“Точкою відліку” згаданих жахливих подій можуть стати слова, які сказав Ісус Христос, коли Його вели на розп’яття: “Дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими. Бо ось надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні, і утроби, які не родили, і груди, які не годували! Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас! Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим?” (Лк. 23:28-31). Щоб краще зрозуміти ці слова, слід пригадати події, що передували цим словам.
Христос був захоплений напередодні в ночі в Гефсиманському саду і засуджений до страти, через банальну людську заздрість (див. Мф. 27:18), а сприяло ухваленню смертельного вироку байдужість до цих подій більшості мешканців і гостей Єрусалиму. Адже рішення про вбивство Ісуса приймала відносно невелика кількість людей: первосвященики та старійшини ізраїльські, навіть синедріон, на якому приймалося це рішення, був не в повному складі. На остаточне рішення Понтия Пилата вплинула думка не всіх жителів Єрусалиму, а натовпу, який підбурювала купка підкуплених провокаторів. Що ж стосується більшості людей, які були на той час в Єрусалимі, то для них загалом було байдуже, що саме відбувається поруч з ними. Вони були зайнятті більш важливими, на їхню думку, повсякденними справами. До того ж наближалося свято Песах – сьогодні більш відоме як юдейська Пасха, до якого треба були належним чином підготуватися. А в цей час, як більшість була стурбована власними справами, чинилося беззаконня над Праведником, Якого багато з цих людей, ще менш ніж за тиждень тому вітала вигуками: “Осанна Синові Давидовому! Осанна у вишніх!” (Мф. 21:9).
Як бачимо, більшість жителів і паломників в Єрусалимі добре знали Ісуса, багато хто чув, а може і бачив дива, які Він творив, напевно про це говорило все місто. Але в критичний момент від Христа відвернулися майже всі: хто від страху чи легкодухості, але переважна більшість через байдужість. Саме байдужість більшості сприяла страті Ісуса.
Після Христового Воскресіння і Вознесіння, знову ж таки багато жителів Єрусалиму залишилися байдужими до апостольської проповіді; див, які творили апостоли ім’ям Христовим; гонінням, які зазнавали перші християнські громади, зокрема побиття диякона Стефана камінням. Більшість людей через повсякденні, дріб’язкові справи залишилась, і на превеликий жаль, залишається глухою до євангельської проповіді. А причиною цьому залишається звичайнісінька людська байдужість, яка, як можете переконатися, може мати катастрофічні наслідки.
Тоді, що робити нам, щоб не потрапити в подібну ситуацію? В одній зі Своїх притч Христос навів такі слова: “Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому” (Лк. 16:10). Цим самим принципом слід керуватися і нам. Тобто просто почати з малого: не бути байдужими до ближнього, до того, що безпосередньо коїться навколо нас. Повірте, у майбутньому це допоможе всім нам уникнути багатьох негараздів.
Але розповідь про облогу і падіння Єрусалиму буде не повною, якщо ми не дізнаємося, що сталося з єрусалимськими християнами. Тільки вони не постраждали під час цих жахливих лих. Їхня віра врятувала їм життя. Річ у тім, що вони добре пам’ятали слова Спасителя сказані Своїм учням, коли деякі з них стали захоплюватися величчю і багатством Єрусалимського храму: “Коли ж побачите Єрусалим, обложений військами, знайте, що наблизилося запустіння його. Тоді, хто буде в Юдеї, нехай біжать у гори; і хто в місті – нехай виходять з нього, а хто в околицях – нехай не входять до нього, бо це дні помсти, щоб справдилося все написане” (Лк. 21:20-22).
Першу облогу Єрусалиму вони сприйняли як обіцяний Спасителем знак майбутнього падіння Єрусалиму. Обіцяне знамення було дане, і тепер усякий, хто прислухався до слів Христових, мав можливість врятуватися. Тому вони, не гаючи часу, переправилися за Йордан, у місто Пелу.
Як Ви переконалися, Слово Боже має рятівну дію, як у ті далекі часи, так і в теперішній час.
Слідування Слову Божому, дотримання заповідей Господніх допомогли незліченній кількості людей виправити своє життя до кращого. Для нас це єдиний реальний шлях до подолання всіляких проблем і негараздів. Вибір цього шляху залишається за кожним з нас.
Автор: Михайло Лукін
