське життя тільки тому має сенс, що земля виявилася гідною носити людину на ім’я Ісус Христос, що жила одна така людина, як Ісус Христос». Якби Ісус не жив, наше життя було б безглуздим, незважаючи на те, що поряд з нами є інші люди, яких пізнаємо, шануємо й любимо. Бути людиною варто й це окупиться, бо Ісус Христос хотів бути людиною і був нею. «Якби не було Христової любови, – каже Достоєвський, – ми нищили б одне одного доти, доки на землі не залишилося б двоє людей. Але навіть ці двоє не змогли б погамувати своєї гордині, тож останній убив би передостаннього, а потім і самого себе. Ми на землі справді блукаємо, а тому, якби не мали перед своїми очима дорогоцінної постаті Христа, пропали б і цілковито заблукали, як людство перед потопом».

Ідеться про тебе, а не про Церкву. Не допусти, щоб якась дрібниця відлучила тебе від Ісуса Христа тільки через те, що тобі щось не сподобалося в Церкві. Не відділяйся сам від того, що безцінне, від спасення, від радости, від миру й спокою, від нескінченних можливостей, від творчости, будування й оновлення.

Спробуй пробитися крізь оболонку Церкви, крізь те, що людське, і дістатися до того, що Боже, аби черпати з нього божественні сили для своєї праці й життя.

Попередній запис

Чи існує Бог?

Атеїст – це людина, яка вірить, що Бога нема. Вірний – це той, хто вірить, що Бог є. Отож, і ... Читати далі

Наступний запис

Якщо приймеш хрест, здолаєш страждання

Друже, сьогодні я хотів би розповісти тобі про особливу людину в історії людства. Ісус «із Назарету... ходив Він, добро чинячи» ... Читати далі