Скорботи і Царство

«Багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже», – такими словами напучував апостол Павло, «зміцнюючи душі учеників, благаючи перебувати у вірі» (Діян. 14:22). Але чи доводилося вам задумуватися над цим біблійним принципом: Чому обов’язково шлях до Царства Божого має супроводжуватися скорботами?

«Вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх» (Мф. 7:14), – напевно, це найперший біблійний вірш, який спадає на думку, при згадці скорбот і Царства Божого. Так вже склалося, що «дружба зі світом є ворожнеча проти Бога… Бо хто хоче бути другом світові, той стає ворогом Богові» (Як. 4:4), – і, відповідно, вірно навпаки: якщо хочеш стати другом Богові – мусиш ворогувати зі світом. І компромісу в цій ворожнечі неможливо знайти, тобто не можна одночасно дружити з Богом та зі світом: «Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6:24).

Мусимо обирати на чий бік ставатимемо, при чому перед таким вибором ми опиняємося щодня, хочемо ми визнавати це чи ні. І не треба тут поспішати з гучними заявами стосовно того, що покаявшись (прийнявши хрещення), чи простіше кажучи, здійснивши одного дня свідомий вибір, ви там самим обрали бік добра. Якби так було просто, тоді Христу не доводилося втілюватися, страждати, помирати на хресті, щоб тим самим вирвати нас з пазурів гріха та смерті. Не треба забувати, що гріх до сих пір глибоко сидить у наших серцях і не можна недооцінювати його підступної сили: «Тому, хто думає, що він стоїть, нехай бережеться, щоб не впасти» (1Кор. 10:12). І тут варто пригадати ще один момент, що пов’язаний зі скорботами та дорогою до Божого Царства.

«Ви – сіль землі… Ви – світло світу» (Мф. 5:13,14), – проте рано чи пізно більшість з вірних так чи інакше забуваються цей біблійний принцип і перестають відповідати йому. Так стається, коли вони дозволяють, щоб «турботи віку цього, спокуси багатством та інші пожадання… заглушують слово» (Мк. 4:19) Боже промовлене до них. Щоб забути Боже покликання бути «сіллю землі» та «світлом світу» не треба скоювати якихось мерзенностей чи усіляких смертних гріхів, достатньо «просто» забути нагадати світу про вічні Божі істини, як наприклад: називати гріх – гріхом, а не намагатися виправдовувати його, як це зазвичай прийнято робити у світі; нагадувати людям, що лише Христос може вилікувати їх душевні вади та сердечні рани (див. Мф. 13:15).

І звичайно, вірні забувають про Боже покликання, коли перестають допомагати ближнім, адже «хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх» (Як. 4:17). А гріх, як відомо, має сумні наслідки (див. Рим 6:23). Через це Господь фактично змушений допускати скорботи в житті вірних, навіть попри відсутність явних тяжких гріхів, щоб напоумити та наставити їх на шлях істинний.

І тут стає доволі часто актуальним наступний біблійний принцип: «До того знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним з Його волі, усе сприяє для добра» (Рим. 8:28). Головне тут, побачити Божий урок, зрозуміти його та використати задля власного блага.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docСкорботи і Царство


Ваш коментар: