Поховання

7-8 квітня

Голгофа спорожніла. Люди розійшлися по домівках, де на них чекали рідні для здійснення святкової трапези. Лише солдати все ще сиділи біля пагорба. Вони не мали права покинути пост, доки не помре останній засуджений.

Римляни часто залишали тіла на хрестах, аби трупи нагадували про кару, яка чекає на їхніх ворогів. Але Синедріон клопотався перед Пилатом, щоб зняти страчених, доки не сіло сонце, бо суботній спокій починався в п’ятницю ввечері. Цього вимагав юдейський звичай, а дотримати його було вкрай важливо, оскільки вечір і седер збігалися. Пилат погодився.

Два розбійники були ще живі. Солдати, отримавши наказ, перебили їм гомілки, щоб прискорити смерть. Втративши опору, розп’яті повисли на руках і за кілька хвилин задихнулися. Сумніву в тому, що Ісус вмер, не було, але один з воїнів, щоб перевірити це, простромив Йому груди списом. У рані з’явилися «кров і вода» – безсумнівна ознака кінця[*]. Тепер залишалося, висмикнувши цвяхи, зняти покійних і покласти до спільної ями. Так за звичаєм ховали злочинців.

У цей час до прокуратора прийшов Йосип Аримафейський – заможний, шанований у місті чоловік, член Ради. Він не брав участи в суді Малого синедріону, бо сам був прихильником Ісуса. Як і апостоли, Йосиф “сподівався Царства Божого” (Лк. 23:51), але тепер думав, що помилився. Усе ж, переборовши страх, він пішов попросити в Пилата дозволу поховати тіло Померлого. Йосиф не хотів, щоб Ісуса позбавили окремої могили.

Пилат здивувався, почувши, що Назарянин вмер так швидко. Може Він знепритомнів? Але центуріон підтвердив, що о третій годині дня Ісус справді помер. У Пилата не було підстав відмовляти Йосифові. Можливо, він навіть за своєю звичкою узяв з нього хабар. Так чи інакше, намісник дозволив Йосифові чинити з тілом, як він собі бажає. Часу для необхідних приготувань було обмаль. Коли б настав вечір, поховання довелося б відкласти на добу. Але Йосиф встиг придбати полотняний саван, а фарисей Никодим – той, який раніше приходив вночі на розмову з Ісусом, приніс великі глеки із пахучим розчином смирни та алое, яким просочили тканину.

З допомогою слуг тіло поклали на ноші й перенесли до сусіднього саду. Ділянка належала Йосифові. Він нещодавно приготував тут для себе склеп. Не було можливості шукати іншу могилу, бо кожна хвилина була дорога. Але, мабуть, Йосиф був радий хоча б у такий спосіб востаннє послужити Вчителеві.

Прощання Діви Марії з Ісусом, Джеймс Тіссо

Померлого загорнули в пахучі пелени, внесли до печери, прочитали заупокійні молитви й завалили вхід круглою кам’яною плитою, для якої був спеціально витесаний жолоб. Здійснивши жалобний обов’язок, обидва рушили виконувати седер.

Марія Магдалина та Марія Йосипова теж були в саду при похованні. Вони стояли «навпроти гробу» (Мф. 27:61) й з плачем дивилися на поспішний обряд. Їм хотілося самим змастити тіло Господа пахощами й довго оплакувати безповоротну втрату. Але було вже пізно. Правда, вони тепер знали місце поховання й надіялися, коли мине субота, знову прийти сюди.


[*] Ін. 19:34. На думку медиків, ця «вода» є рідиною, яка внаслідок розриву серцевих перегородок накопичується коло серця. Цей розрив спричиняє некроз серця. При такій смерті у людей мимоволі виривається зойк. Пор.: Мф. 27:50; Мк. 15:37.

Попередній запис

Смерть

Хрести з повішеними поставили і завалили їх камінням біля підніжжя. Тепер охорона чекала останнього подиху засуджених. Щоб згаяти час, солдати ... Читати далі

Наступний запис

Найпохмуріша Пасха

А тим часом первосвященики, зачувши, що Назарянина поховали в саду біля Голгофи, а не з іншими страченими, стривожились: а що, ... Читати далі