Передмова

Передусім вибачаюся за те, чого ви не знайдете в цій книзі. Хоча я пишу тут про Старий Заповіт, про «Біблію, яку читав Ісус», я не відчуваю в собі ні схильності, ні права міркувати про такі проблеми, як авторство і датування, або занурюватися в нетрі літературного аналізу та аналізу жанру. Я читаю Біблію як рядовий читач, вступаючи у взаємодію з її контекстом, намагаючись зрозуміти первинний авторський задум. Оскільки сам я заробляю на життя пером, я іноді намагаюся «заглянути за лаштунки» і вгадати, чому автор вибрав певний образ, створив незвичну метафору або почав своє оповідання з цієї миті, а не з якоїсь іншої.

Після розділу, що описує Старий Заповіт як ціле, я поставив ряд розділів, присвячених найважливішим розділам Біблії: її історичній частині, пророкам, поезії і притчам. Чому я вибрав саме ці книги? Освальд Чемберс сказав якось, що Псалми учать нас молитися, книга Йова – страждати, Притчі – жити, а Еклезіяст – радіти життю. Хотілося б і мені ставитися до читання Біблії з таким же ясним оптимізмом, але, боюся, мій вибір – книга Йова, Второзаконня, Псалми, Еклезіяст, пророки – відбиває швидше мої сумніви і тривоги, а не надію, що саме ці книги розкриють мені таємницю життя. Вони стали для мене вірними супутниками в моєму паломництві. У них я знаходжу самого себе. Я пишу про них особистісно і суб’єктивно, не піддаючи їх аналізу.

Я починаю з книги Йова, оскільки приділив у своїх роботах немало місця питанням, піднятим Йовом. Багато учених вважають книгу Йова древньою легендою, зафіксованою в Біблії, величною драмою, події якої розігралися ще до епохи Авраама. Йов знімає усі покриви з взаємин між людиною і Богом – самотня, гола людина виявляється віч-на-віч з Господом. У Старому Заповіті часто повторюється одна і та ж схема: Бог обмежує Себе на користь людської свободи. І той факт, що книга Йова з її потужним протестом проти несправедливості Божої включена в Біблію, посилює значення цієї схеми.

Я вибрав Второзаконня тому, що мені імпонує його інтонація меланхолійного реалізму. Усі юдеї поспішали якнайскоріше перейти річку і увійти до Землі обітованої. Але старий мудрий Мойсей визнав за необхідне зупинитися і роздумати над суворими уроками, які його підопічні вже здобули, і набагато жорстокішими бідами, з якими їм належало незабаром зіткнутися. Тепер вираз «перейти Йордан» став для нас позначенням духовної урочистості. Тому можна припустити, що ми так і не засвоїли основний сенс цієї дивовижної книги. Інший варіант цього ж розділу я написав для брошури, що додавалася до мультфільму «Принц Єгипту». Цей фільм розповідає історію Мойсея і Виходу. У певних подробицях я наслідував сюжет фільму, що розцвічує новими подробицями біблійне оповідання. Єврейські читачі цієї книги були обурені. Що це за песимізм, фаталізм і навіть прихований антисемітизм у творі, присвяченому великому диву виходу? Редактор навіть написав на полях біля одного з найбільш суворих пасажів: «Це ще звідки?». Мені довелося пояснити, що всі цитати, що викликають протест, запозичені з Второзаконня, книги, яка входить у священну Тору.

Я багато років намагався зрозуміти вражаючі протиріччя, що знаходяться в псалмах, і дійшов висновку: кращий спосіб осмислити їх – відверто зізнатися в тому, що мене хвилює і тривожить. Коли я зробив це, Книга Псалмів перетворилася на мою найулюбленішу книгу. У хорі голосів, що склали її, ми можемо розрізнити всі інтонації, які тільки можуть виникнути при спілкуванні з Богом.

Яким чином книга Еклезіястова виявилася включеною в Біблію? Я давно роздумував над цим питанням. Особливо в ті періоди життя, коли сам був близький до цинічного світогляду цього не занадто релігійного автора. Що ж до пророків, то мені із самого дитинства доводиться «опам’ятовуватися» від проповідницького зловживання цими таємничими книгами. Тепер я пишу про них, бо хочу їх осягнути.

*

З певним жалем я повинен відмовитися від обговорення багатьох труднощів і проблем, з якими стикаються люди, читаючи Старий Заповіт. Приміром, у Старому Заповіті є щонайменше шістсот сцен насильства, багато з яких ініційовані Самим Господом. Як же нам поєднувати це з проповіддю ненасильства, що виходила від Ісуса, Сина Божого? Я готовий був залишити всі інші теми і зайнятися виключно цією. Проте в такому разі в мене вийшла б зовсім інша книга. Я ж пишу не заради вченої дискусії і не заради апології, а швидше заради глибшого пізнання самого себе. До того ж цими проблемами вже немало займалися досвідченіші дослідники, ніж я.

Та все ж я маю зробити ще два зауваження. По-перше, я вважаю Старий Заповіт передусім реалістичним твором. Коли я дивлюся драму, подібну «Макбету» або «Королю Ліру», або ж такий фільм, як «Хрещений батько» або «Врятувати рядового Раяна», я стикаюся зі світом зла, насильства і помсти. Страждання чіпають мене, бо я дізнаюся свій власний, повний насильства світ – будь то закутки Чикаго або поля битв в Європі і Азії.

У школі підлітки стріляють один в одного. Терористи висаджують у повітря будинки і літаки. Поліцейські б’ють людей, закутих у кайдани.

Старий Заповіт зображує світ таким, яким він є, нічого не приховуючи. На його сторінках ви знайдете повісті про пристрасну любов і помсту, страхітливі оповідання про зґвалтування і розчленовування трупів, холоднокровний звіт про викрадення людей і продаж їх у рабство, достовірне зображення війни з її благородними подвигами і підлою зрадою. У Старому Заповіті немає нічого скромного і охайного. Ласолюби на кшталт Соломона і Самсона набувають надприродний дар, а на долю бездоганно хорошої людини, Йова, випадають одні лише страждання. Стикаючись з усіма цими катастрофами, ми можемо обуритися або відвернутися від Бога, Який так чи інакше до них причетний. Але особливість Старого Заповіту полягає в тому, що він допускає будь-яку реакцію. Бог передбачає наше нерозуміння і включає його у Священне Писання.

У книзі «Чудова благодать» Кетлін Норіс прекрасно описує цю проблему:

«Нині багато людей відчувають, що в їх житті чогось бракує. Вони відчувають гостре бажання «чогось ще», духовного притулку, спільності віри. Але звертаючись до читання Біблії, вони в результаті відкидають її від себе. Мене це підбадьорює. Мені це здається хорошим початковим пунктом для встановлення стосунків з Богом, Який відкривається в Писанні. Є люди, які відкидають Біблію, бо вона в багатьох відношеннях «негативна», – повна ненависті та насильства. Можу лише сподіватися, що на цій же основі люди чинитимуть опір і «розважальному насильству» кінофільмів і телебачення, що вимовлятимуть молитву всякий раз, коли беруться за газету або дивляться теленовини. На тлі реального життя Біблія з’являється як щось напрочуд цілісне, як вірний портрет людства і його стосунків зі священним і повсякденним. Я ніколи не набуду достатніх знань у цій галузі, але мій шлях – покладатися на те мале, що я знаю, і продовжувати з вірою пошуки Бога в Біблії».

По-друге, я бачу в Старому Заповіті дуже повільний, але безперечний рух до благодаті. Євреї жили в страшні варварські часи. Їх закони, які здаються нам такими жорстокими, значно пом’якшили звичаї сусідніх народів. Євреї встановили певні правила ведення війни, освятили Законом повагу до бідних і турботу про довкілля. Вони поклали межу кровній помсті, виділивши міста-притулки. Вивчаючи часи кровної помсти, рабства, полігамії і примусового шлюбу з вдовою брата, ми повинні пам’ятати: Богові доводилося мати справу з мораллю конкретного народу в конкретний період часу. У книгах, що дійшли до нас від тієї епохи, ми знаходимо зерно – лише зерно – Божої благодаті. «Писання свідчать про Мене, – каже Ісус Своїм сучасникам, читачам Тори, і тут же додає: – Але ви не побажали прийти до Мене і мати життя».

«Як нянька, що печеться про дітей, Бог вимушений «лепетати», говорячи з нами», – сказав Жан Кальвін. Дуже часто Бог прибігає в Старому Заповіті до лепету. Говорячи зі Своїм народом єдино зрозумілою йому мовою, Бог поступово вказує народу потрібний напрям. Він стає на бік пригноблюваних і обіцяє прихід Отрока, що Страждає, Який спокутуватиме народ, не здійснюючи насильство, а Сам ставши його жертвою. На якийсь час Бог допускає поведінку, якої Сам не схвалює, – «бо ви жорстокосерді». Але поступово, хай і петляючи, довгий історичний шлях неодмінно виводить до Його Сина, Ісуса, останнього одкровення Бога, що прийшло в образі людини. Бог-людина вже не «лепече» – Слово звучить голосно і ясно.

Я б хотів детальніше розібратися з цими питаннями. Але тепер не час. Зараз я пишу не книгу відповідей, а книгу питань, які викликає в мене Старий Заповіт – збірки текстів, таких же таємничих, приголомшуючих і що всупереч усьому мають такий же глибокий сенс, як і саме життя.

Один історик церкви відмічає, що в наш час ліберали знову відкривають для себе Євангеліє, п’ятидесятники – Дії, а євангельські християни – Послання. Нам би, ймовірно, варто було прагнути до екуменічної єдності, щоб наново відкрити передуючі Євангелію книги Біблії. Як легко ми забуваємо, що вражаюче твердження Біблії про Божественне джерело натхнення – «Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова» (2Тим. 3:16-17) – відноситься до того Писання, яке існувало на момент створення Нового Заповіту, тобто до Старого Заповіту.

Ще одне застереження: мати справу з Біблією небезпечно. Ми звертаємося до неї з питаннями, але, читаючи її, виявляємо, що ці питання обрушуються на нас самих. Цар Давид захопився розповіддю, яку придумав пророк Натан. Давид схопився, гніваючись, на ноги, і тут виявив, що шипи притчі встромилися в його власне серце. Зі мною це відбувається всякий раз, коли я перечитую Писання. Мене тикають носом у те, що я називаю своєю вірою. Мене примушують знову і знову випробовувати її. Слова Томаса Мертона («Відкриваючи Біблію») про Писання в цілому можна застосувати і окремо до Старого Заповіту:

«Словом, у Біблії немає нічого заспокійливого, хіба що ми зуміємо настільки звикнути до неї, що самі заспокоїмося… Чи не перестали ми запитувати цю книгу і сприймати її питання? Чи не перестали ми боротися з нею? Якщо так, то наше читання більше не має сенсу.

Для більшості людей розуміння Біблії має бути пов’язане з боротьбою. Трудність полягає не лише в тому, щоб підібрати тлумачення – їх можна знайти і в коментарі, – але головним чином у тому, щоб якось прийняти, пропустити через свою особу всі вражаючі протиріччя і волаючі неподобства, на які ми натрапляємо в Біблії…

Не варто запевняти себе, що ми добре знаємо Біблію. Якщо ми навчилися не дивуватися, якщо ми навчилися не бачити цих проблем – це свідчить тільки про зворотне».

Я провів багато часу, вивчаючи Старий Заповіт, і маю чесно зізнатися, що мій подив тільки зростав, а не убував.