Ми живемо в непростий час, є багато приводів для того, щоб бути невдоволеними, розчарованими і сумними. Але є також вибір не бути такими. У Бога є все, що нам потрібне. Він заплатив повну ціну за те, щоб ми мали свободу, мир і щастя. Ця ціна – Ісус Христос. Питання в тому, як ми ставимося до цього. Чи дякуємо ми Богу за всі Його милості до нас, чи постійно скаржимося і ремствуємо, тим самим втрачаючи Божу благодать у своєму житті?
Вдячність – образ віри
Вдячність Богу дуже тісно пов’язана з вірою, в якій ми маємо потребу постійно. Слова “віра” і “життя” в Біблії завжди стоять поруч, бо якщо немає віри, то немає і життя. Коли людина втрачає віру, її життя стає безглуздим. Одного дня Гете сказав: “Хто не вірить у майбутнє життя, той мертвий і для цього”. Апостол Павло зосереджеє нашу увагу на тому, що ми повинні перевіряти самих себе: “Перевіряйте самих себе, чи у вірі ви; самих себе досліджуйте. Чи ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки ви не ті, ким повинні бути” (2 Кор. 13:5).
В оригіналі грецькою мовою слово “віра” має три основні значення.
- Перше: віра – спосіб життя. Це принципи, за якими ми живемо, мислимо і чинимо.
- Друге значення: вірність Богові. Це присвячення, повна віддача.
- Третє значення: віра в те, що Бог є. Це необхідна умова: “А без віри догодити Богові неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, і тим, хто шукає Його, дає винагороду” (Євр. 11:6).
Десять прокажених
Розглянемо історію про десять прокажених, записану в Євангелії від Луки 17:11-19. “Йдучи до Єрусалима, Він проходив між Самарією та Галилеєю. І коли входив Він в одне село, зустріли Його десять чоловік прокажених, які зупинилися віддалік. І вони гучним голосом говорили: Ісусе, Наставнику, помилуй нас. Побачивши їх, Він сказав їм: підіть покажіться священикам. І коли вони йшли, очистилися. Один же з них, побачивши, що зцілився, повернувся, гучним голосом прославляючи Бога, і припав лицем до ніг Його, віддаючи Йому хвалу; і це був самарянин. Тоді Ісус сказав: чи не десять очистилися? Де ж дев’ять? Чому вони не повернулися віддати славу Богові, тільки іноплемінник цей? І сказав йому: встань, іди; віра твоя спасла тебе“. Ці десять прокажених були приречені люди. Проказу можна порівняти зі СНІДОМ. Украй рідко бували випадки, коли люди, хворі на проказу, видужували. Були три форми цієї хвороби.
Найстрашнішою була чорна проказа, у результаті якої в людини відпадають кисті рук, спотворюється обличчя, людина поступово гниє, розповсюджуючи жахливий сморід. Ці люди жили в повній ізоляції, далеко від своїх сімей. Вони жили поселеннями, носили спеціальний одяг, до якого кріпилися дзвіночки, щоб усі чули, коли вони наближалися, їх обличчя були повністю закриті. Прокажений поступово втрачав зір, так що ті з них, хто ще бачив, йшли попереду і кричали: “Нечистий, нечистий…” Так вони ходили. Це була постанова закону.
Окрім фізичного болю, люди хворі на проказу зазнавали тяжкі душевні страждання. Одного дня, побачивши Ісуса, Який проходив повз, десять прокажених стали кричати: “Ісусе, помилуй нас!” Їм не можна було підійти ближче.
Ісус звернув на них Свою увагу і сказав, щоб вони показалися священику. Для них це звучало дуже дивно, бо в Старому Завіті, у книзі Левит, де записані закони, сказано, що священику може показатися лише той, хто очистився від прокази. У цьому випадку священик оголосить усьому товариству, що людина зцілена і не є заразною. Але, коли Ісус сказав десяти прокаженим йти до священика, вони ще не були зцілені. Як можна зрозуміти це? Слова Ісуса завжди викликають у людини віру. Він провокує на виконання дій цієї віри. У даному випадку Ісус сказав їм йти, коли вони були ще в проказі: хтось з них був сліпий, хтось не мав рук і т. д. Дією віри для прокажених було показатися священику. Біблія каже, що коли вони йшли, то очистилися.
Бог шукає людей з вдячним серцем
Віра завжди залишається вдячною Богові. В історії про 10 прокажених ми бачимо, що всі вони очистилися, але тільки один повернувся і подякував Ісусу. Він почув такі слова: “Тоді Ісус сказав: чи не десять очистилися? Де ж дев’ять? Чому вони не повернулися віддати славу Богові, тільки іноплемінник цей? І сказав йому: встань, іди; віра твоя спасла тебе” (Лк. 17:17-19). Дехто думає, що віра полягає в тому, щоб отримувати благословення, але це хибна думка. Ми бачимо, що Ісус підтвердив віру цієї людини, коли вона прийшла і подякувала Йому.
Віра ніколи не боїться здатися смішною. Можливо, для деяких Давид виглядав смішно, коли вийшов проти Голіафа з пращею і камінням, а також, коли танцював перед ковчегом, але це не зупинило його у вірі Богові. В очах цього світу ми можемо виглядати смішно, але це не повинно засмучувати нас.
Апостол Петро каже: “Якщо лихословлять вас за ім’я Христове, то ви блаженні, бо Дух слави і Дух Божий спочиває на вас. Тими Він ганьбиться, а вами прославляється. Тільки б не постраждав хто з вас, як убивця, чи злодій, чи злочинець, або як той, хто зазіхає на чуже; а коли як християнин, то не соромся, а прославляй Бога за таку долю” (1Пет. 4:14-16).
Коли Господь бачить людину з вдячним серцем, Він затверджує взаємини з нею, дає Своє благословення. Тому будемо вдячними Богу за все, що маємо. Давид мав вдячне серце, і це зміцнювало його взаємини з Богом. Давид був вдячний Господу завжди: у той час, коли ховався від Саула в пустелі, і тоді, коли йому довелося жити по сусідству з ворогами. Цар Саул заздрив Давиду і хотів убити його.
Невдячне серце сповнене заздрості, воно завжди дивиться на інших, але не на Бога і не дякує Йому за те, що має. Невдячність руйнує віру. Саул був царем, у нього був престол і влада, але він заздрив Давиду, який був просто хорошим воїном.
Невдячність руйнує життя людини
Давайте розглянемо ще один приклад з Біблії, записаний у 1-й книзі Царств (1 Самуїловій) 25:2-35. Тут розповідається про невдячного чоловіка на ім’я Навал. Він був дуже багатий, мав великі стада кіз і овець, але мав невдячне серце. Пастухи Навала почували себе безпечно, знаходячись поряд з військом Давидовим. А коли Давид опинився в нужді, Навал відмовив йому в допомозі. Проте Навалова дружина була мудрою жінкою і змогла виправити помилку чоловіка, тим самим відвернувши Давидів гнів. Вона привезла для війська продукти, про які просив Давид.
Але на цьому історія не закінчується. Невдячність Навала погубила його: “І прийшла Авигея до Навала, і ось, у нього бенкет у домі його, як бенкет царський, і серце Навала було веселе; він же був дуже п’яний; і не сказала йому ні слова, ні великого, ні малого, до ранку. Вранці ж, коли Навал протверезився, дружина його розповіла йому про це, і завмерло в ньому серце його, і став він, як камінь. Днів через десять уразив Господь Навала, і він помер” (1 Царств 25:36-38). Невдячність, жорстокість – це не просто погані риси вдачі, це може погубити людину. Ми читаємо в Біблії: “А оскільки вони, пізнавши Бога, не прославили Його як Бога і не подякували, а заметушилися в своїх мудруваннях, …тому й віддав їх Бог у похотях сердець їхніх у нечистоту, щоб вони самі сквернили свої тіла. Вони замінили істину Божу неправдою і поклонялися, і служили тварі замість Творця” (Рим. 1:21,24,25). Вдячність закріплює позиції в Богу.
У Псалмі 77 у кількох віршах відображена історія Ізраїльського народу. Ізраїльтяни спокушали Бога упродовж усього шляху, коли йшли з Єгипту. Незважаючи на всі чудеса, які Бог здійснив перед їх очима, вони заявляли: “Чи може нам Бог приготувати трапезу у пустелі? …Чи може Він дати й хліба? Чи може приготувати й м’яса народу Своєму?” (Пс. 77:19,20). Як це стосується нас?
Наприклад, ви кажете Богу: “А чи можеш Ти зробити мене багатим, успішним, зцілити?” – якщо це виходить з невдячного серця, будьте обережні. Іноді ми думаємо, що успіх і благословення є показником нашого християнства. Проте якщо зовнішні обставини складаються добре, це ще не означає, що Бог благоволить. “За те, що не вірили Богу і не уповали на спасіння Його. Він наказав хмарам і відчинив двері неба. Дощем послав їм манну на поживу, хліба небесного дав їм. Хлібом ангельським живилися люди, поживи послав їм до ситости… Але, коли ще не вдовольнили бажання свого, коли ще їжа була на зубах їхніх, гнів Божий прийшов на них і умертвив багатьох із них, і вибраних Ізраїля відкинув… Коли Він умертвляв їх, тоді вони шукали Його і навертались, і зранку благали Його. І пригадували, що Бог – пристановище їхнє і Бог Всевишній – Спаситель їхній. Вони ніби любили Його устами своїми і язиком своїм корилися Йому, але серце їх не було праведне перед Ним, і завіту Його вони не виконували. Він же, милосердний, прощав гріхи їхні і не знищував їх. Багато разів Він одвертав гнів Свій і зупиняв обурення Своє. Він пам’ятав, що вони – тіло, вітер, що проходить і не повертається. Скільки разів вони засмучували Його в пустелі і прогнівляли Його в краю безлюднім! І знову спокушали Бога і ображали Святого Ізраїлевого, не пам’ятали руки Його у день, коли Він визволив їх від гнобителя” (Пс. 77:22-25,30,31, 34-42). Мати невдячне серце небезпечно.
Ще одна історія записана в книзі Есфір (6,7 роз.). Був один злий чоловік на ім’я Аман, який підбурював царя вбити всіх євреїв. Ми бачимо, як у той час зароджувався антисемітизм.
Ця історія дуже схожа на історію із злим Навалом. Тут діє той же принцип: вдячне серце відкриває двері для дій Бога в житті, а невдячне – для дій диявола.
Діти мають бути вдячними своїм батькам. Це Божа заповідь: “Шануй батька твого і матір твою, щоб продовжилися дні твої” (Вих. 20:12). Через невдячні серця дітей багато батьків сьогодні залишено в будинках престарілих, ними нехтують, не зважають на їхню думку. Багато батьків кидають своїх дітей. Стає все важче звертатися один до одного по допомогу. Чому це відбувається? Через невдячні серця.
Завжди дякуйте
Як Бог дивиться на це? Невже, коли Господь віддавав Свого Сина, то шукав якоїсь слави для Себе? Він завжди мешкає в славі – Він цього не потребував. Бог діяв через любов. Отець Небесний любив Свого Єдиного Сина, але так полюбив світ, що віддав Його за гріхи людей, “щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне” (Ін. 3:16). Бог нікому не нав’язує служіння Собі. Про це в Біблії не сказано. Коли ми відступаємо, йдемо, помиляємося і падаємо, то знову і знову можемо приходити до Бога, знаючи, що Він милостивий. Господь не нагадуватиме про колишні гріхи, Він бажає відновлення стосунків з нами.
Для Бога важливе наше серце, Йому подобаються вдячні і щирі люди. Давайте перестанемо ремствувати, скаржитися, заздрити, а будемо завжди вдячні Господу. Бог не проти нас – Він за нас! Вдячне серце здатне зберегти любов, спокій, мир. Бог дуже багато що приготував для людей з вдячними серцями – станьте одним з них!
Автор: Павло Худа
