“А ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв спокуса, а для еллінів безумство” (Апостол Павло, 1 Коринф’ян 1:23)
Хрест Христовий займає центральне місце в християнстві, але через те, що ця істина відома усім, простішою вона не стає. Бо сенс хреста в тому, що Христос помер за гріхи людей, інакше б вони загинули навіки. Важка істина – визнати, що ти настільки грішний, що заплатити за твої гріхи можна було тільки смертю безгрішного Сина Божого. Павло Тарсянин писав, що люди швидше схильні сприймати розп’яття як образу їх порядності чи безумство, ніж рятівну істину. У віри людини в хрест Христовий є ще одне несподіване слідство – вплив на те, яку політику ця людина підтримує.
Якщо ми віримо в те, що на хресті Ісус помер за гріхи всіх людей, відповідно, ми погоджуємося з тим, що всі люди, без виключення, грішні, схильні до зла, потребують спасіння, виправлення, навчання. Практичний результат цієї віри – ми не дуже розраховуватимемо на високу моральність і чесноти, як окремих людей, так і всього суспільства в цілому. Швидше навпаки, ми розумітимемо, що влада розбещує людей, а абсолютна влада розбещує їх абсолютно. А тому, постараємося обмежити владу, що ввіряється людям, триматимемо їх під постійним контролем. Це те, що називається системою противаг, взаємного контролю різних гілок влади. Нашою улюбленою приказкою, можливо, буде знаменита “довіряй, але перевіряй!” Ми підтримуватимемо журналістів, щоб ті постійно висвітлювали справи влади. “Хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла” (Ін. 3:20), – це ще Христос казав. Усвідомлення того, що їх діяльність у всіх на видноті, допоможе чиновникам утриматися від багатьох спокус (важко уявити собі корупціонера, що бере хабар у прямому ефірі). А ви пам’ятайте, хрест Христовий нагадує про те, що кожна людина схильна до спокус. Нам не сподобається, якщо нам підсунуть кота в мішку як кандидата в президенти, про якого ми практично нічого не знаємо. І все через те, що ми розумітимемо: кожна людина, навіть якщо вона плюшева як ведмежа, зіпсована, підвладна спокусам, обмежена у своїх знаннях і талантах, потребує постійного контролю. Загалом, ми багато чого навіть не чекатимемо від нашої влади, розуміючи, що усе залежить від Бога і нас. А від влади вимагатимемо хіба що елементарного: щоб не душила податками, щоб не заважала займатися улюбленою справою, не влізала в наше особисте життя, не нав’язувала ідеологію, щоб підтримувала порядок на вулицях і без ідіотизму провадила міжнародні справи. І, нарешті, ми будемо про можновладців серйозно молитися, усвідомлюючи, що вони – такі ж, як і всі, люди: “Боже, збережи їх від спокуси, пішли для них мудрості і відповідальності”.
Існує інший підхід, теж обумовлений розумінням сенсу хреста. Тобто, “Христос, звичайно, помер за людей, але люди, загалом, не такі вже і погані. Принаймні, не від народження і не всі. Багато, звичайно, злих, але є і хороші. От, я, наприклад, нікого не вбив, не грабував, намагався робити добро”. Знову ж таки, не вдаватимуся до богословських тонкощів, а скажу тільки про соціально-політичні наслідки такого погляду.
Отже, якщо ми віримо, що люди, по суті, не є зіпсованими від самого народження, то сподіватимемося, що знайдуться хороші люди, які створять хороший уряд, що піклуватиметься про нас. А ще краще – знайдеться один мудрий і чесний керівник, який за усім угледить, і твердою рукою вирішить усі проблеми суспільства – злочинність, корупцію, брехню, насильство, бідність, виховання нового покоління і так далі. Цей підхід добре відомий більшості читачів, бо він практикувався в народі з давніх-давен.
Якщо ми віримо в те, що є такі хороші, незіпсовані гріхом люди, у нас буде постійна спокуса сподіватися на цих добрих людей: на доброго царя, на хорошого президента, мудрий уряд. Ми не докучатимемо їм докучливими розпитуваннями, щоб не відволікати від подвижницької праці на благо батьківщини, ми шикатимемо на уїдливих журналістів, щоб ті не відволікали важливих людей, що несуть на своїх плечах тягар державних турбот. Оскільки все ж усі люди, зокрема і влада, грішні і допускають масу прорахунків, а то і скоюють злочини, ми, щоб не розстатися з вірою в природну доброту наших вождів, будемо схильні пояснювати негаразди або ворожими підступами, або саботажем чиновників, за принципом “цар – хороший, та бояри погані”. Ми не наполягатимемо на постійному контролі над владою, відмовимося від виборів (“начальству видніше”), і чим гірше йтимуть справи навколо, тим більше ідеалізуватимемо вождів, до тих пір, поки не увірветься наш знаменитий терпець. Але навіть і після цього, на зміну розвінчаним ідолам, виберемо інших, на яких знову покладемо свої надії. “Адже, врешті-решт, є ж хороші люди, хороше начальство, хороші царі”.
Немає їх, немає таких людей у природі: “Всі ухилилися з путі, негідні всі до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного” (Рим. 3:12), – переконує нас факт розп’яття. От так несподівано хрест Христовий впливає на політику. Та що там, політику. Від ставлення до хреста і розуміння людської природи залежить усе наше життя, до дрібниць. Як ми виховуватимемо дітей, яку роботу вибиратимемо, за яких політиків голосуватимемо (за тих, хто створює умови для свободи підприємництва або за тих, хто обіцяє манну небесну), на кого сподіватимемося, з якою думкою прокидатимемося чергового ранку.
