Необдумані слова

Священики питають Ісуса, Джеймс Тіссо

«Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений» (Мф. 12:36,37), – ці слова для багатьох стали настільки знайомими, що навіть немає особливого сенсу нагадувати їх. Проте… все ж таки треба нагадувати, при чому постійно, адже найшвидше забуваються як раз найочевидніші речі.

Для нагадування візьмемо кілька біблійних прикладів, адже «усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків» (1Кор. 10:11), – теж, між іншим, добрий біблійний принцип, про який варто пам’ятати. Отже, приступимо.

«І сказав Ісус: на суд Я прийшов у світ цей, щоб незрячі бачили, а зрячі стали сліпими. Почувши це, деякі з фарисеїв, що були з Ним, сказали Йому: невже і ми сліпі? Ісус сказав їм: якби ви були сліпі, то не мали б на собі гріха, але як ви говорите, що бачите, то гріх лишається на вас» (Ін. 9:39-41), – схожу картину людської самовпевненості досить часто можна побачити… як раз не серед віруючих людей, які так чи інакше обізнані з Біблією. З подібним часто можна зіткнутися у світі, серед людей, які не те, що мало обізнані з Біблією, але часто взагалі її в руках не тримали. Усіх їх ґрунтовні, звісно на їхню думку, «знання» базуються на припущеннях, вигадках, забобонах, уривках телепередач і, як максимум, кількох заяложених біблійних цитат, на кшталт: «Не судіть, щоб і вас не судили» (Мф. 7:1), «плодіться і розмножуйтеся» (Бут. 1:28) та ін., які вони вставляють де тільки можна. Як варіант, серед такої юрби «експертів» зустрічаються «самородки», які разом з читанням, і навіть вивченням Біблії, студіюють різноманітну окультну літературу, ставлячи їх в один ряд, що звісно, не приносить таким «розумникам» жодної користі. Втім, це стосується і першої групи вищезгаданих «експертів»: гріх незнання з усіма його наслідками залишається на них.

Стосовно другого прикладу. «Увесь народ, відповідаючи, сказав: кров Його на нас і на дітях наших» (Мф. 27:25). Тут взагалі немає сенсу щось коментувати. Навіщо вплутувати у свої злочини власних дітей? Чи як варіант, доволі часта фраза, яку можна зустріти на сторінках Старого Завіту: «І сказав: нехай те і те зробить мені Бог, і ще більше зробить, якщо…» (4Цар. 6:31), – далі, як правило, слідувала обіцянка чи погроза, яку людина мали намір втілити в життя. Тут, як ми бачимо, люди вплутували у свої, часто зовсім непристойні, справи Господа Бога, що зазвичай мало для них невтішні наслідки: «Не вимовляй імені Господа, Бога твого, марно, тому що Господь не залишить без покарання того, хто промовляє ім’я Його марно» (Вих. 20:7). Щойно згадані заклики повністю підпадають під попередження третьої Божої заповіді.

Проте люди не було б людьми, якщо не вправлялися в порушенні Божих заповідей. Як третій приклад, можна взяти обіцянку групи ревних юдеїв, які «поклялися не їсти і не пити, доки не уб’ють Павла» (Діян. 23:12). Як відомо з подальшого перебігу подій, їх задум не вдався, тому, більш за все, вони порушили свою клятву, що, звичайно, не знімає з них жодної відповідальності за необдумані клятви та слова. Втім, як і з кожного з нас.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docНеобдумані слова


Ваш коментар: