Як успадкувати життя вічне?

Ісус і книжник, Джеймс Тіссо

Багато євангельських текстів побудовані на діалогах між Ісусом та оточуючими людьми. Завдяки такій побудові оповідання, перед нами в усій повноті розкриваються доступним чином найглибші Божі істини. От, наприклад, розмова, що відбулася між законником і Ісусом стосовно питання, кого слід вважати ближнім: «Ось один законник встав і, спокушаючи Його, сказав: Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?» (Лк. 10:25).

«Знання надимає, а любов будує» (1Кор. 8:1), – напише згодом апостол Павло. Так і законник через свої надмірні, як йому здавалося, знання надумався спокусити… подумати тільки! – самого Творця! Він замахнувся уловити в слові втілене Слово.

«І вони казали один одному: чи ж не палало в нас серце наше, коли Він говорив нам у дорозі і коли пояснював нам Писання?» (Лк. 24:32), – це біблійна відповідь тим, хто полюбляє розмірковувати про те, що оточуючі Ісуса люди не могли знати, Хто саме знаходиться поруч з ними. Виявляється, поруч з Ісусом були люди, які могли відчути благодатну силу, що виходила з Нього, як це сталося у випадку з Нафанаїлом:

– Ось воістину ізраїльтянин, у якому нема лукавства.

– Звідки Ти мене знаєш?

– Перше ніж покликав тебе Филип, Я бачив тебе під смоковницею.

– Учителю! Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів (Ін. 1:47-49).

Лише кілька фраз і який дивовижний результат! Дійсно «блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф. 5:8).

Про важливість чистоти серця вже наголошується в Старому Завіті, зокрема нам нагадують про це притчі Соломонові: «Більше за все бережене зберігай серце твоє, тому що з нього джерела життя» (4:23). Проте для більшості людей чистота серця, а разом з ним думок, вчинків, помислів є не такою вже важливою річчю, як у наші дні, так і в новозавітні часи.

«Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх» (Мф. 13:15), – звідси напрошується простий висновок: мале б серце лагідне та упокорене, тоді б змогли побачити в Ісусі з Назарету не просто опонента з цікавим, суперечливим, як на їх думку, поглядом на Закон, а когось БІЛЬШОГО.

Проте не змогли, не побачили. Тому і залишилося законнику спокушати Учителя різноманітними запитаннями, відповіді на які він і без Нього знав:

Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?

В законі що написано? Як читаєш?

Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого – як самого себе.

Правильно ти відповідав; так роби – і будеш жити. (Лк. 10:25-28).

Законник «же, бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові: а хто ж мій ближній?» (Лк. 10:29).

На це Ісус розповів усім нам притчу про милосердного самарянина (див. Лк. 10:30-35), згідно з якою нашим ближнім є той, хто знаходиться поруч з нами в конкретному місті, у конкретний відрізок часу, і не зважаючи на те, подобається нам ця людина чи ні, ми повинні любити її згідно Божої Заповіді, як самого себе.

Подібні ж провокаційні запитання час від часу закидають віруючим і в наші дні люди світу цього. Закидають, хоча зазвичай наперед знають відповіді. Що ж тоді рухає ними? Загалом не так вже важливо, головне що ми, згідно біблійного принципу, повинні «готові всім, хто домагається від вас звіту про ваше уповання, дати відповідь із лагідністю і благоговінням» (1Пет. 3:15), наголошуючи на тому, що треба бути «виконавцями слова, а не тільки слухачами, які самих себе обманюють» (Як. 1:22). І що відмінність між віруючими і людьми світу цього полягає передусім не в знанні Божого слова, а в його виконанні. Лише в цьому випадку можна «успадкувати життя вічне», що свого часу так хвилювало законника, а заодно з ним багатьох людей у всі часи.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docЯк успадкувати життя вічне?


Ваш коментар: