Ви колись задумувались над тим, як часто ми дякуємо ближнім, Богові? Наскільки, висловлюючись біблійною мовою, у нас вдячне серце?
Ми зазвичай обурюємося, коли ближні не віддячують нам, чи віддячують, але, як на нашу думку, неналежним чином. Проте як часто ми самі помічаємо допомогу та підтримку ближніх, особливо в тому випадку, коли за це від нас вони нічого не вимагають?
Напевно, що не так часто – і це в кращому випадку. Дехто ж вважає, що допомога ближніх – це природна річ, на яку навіть не варто звертати уваги, всі просто зобов’язані їм допомагати. Самі ж подібні персонажі не сильно поспішають допомагати ближнім, особливо коли це зачіпає їх власний комфорт чи інтереси. Подібний людський егоїзм найкраще помітний у церкві, коли деякі особи (чи особі) вважають, що їм усі винні просто за те, що вони долучилися до певної церковної спільноти. А якщо вони внесли до неї ще якийсь вклад, тоді неодмінно вимагають повернення вкладених коштів і сил із значними відсотками.
Це стосується людських відносин, коли надані блага все-такі більш помітні оком. А що говорити про благодіяння Божі? Як часто ми дякуємо Богові за начебто звичайні, цілком природні речі: за життя, за повітря, яким ми дихаємо; воду, яку п’ємо, та буквально за все, що оточує нас, “бо ми Ним живемо‚ і рухаємось‚ і існуємо” (Діян. 17:28). Чому часто помічаємо лише те, що бракує нам? Чому ми почали цінувати мир у країні лише тоді, коли в ній розпочалася війна? Можливо варто почати дякувати Богові за все, що ми маємо, не чекаючи того моменту, коли прийдеться оцінювати справжню цінність втраченого?
Крім того, вдячність відкриває нам двері до справжнього щастя, адже невдячні люди глибоко нещасні. Вони не можуть бачити всіх благ, які вони мають, звертаючи увагу лише на те, що бракує їм, що приносить їм страждання, а це у свою чергу не дозволяє насолоджуватися явними благодіяннями Божими, що посилює ці страждання.
Натомість бути щасливим і вдячним не так вже і важко: просто треба навчитися помічати, а за тим цінувати і радіти дрібницям, які буквально наповнюють наше життя. Це не заклик задовольнятися малим, ні. Це заклик бачити і радіти кожній дрібничці, з якою ми стикаємося в житті. Щоденні турботи та клопоти часто затуляють від нашого зору ці дрібнички, і тому ми часто почуваємо себе нещасними людьми.
Але в нас завжди залишається вибір – навчитися попри всі життєві обставини цінувати та радіти кожній миті нашого життя. І тоді в нашому житті спрацює біблійний принцип: “Вірний у малому і у великому вірний” (Лк. 16:10), – ми навчимося бачити у своєму житті не тільки добрі дрібнички, але і великі прекрасні речі: почнемо цінувати своє життя, людей, які оточують нас, Бога, Який безмежно любить нас і не на мить не полишає Своєю турботою, яка часто-густо проявляється саме в дрібничках.
Автор: Михайло Лукін
