Вам цікаво подивитися на те, як Бог реагує на наші молитви?
Ми можемо звернутися до Бога з питанням, проханням. Хочемо, щоб Він нам допоміг або допоміг дорогій для нас людині. Можемо молитися про роботу, далеку подорож.
Чи чує нас Бог, чи відповідає нам? Давайте вивчимо Біблію і подивимося, яку відповідь дасть Писання.
“Йдучи до Єрусалима, Він проходив між Самарією та Галилеєю. І коли входив Він в одне село, зустріли Його десять чоловік прокажених, які зупинилися віддалік. І вони гучним голосом говорили: Ісусе, Наставнику, помилуй нас” (Лк. 17:11-13).
Ісус подорожував по землі, яка належала одному з колін Ізраїльських, але внаслідок історичних подій стала ворогуючою територією. Коли Ісус по дорозі в Єрусалим проходив з Галилеї в Самарію, Його зустріли десять прокажених.
Як ми вже знаємо, юдеї не спілкувалися з самарянами, а в цій групі прокажених був, принаймні, один самарянин. І знову перед нами прояв великого закону життя. Спільне нещастя не знає ні расових, ні національних відмінностей. Проказа змусила їх забути, що одні з них юдеї, а другі – самаряни; вони пам’ятали лише про те, що їх об’єднує страждання і що їм усім потрібна допомога.
Коли повінь заливає землю і дикі тварини шукають порятунку, на якомусь сухому клаптику землі можна побачити тварин, що спокійно стоять поряд, хоча є за своєю природою затятими ворогами і в інший час і за інших обставин б’ються на смерть. Так і людей, поза сумнівом, об’єднує лише їх спільна потреба в Богу.
Коли проходив Ісус, прокажені стояли віддалік (Лев. 13:45,46; Чис. 5:2). У законі не була точно встановлена відстань, але нам відоме, принаймні, одне свідоцтво, що прокажений, який стоїть з навітряного боку, повинен знаходитися не ближче за 45 метрів від незараженої людини. Вже звідси видно, в якій ізоляції жили прокажені.
“Побачивши їх, Він сказав їм: підіть покажіться священикам. І коли вони йшли, очистилися. Один же з них, побачивши, що зцілився, повернувся, гучним голосом прославляючи Бога, і припав лицем до ніг Його, віддаючи Йому хвалу; і це був самарянин. Тоді Ісус сказав: чи не десять очистилися? Де ж дев’ять? Чому вони не повернулися віддати славу Богові, тільки іноплемінник цей? І сказав йому: встань, іди; віра твоя спасла тебе” (Лк. 17:14-19).
У жодній євангельській історії, так не проявляється людська невдячність як саме тут. Адже прокажені прийшли до Ісуса, палко бажаючи зцілення; Він зцілив їх, а дев’ять з десяти так і не прийшли до Нього, щоб подякувати Йому.
Як часто людина, яка отримала бажане, так і не повертається, щоб подякувати?
* * *
Ми часто невдячні по відношенню до своїх батьків.
Адже в житті кожного з нас був час безпорадності, коли ми неминуче померли би без турботи навіть через кілька днів.
З усіх живих істот людина вимагає найбільшої турботи протягом найбільш тривалого часу, перш ніж вона зможе сама задовольнити свої життєво важливі потреби. Протягом багатьох років ми залежні від батьків в усьому. Але багато хто починає потім дивитися на старих батьків як на перешкоду, і не бажають віддати їм належне.
* * *
Ми часто також невдячні по відношенню до своїх ближніх.
Немає людини не зобов’язаної чимось своїм ближнім. І от у той момент, коли була надана допомога, кожен, мабуть, думав, що він ніколи не забуде цього, але лише небагато віддають згодом своїм ближнім тим самим, чим вони зобов’язані.
Часто ми залишаємося в боргу перед другом, учителем, лікарем, небайдужим ближнім; але трагедія в тому, що часто ми навіть не намагаємося подякувати за їхні турботи і старання.
* * *
Часто ми невдячні Богу.
У пору гіркої нужди ми ревно благаємо Бога; а як тільки минають лиха, ми забуваємо про Нього.
Бог за нас пожертвував Свого Єдинородного Сина, а багато хто ніколи не подякував Богу за Його милість. Кращою нашою вдячністю Йому будуть наші зусилля виправдати Його доброту і милосердя.
Тому краще будемо наслідувати псалмопівця, що промовив: “Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх добродійств Його” (Пс. 102:2).
За матеріалами сайту bible-help.ru
