Що ж у Ньому такого незвичайного?

Нещодавно я розмовляв з групою людей у Лос-Анджелесі. Я запитав у них:

– Ким, на вашу думку, був Ісус Христос?

– Він був великим релігійним вождем, – відповіли мені. Що ж, це правда, – Ісус Христос був великим релігійним лідером. Але переконаний, що Його велич набагато більша, ніж у великих релігійних вождів усіх століть.

Протягом сторіч люди сперечаються про те, ким же був Ісус. Чому ж стільки розмов та суперечок навколо Його особи? Чому Його ім’я викликає в людей значно сильнішу реакцію, ніж імена інших релігійних вождів? Чим Ісус так відрізняється від них? Чому імена Будди, Магомета і Конфуція не викликають такої бурхливої реакції?

А причина в тому, що тільки Ісус проголосив Себе Богом: у цьому Його головна відмінність від інших.

Люди, які знали Ісуса, досить швидко збагнули, що Він наділяє Себе неймовірними властивостями. З Його слів було очевидно, що Він вважав Себе не просто пророком або вчителем – Він явно претендував на спорідненість із Богом. Він стверджував, що лише в Ньому єдиному шлях до Бога, до прощення гріхів і спасіння.

Багатьом здається, що така винятковість надто обтяжує їх розум, і вони не хочуть у це вірити. Але нині справа навіть не в тому, у що ми хочемо чи не хочемо вірити. Питання полягає в іншому: ким вважав Себе Сам Ісус.

Що з цього приводу написано в Новому Завіті?

Часто доводиться чути слова „Божа сутність Христа”, а це означає, що Ісус Христос є Богом.

Ал. Стронг у своїй „Систематичній теології” пропонує таке визначення поняття Бог: „Це безмежний і досконалий дух, в якому все сутнісне знаходить свій початок, рушійну силу і завершення”. Це визначення прийнятне для будь-якої віри – і для мусульман, і для юдаїстів. Теїзм учить, що Бог є особа і що Всесвіт був задуманий і створений Ним. Бог підтримує у ньому життя і керує ним і сьогодні.

Християнське віровчення додає до цього визначення ще одну фразу: „І який втілився в Ісусі з Назарета”.

Ісус Христос – це не просто ім’я.

Це, швидше, звання. „Ісус” походить від грецького варіанту імені Єшуа, що в перекладі означає „Єгова-спаситель”, або ж „Господь-спаситель”. Звання ж „Христос” узяте з грецької й означає „Месія” (в івриті – „Машіах”, Дан. 9:26), або буквально, – „помазаник”. Це звання („Христос”) водночас сприймається як царська і священицька функції й утверджує Ісуса як священика і царя, про Якого було провіщено в пророцтвах Старого Завіту. Це твердження має вирішальне значення для справжнього розуміння Ісуса і християнства.

Новий Завіт виразно показує Христа як Бога. Імена, якими названий Христос у Новому Завіті, прийнятні тільки стосовно Бога.

Наприклад, Ісус названий Богом у такому висловлюванні: „…і чекали блаженної надії та з’явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Христа Ісуса” (Тит. 2:13, пор.: Ів. 1:1, Євр. 1:8, Рим. 9:5, 1 Ів. 5:20-21). Писання наділяє Його якостями, які можуть бути притаманні лише Богові. Ми дізнаємося, що Ісус – джерело життя (всюдиприсутній – Ів. 1:4, 14:6), Він – в усьому (Мт. 28:20, 18:20), Він знає все (всезнаючнй – Ів. 4:16, 6:64), всесильний (Об. 1:8, Лк. 4:39-55, 7:14-15; Мт. 8:26-27) і безсмертний (1 Ів. 5:11; 12, 20; Ів. 1:4).

Ісус приймав почесті й поклоніння, належні лише Богові. Говорячи з сатаною, Ісус сказав: „…написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!” (Мт. 4:10). Однак Ісус приймав поклоніння як Бог (Мт. 14:33, 28:9), а іноді навіть вимагав поклоніння, належного Богові (Ів. 5:23, пор.: Євр. 1:6, Об. 5:8-14).

Більшість із послідовників Ісуса походила із правовірних євреїв, які вірили в єдиного істинного Бога. Вони були монотеїстами і все ж визнавали Його Богом, що втілився у людину.

Здавалося б, уже хтось інший, але не Савл (Павло), який готувався стати рабином і здобув різнобічну освіту, не повинен був визнати Божого походження Ісуса і вклонитися чоловікові з Назарета, називаючи Його Господом. Проте саме Павло визнав це, кажучи: „Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров’ю набув Він” (Дії 20:28).

І потім, коли Христос запитав у Петра, за кого він вважає Його, Петро відповів: „Ти – Христос, Син Бога Живого!” (Мт. 16:16). Ісус не тільки не став спростовувати чи уточнювати висновок, зроблений Петром, а й підтвердив його і вказав на джерело повідомлень: „Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець” (Мт. 16:17).

Марта, яка добре знала Ісуса, сказала Йому: „Я вірую, що Ти Христос (тобто Месія), Син Божий” (Ів. 11:27). Відтак Нафанаїл, який вважав, що нічого путнього з Назарета бути не може, також визнав у розмові з Ісусом: „Учителю, Ти Син Божий, Ти Цар Ізраїлів!” (Ів. 1:49).

Коли Степана забивали камінням, він молився й казав: „Господи Ісусе, прийми духа мого!” (Дії 7:59). Апостол Павло в Посланні до євреїв називає Ісуса Богом: „…про Сина: Престол Твій, о Боже, навік віку” (Євр. 1:8).

Іван Христитель проголосив пришестя Ісуса словами, а також засвідчив, що „Дух Святий злинув на Нього в тілесному вигляді, як голуб, і голос із неба почувся, що мовив: Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Тебе!” (Лк. 3:22).

І, нарешті, маємо свідчення Фоми, котрого всі знають, як „Фому невіруючого”. За характером він, мабуть, був схожий на сучасних студентів. Той сказав: „Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую!

І я його цілком розумію. Кажучи сучасною мовою, він сказав:

– Врешті-решт, не щодня люди воскресають із мертвих і видають себе за Бога у плоті. Я хочу доказів!

Минуло вісім днів відтоді, як Фома поділився своїми сумнівами з іншими учнями, тоді „прийшов Ісус, і став посередині та й проказав:

Мир вам!

Потім каже Фомі:

Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!

А Фома відповів і сказав йому:

Господь Мій і Бог мій!

Промовляє до нього Ісус:

Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!” (Ів. 20:26-29).

Тобто Ісус прийняв звернення до Нього як до Бога. Засудив Він Фому за його невір’я, а не за поклоніння.

Хтось із критиків може заперечити, що всі ці відомості про Христа походять від інших, а не від Нього Самого. На заняттях студенти іноді з погордою заявляють мені, що сучасники Христа не розуміли Його так само, як зараз не розуміємо Його ми. Тобто, інакше кажучи, Христос не вважав Себе Богом.

У мене нема й найменшого сумніву в тому, що Ісус вважав Себе Богом. Ця моя переконаність найпростіше підкріплюється текстом Нового Завіту. Таких віршів дуже багато, і їх значення цілком зрозуміле.

Один бізнесмен довго вивчав Святе Письмо, щоб збагнути, чи вважав Себе Христос Богом чи ні. Нарешті він сказав:

– Хто прочитає Новий Завіт і не побачить, що Христос вважав Себе Богом, той просто сліпий, якщо не гірше: це так само, як гуляти вулицею посеред ясного дня й казати, що не бачиш сонця!

Наступний запис

Що ж у Ньому такого незвичайного? (Продовження)

Священики питають Ісуса, Джеймс Тіссо В Євангелії від Івана описано суперечку між Ісусом і єврейськими релігійними ... Читати далі