Біблія багато розповідає нам про пророків і пророцтва.
У наш час теж популярні різного роду провісники майбутнього – від ворожок до футурологів. Але чим відрізнялись від них пророки? Чи дійсно вони передавали людям те, що відкривав для них Бог? І як вони взагалі ставали пророками? Саме про це ми й поговоримо.
Іона – неправильний пророк
Розпочнемо з прикладу “неправильного” пророка. Є в Біблії книга, яка абсолютно чітко показує, чого справжній пророк робити не повинен – це книга пророка Іони. Але в той самий час вона дає нам зрозуміти, у чому, власне, сенс пророчого служіння.
Отже, Іона. Господь відправляє його проповідувати в Ниневію, столицю Ассирійської імперії (для ізраїльтян це місто було приблизно таким самим, як для нас – гітлерівський Берлін). Іона дійсно вирушає в дорогу… але в абсолютно протилежному напрямку! У нього немає анінайменшого бажання зв’язуватися з ассирійцями, і він намагається тікати кораблем за море. Тоді Господь насилає бурю, і Іона опиняється в морській безодні, де його проковтує величезна риба. Потрапивши в шлунок монстра, Іона дивом залишається живим, але в нього просто не залишається іншого вибору, окрім як закликати на допомогу Господа і прийняти Його волю. Молитва пророка була почута – і через три дні, викинутий на сушу, він вирушає в Ниневію.
“Ще сорок днів, і Ниневія буде зруйнована!” (Іони 3:4) – так проповідував Іона на вулицях міста. Ниневітяне повірили його словам, оголосили всенародний піст, перестали коїти зло. І Господь їх простив, а Іоні показав приклад милосердя до ворога, який розкаявся.
Отже, ми бачимо на прикладі Іони, що пророк – не просто глашатай або секретар Бога, який передає другим або зберігає для нащадків Його слова. Він – повноцінна особистість. Він за власною волею, хай не відразу, приймає свою місію (а інакше він просто не стає пророком), і в нього з Богом свої стосунки, які не менш важливі для Господа, ніж та звістка, яку Він доручає пророкові.
Окрім того, слова Божі – це не пророцтво майбутнього, це, швидше, оцінка сьогодення і заклик до змін. Пророцтва дуже часто містять суворі викриття ізраїльтян і навколишніх народів і загрожують страшними покараннями, але люди в силах відвернути їх справжнім покаянням – тобто не формальним вибаченням, а зміною способу життя.
І нарешті, пророцтво завжди має бути комусь адресоване, але воно завжди виходить за межі звичайного послання: воно повідомляє щось вічне, що не міняє сенсу з плином віків, і тому воно завжди залишається сучасним.
Пророки бувають різні
Ким же вони були, біблійні пророки? Найрізноманітнішими людьми. Серед них, як завжди в духовній сфері, були пророки істинні і неправдиві: завжди існує спокуса копіювати зовнішні форми і дії, підлаштовуючи їх під очікування аудиторії. Власне, у цьому одна з головних ознак лжепророка: він працює на замовлення і каже те, чого від нього чекають. Так, чотириста пророків провіщали двом царям, Ахаву і Іосафату, блискучу військову перемогу, але тут їм нагадали про ще одного, “незручного” пророка Михея, і він повідомив: “Я бачу всіх ізраїльтян, розсіяних по горах, як овець, у яких немає пастиря“. Царі могли послухатися пророка, але пішли за більшістю і були розбиті, причому Ахав загинув від ран (3 Царств 22:17). Михей чекав закінчення військового походу у в’язниці, куди його кинули за наказом Ахава; проте чотириста придворних пророків напевно не зазнали жодних труднощів.
Пророки могли бути при храмі, могли – при царському дворі, а могли бути незалежними. Коли Амос з’явився при царському святилищі у Вефилі, місцевий священик наказав йому: “Провидцю! піди й відійди у землю Іудину; там їж хліб, і там пророкуй, а у Вефилі більше не пророкуй, бо він святиня царя” (Амоса 7:12,13). Іншими словами, це наша територія, і тобі ми тут виступати не дозволимо. Але Амос відповідає дуже просто: “Я не пророк і не син пророка; я був пастухом і збирав сикомори. Але Господь узяв мене від овець і сказав мені Господь: “іди, пророкуй до народу Мого, Ізраїля” (Амоса 7:14,15).
Так ми підходимо до ще однієї важливої відмінності: деякі пророки, як Амос, були несподівано вирвані зі свого повсякденного життя і відправлені до самого виру подій. Але були й такі, які починали як “сини пророчі” (тобто учні пророків). Так, Єлисей довгий час залишався з Іллею, притому був не єдиним його учнем і послідовником, і лише після його вознесіння виступив на самостійне служіння.
Пророки сприймали Божу звістку по-різному – одним вона відкривалася як “слово”, а другим – як видіння. Видіння, як правило, важче “розшифровувати”, у них безліч найрізноманітніших і не завжди зрозумілих образів. Дивовижне поєднання слів і образів ми знаходимо в сцені покликання пророка Ісаї: “Бачив я Господа, Який сидить на престолі високому і величному, і краї риз Його наповнювали весь храм. Навколо Нього стояли серафими; у кожного з них по шість крил: двома закривав кожен лице своє, і двома закривав ноги свої, і двома літав. І взивали вони один до одного і говорили: Святий, Святий, Святий Господь Саваоф! уся земля повна слави Його! …І сказав я: горе мені! загинув я! бо я людина з нечистими вустами, і живу серед народу також з нечистими вустами, – і очі мої бачили Царя, Господа Саваофа. Тоді прилетів до мене один із серафимів, і в руці у нього розпалене вугілля, яке він узяв кліщами з жертовника, і торкнувся вуст моїх і сказав: ось, це торкнулося вуст твоїх, і беззаконня твоє вилучене від тебе, і гріх твій очищений. І почув я голос Господа, Який говорить: кого Мені послати? і хто піде задля Нас? І я сказав: ось я, пошли мене” (Ісаї 6:1-3,5-8).
Пророки несли свою звістку різними способами. Одні самі писали книги (наприклад, Єремія, у якого навіть був “секретар” Варух), за іншими пророцтва записували (так виникла книга Ісаї). Про деяких (наприклад, про Іллю) ми дізнаємося лише за розповідями біблійних оповідачів. Не завжди точно відомо, як саме склалася та чи інша книга: пророцтва, що відносяться до різного часу, поєднуються в ній досить дивовижним чином.
Але в арсеналі пророків були далеко не лише слова – нерідко вони здійснювали й символічні дії. Так, Єзекиїль, передбачаючи облогу і падіння Єрусалиму, влаштував своєрідний макет цієї облоги. У центрі макету знаходилася цеглина із зображенням Єрусалиму, а собі пророк відміряв їжі й води, як доведеться робити жителям міста під час облоги (Єзекиїля 4).
Пророки діяли по-різному, бо були дуже різними людьми, й їхня особистість, розум і воля повністю зберігалися, навіть коли вони говорили від імені Божого. Найменше вони були схожі на шаманів, які, впадаючи в транс, перестають володіти собою і стають вмістилищем духів. Ні, Істинний Бог не принижує людину, навпаки, він прославляє її і доповнює її слабкість Своєю силою.
