Епілог

Промайнули століття.

Виникали й розпадалися імперії, гинули цивілізації, воєнні, політичні і соціальні перевороти змінювали сам вигляд землі, але Церква, заснована Ісусом Назарянином, серед цього бурхливого моря височіє, мов скеля.

Віра, яку в перші дні сповідували лише кілька десятків людей, сьогодні стала рушійною силою для мільярдів мешканців землі, які говорять різними мовами й створили безліч різних культур.

Коли євангельська проповідь, як свіжий вітер, увірвалася до старіючого античного світу, вона принесла надію спустошеним та охопленим відчаєм, збагатила їх енергією і життям. Християнство поєднало мудрість Афін і надії Сходу з мрією Риму про загальну «згоду»; воно засудило гнобителів, піднесло жінку, сприяло викоріненню рабства. Пізніше в молодих варварських країнах Заходу воно стало опорою гуманності і просвіти, змусивши грубу силу визнати духовний і моральний авторитет. Поступово християнська «закваска» у Європі і в Новому світі перетворилася на джерело динамічності, якої не знали всі тисячі років існування людини.

Християнство вабило до себе людей, здавалося б, абсолютно несхожих: від рабів Риму до Данте, від Достоєвського до африканських пастухів. Воно давало сили страдникам Колізею і підтримувало його сповідників у XX столітті.

Кожної епохи Новий Завіт виявляв приховані в ньому невичерпні імпульси до творчості. Якщо першими учнями Ісуса були галилеяни, то згодом перед Його Хрестом схилилися найбільші уми всіх народів. Його одкровення освітило думку Августина і Паскаля, любов до Нього зводила рукотворні скелі храмів, надихала поетів і скульпторів, закликала до життя потужні звуки симфоній і хоралів. Євангеліє, що розповідає про Христа, перекладене майже двома тисячами мов та розходиться по світу, не поступаючись уславленим творінням людського генія.

Навіть, коли багато християн забувають, «якого вони духу», а їхні зради Завіту Спасителя озброюють проти Церкви безліч ворогів, Євангеліє «непримітним способом» продовжує впливати на людей. Ідеали справедливості, братерства, свободи, самовідданого служіння, віра в кінцеву перемогу добра і цінність людської особистості – одне слово, усе, що протистоїть тиранії, брехні і насильству, черпає, нехай і несвідомо, живу воду з євангельського джерела.

Бурі й урагани проносилися над Церквою, зовнішні й внутрішні небезпеки чигали на неї. Властолюбність вождів і нездоланне язичництво юрби, світські й аскетичні спокуси, тиск відвертих ворогів і гріхи християн, чвари й розколи. Іноді видавалося, що це все ставило під удар саме існування Церкви. Але вона витримала всі історичні битви й кризи.

Таємниця її нездоланності в Сині Людському, Який, за словом апостола, «учора й сьогодні і навіки Той же» (Євр. 13:8), у дарах Духа, Який сходить на вірних Йому.

Непросвітлена свідомість людини шукає зовнішньої величі, вклоняється незримій силі, але не це дає їй євангеліє. «Ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв спокуса, а для еллінів безумство» (1Кор. 1:23). Відкривається світу й спасає Бог принижений, змалений в очах «віку цього».

Кожна душа, яка знайшла Ісуса Христа, віднині знає, що людина не самотній подорожній, якого нікому окликнути в чорній космічній пустелі, а Дитя Боже, співучасник божественних задумів. Втілений на землі вказав людям на їх вище призначення, освятив і надихнув людську природу, посіявши в ній насіння безсмертя. У Його особі сокровенний і неосяжний Творець став нам близьким, і це наповнює життя радістю, красою, сенсом. Більше немає «лякаючого мовчання безодні», над усім – світло Христове і любов Небесного Отця…

От чому щоразу, коли християнство вважали вже похованим, воно, як Розп’ятий і Воскреслий, уставало з могили, створюючи невідступність обітування: «Ти – камінь, на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її» (Мф. 16:18).

Не доктрини чи теорії, а сам Христос вічно оновлює християнство й веде його в безконечність.

Століття, що минули з пасхального ранку в Юдеї, – не більше, ніж вступ до боголюдської повноти Церкви, початок того, що було обіцяне їй Ісусом. Нове життя дало тільки перші, ще слабкі паростки. Релігія Доброї Новини є релігією майбутнього. Але Царство Боже вже існує: у красі світу й там, де серед людей перемагає добро, у справжніх учнях Господа, у святих і подвижниках, у тих, хто прагне йти за Ним, хто не покинув Христа серед тяжких випробувань Його Церкви.

Дай нам, Божественний Учителю, сили їх віри, нездоланності їх надії і вогню їх любові до Тебе. Коли, заблукавши на життєвому шляху, ми зупинимось, не знаючи, куди йти, дай і нам побачити в пітьмі Твій образ. Крізь рев і гуркіт технічної ери, такої могутньої й водночас такої злиденної й безсилої, навчи слухати тишу вічності і дай почути в ній Твій голос, Твої слова, що вселяють мужність: «Я з вами по всі дні, до кінця віку». Амінь.

Попередній запис

Розставання

Вознесіння Господнє, Антоніо де Ланкарес Ранок Церкви займався над краєм Генісаретським. З кожним днем зростав потік ... Читати далі