Передмова

Із ними можна зустрітися на кожній сторінці Євангелія. Із ними варто потоваришувати. Вони можуть багато чого нас навчити. Вони можуть багато розповісти нам про Христа. Адже вони з Ним розмовляли, розпитували Його, торкалися Його одягу.

Вони можуть багато розповісти нам також і про людину – про її бунтування, падіння, тривоги, надії, про її шукання правди й ієрархію цінностей, про її зраду та любов. І хоча від часів Христа на світі багато чого змінилося, люди, однак, залишилися такими самими. Іншим є тільки сценічне тло людських драм: Юда продає Христа за долари, Ірод має резиденцію у пологовому будинку, дочка Яіра ходить до дитячого садка, а самарянку можна зустріти в купе швидкого потяга.

Люди з оточення Ісуса, про яких розповідає Євангеліє, – це живі портрети, на яких зафіксовано всі можливі наші постави щодо Бога. Вони – наші кровні родичі, бо ми однієї, людської, природи. До того ж, ми є родичами також завдяки Крови Христа, пролитій за всіх нас однаково. Нас єднає майже родинна схожість. Як і вони, ми гаряче віримо й часто сумніваємося.

Ми біжимо за Ісусом і повертаємося з півдороги. Ми то сміливо визнаємо Його, то знову, перелякані, відрікаємося Його Імені. Любимо Його невміло, набридаємо проханнями, кличемо на допомогу криком незрячих та паралітиків. І – не варто й заперечувати – також знаходимо у собі риси фарисеїв, скорих на каменування ближнього. Ці люди – мої добрі знайомі. А деякі з них – Магдалина, Єлисавета чи пастушки – сердечні друзі.

Інші ж – сотник, Йоан Хреститель, Йосиф – недосяжні взірці.

Я з ними часто розмовляю. Користаю з їхнього пізнання Бога. Вчуся на їхніх помилках. Думаю про те, як вони вирішили у своєму житті питання віри, покликання, довіри та смерті.

Я підслуховую їхні розмови з Богом і Його Матір’ю. Я давно хотіла про них розповісти – про те, чого навчили мене про Бога ці мої друзі з Галилеї. Отож дякую отцеві Павлу Гонкішеві, парохові з Ілінґу, який уможливив це, заохотивши, надихнувши й доброзичливо заопікувавшись моєю несміливою творчістю. Дякую також за терпеливість отцеві Валентину Казікові з Варшави, першому критикові та слухачеві моїх роздумів на тему Євангелія.

А всім тим, які матимуть терпеливість вислухати мене до кінця, бажаю нав’язати тривале знайомство й сердечну дружбу з цими та багатьма іншими постатями, яких зустрічаємо у чотирьох Євангеліях. Адже вони перші протоптали нам стежки, які провадять до Того, хто є головним героєм Євангелія і головним сенсом нашого життя, – до Ісуса Христа, Бога і Чоловіка, Якого називали сином теслі з Назарета.

Маґдалена Поніхтер