Сирофінікіянка

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ УРЯТУВАТИ ДОНЬКУ

Христос і жінка-хананеянка, Жан-Жермен Друе

Це розповідь про чудову жінку з околиць Тиру й Сидону, хоча її ім’я залишилося невідомим. Матфей називає її просто «хананеянкою», Марко – «сирофінікіянкою». Тут немає суперечності, кожен із них наголошує на тому, що вона не була єврейкою, а походила з поганського народу. Ми лише знаємо, що вона була турботливою матір’ю.

У Біблії можна знайти багато розповідей про одержимих. У Новому Завіті знайдемо сімдесят таких історій, у Старому – лише дві. Демони – це грішні ангели, якими керує диявол, сатана. Єдина ціль демонів полягає – поневолити людину й знівечити Божий план. Якщо їм вдасться когось полонити, то вони успішно реалізують свою ціль. Однак варто зауважити, що демони з дияволом на чолі не є сильнішими від Ісуса Христа, Якого визнають Божим Сином. Щоразу, коли ті слуги пекла зустрічалися з Ісусом або Його учнями, вони тремтіли зі страху й слухняно виконували накази.

Євангеліє від Матвія 15:21-28; Євангеліє від Марка 7:24-30

Її погляд…

Її дрібне тіло звивалося в конвульсіях, а руками й ногами вона безладно вдаряла об землю. Наша маленька дівчинка з широко розплющеними очима щось бурмотіла до істот, яких ми не могли побачити, ані відчути. Ці напади повторювалися без жодної систематичності чи попередження. Її обличчя кривилося від болю й страху, а голос змінювався в дивний, писклявий смішок, зовсім неподібний до людського. В такі хвилини з дитиною неможливо було нав’язати жодного контакту. Вона обливалася потом, ніби кожна мить була для неї страшним зусиллям. Мій чоловік і я почувалися зовсім безпорадними. Ми могли лише чекати, поки ці напади закінчаться.

Щоразу ми почувалися так, ніби хтось крав у нас доньку, її розум та тіло. Коли напад минав, наша донька знесилена провалювалася в глибокий сон. Що діялося з нашою єдиною дитиною? Закінчилися пестощі, обійми. Ми майже не спали, бо боялися, що нічний напад забере її життя. Ця думка не давала нам ні спокою, ні життя. Лікарі були безсилі. Діагноз звучав: одержима дияволом. Цим терміном вони характеризували всі хвороби, яких ще не знали. Ми були в розпачі. Наше родинне життя стрімко руйнувалося. Всі мої й чоловіка думки та побоювання крутилися довкола донечки, її безпеки та майбутнього. Нас лякав її стан, який постійно погіршувався. Ми були готові віддати все, тільки щоб якось допомогти їй.

Як до цього дійшло? Як ця невинна істота відкрилася на таке потворне зло? Ми шукали відповіді, згадували своє життя. Як це трапилося? Коли? І, що найважливіше, чи існують ліки на це? Де шукати допомоги для неї і для нас?

До нас почали доходити звістки про одного єврейського Вчителя й Чудотворця. Ми чули, що Він уздоровлював людей від різноманітних хвороб, але мене і мого чоловіка найбільше цікавили історії про те, як Він виганяв із людей демонів. Тільки як ми мали потрапити до цього чоловіка настільки близько, щоб Він доторкнувся до нашої доньки і – я ледь насмілювалася промовляти ці слова – зцілити її? Адже вона була настільки слабка, що ми не могли забрати її з дому.

Спочатку ми почули, що Він ходить по воді. Хіба це не диво? Потім – про те, як нагодував двадцять тисяч голодних людей рибою та кількома хлібами. А найзахопливішою була історія про чоловіка, з якого цей Учитель вигнав легіон демонів. Нашу доньку мучив лише один демон, тож Ісус дав би з ним раду. Я вірила в це! Я справді вірила в цього Вчителя та Його велику силу. В мого чоловіка були певні сумніви, але я відчайдушно шукала промінчика надії. Я усім серцем вірила, що цей Ісус – шанс на одужання нашої маленької Ревекки. Хто знає, чи не єдиний.

Врешті почали поширюватися чутки, що Вчитель у дорозі до Тиру й Сидону, де Він хотів відпочити. Нечасто траплялося, щоб єврей проводив час із поганами. Ми зрозуміли, що таким чином Він хотів сховатися від натовпу, який усюди Його переслідував. Я пообіцяла собі, що зроблю все, що в моїх силах, і отримаю Його допомогу, навіть якщо мені доведеться ходити по розпеченому вугіллі. Я була в розпачі, бо стан моєї дитини постійно погіршувався.

Вчитель затримався в одному домі поза межами Тиру. Чи хтось міг би приховати від мене цю новину? Я вела приватне розслідування і врешті довідалася, про який саме дім ідеться.

Я пішла туди сама, бо хтось мусив залишитися з Ревеккою. Увійшла досередини, хоча не знала, як звернути на себе Його увагу? Що мені сказати?

– Господи, Сину Давидів! – вигукнула я врешті. – Змилуйся наді мною! Мою доньку мучить демон!

Учитель не звернув на мене уваги, можливо тому, що я була жінкою та ще й поганкою. Я вирізнялася в натовпі, який Його оточував. Я одягалася не так, як селяни, які постійно були поруч із Ним. Я пообіцяла собі, що буду стільки надокучати Його учням, поки не отримаю якусь відповідь. Адже я не звикла піддаватися.

Першим був Петро, потім Яків, Іван та всі інші.

– Допоможіть мені, благаю! Вислухайте мене… Йдеться про мою доньку… – повторювала я кожному з них так довго й так голосно, що вони врешті звернулися до Ісуса.

– Господи, відішли цю жінку, – просили учні. – Вона вже замучила нас розмовами про свою доньку. Ми більше цього не витерпимо! Зроби щось!

Ісус спокійно відповів:

– Скажіть їй, що Я посланий до євреїв, а не до поган.

Він звернувся до учнів, не до мене, але я все одно почула Його слова. Треба було діяти радикально. Я не могла дозволити, щоб мене отак «відшили». Я впала до стіп Ісуса, благаючи:

– Господи, допоможи мені!

Може, мій плач зробить на Нього якесь враження?

Учитель знову спокійно пояснив, що посланий лише до євреїв. І тоді Він вперше подивився на мене.

– Недобре забирати хліб у дітей і давати його щенятам, – додав.

Та навіть таке пояснення не знеохотило мене. Я прийшла туди з конкретною ціллю. Мені була потрібна Його допомога.

– Так, Господи, – відповіла я, – але і щенята їдять крихти, які падають зі столу господарів.

Врешті мені вдалося переконати Вчителя. Моя витривалість не була марною!

– Жінко, у тебе велика віра, – відповів Ісус.

Я бачила, що Він задоволений, але затамувавши подих очікувала на відповідь. Через якусь мить Учитель додав:

– Твоє прохання буде виконане.

Ще ніколи жодні слова не звучали настільки прекрасно! Я не стримувала своєї радості. Чи це могло бути правдою? Я не знала, чи обійняти Вчителя, чи кричати з радощів, тож клякнула перед Ним і подякувала. Потім підскочила й обійняла першу-ліпшу особу, яка стояла поруч. Це був Петро. Він трохи збентежився, не знаючи, що робити із заплаканою матір’ю, яка сп’яніла від щастя. Врешті він визволився з моїх обіймів, а я щосили побігла додому, щоб переконатися, чи моя донька справді одужала. Це було б справжнє чудо!

Я ще не встигла переступити поріг, а відразу потрапила в обійми чоловіка.

– Вона добре почувається! Наша донька здорова! – вигукував він.

Донечка підбігла до мене і вперше за стільки часу обійняла мене. Ми троє стрибали від радості, цілувалися, танцювали і плакали від щастя. Ще ніколи в житті я не почувала себе настільки щасливою. Це було неймовірно.

Коли емоції трохи втишилися, я запитала чоловіка:

– Коли це трапилося?

Пополудні. У Ревекки якраз був один із тих важких нападів, і раптом все припинилося. Вона сіла і сказала: «Татку, я дуже добре почуваюся. Дай мені попити».

Я перебила чоловіка:

– Це сталося приблизно тоді, коли Вчителеві та Його учням подали чай. Відразу після того, як Він сказав, що виконає моє прохання.

Можете собі уявити радість і щастя, яке ми відчували того вечора і ще довго-довго опісля. Ми постійно говорили про Ісуса, Його силу та навчання. Саме тоді ми постановили, що станемо Його послідовниками. Я ніколи так і не зрозуміла, чому спочатку Він поставився до мене настільки жорстко. Коли я про це думаю, то роблю висновок, що це було випробуванням моєї віри. Так-так, випробуванням моєї віри. Я з приємністю можу вам сповістити, що здала цей іспит на відмінно. Я не піддалася, і ви не повинні!

Чого нас вчить історія сирофінікіянки?

Чого проста жінка-поганка може навчити нас, освічених людей XXІ століття? Якщо добре подумати, то дуже багато чого.

По-перше, якщо б вона не почула про Христа, то не було б жодної надії для доньки, одержимої демоном. Зло і злі духи – це не залишки стародавніх часів. Ми також щодня ведемо боротьбу зі злом. Зв’язок із Христом і нині може бути єдиним джерелом допомоги в цій боротьбі.

По-друге, віра виражається не лише у словах, а й у конкретних вчинках. Ця жінка перетворила віру в конкретні вчинки. Вона докучала Ісусові та Його учням до тих пір, поки Вчитель не виконав її прохання. Вона не піддалася.

По-третє, наш обов’язок – оточувати близьких муром молитви. Коли ми довіряємо їх Божій опіці, то мусимо справді вірити, що кожного з них захищає люблячий Бог. Не час перейматися. Час молитися і вірити, що Бог оточить їх Своєю опікою.

По-четверте, пам’ятаймо про те, що Ісус Христос зі Своєю силою оздоровлення та вигнання демонів є той самий, що й тоді. Також тому нам потрібна більша витривалість у вірі та молитві. Ми не маємо права піддаватися!

Попередній запис

Вереніка

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБИ МАТИ ВЛАДУ Апостол Павло в Кесарії, Микола Бодаревський Вереніка була лихою жінкою. ... Читати далі

Наступний запис

Лоїда

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ПЕРЕДАТИ ВІРУ Тимофій і Лоїда (фрагмент), Віллем Дрост Біблія згадує багато бабусь, ... Читати далі