Арешт Ісуса

Що пережив Син Людський, коли лежав на холодній землі у стражданні духа? Чи міг це бути лише природний жах перед тортурами і смертю? Адже Його перемагали і слабкіші. Чому ж переживає Той, Хто був опорою для мільйонів?

Нам не дано проникнути вглиб смертного боріння, свідком якого був старий маслиновий сад. Але ті, кому відкрився Христос у любові і вірі, знають найголовніше: Він страждав за нас. Він увібрав у Себе біль і прокляття століть, морок людського гріха, пережив весь жах і пекло богопокиненості. Ніч, позбавлена надії, обступала Його – і Христос добровільно спускався в безодню, щоб, зійшовши в неї, вивести нас звідти до немеркнучого світла…

Що проносилося в Його уяві? Картини майбутнього? Переслідування, війни, насильство? Відступництво Його послідовників, їх невдячність і маловір’я, їх жорстокосерда і фарисейство? Це була спокуса важча від тієї, крізь яку Він пройшов у пустелі. Ніколи ще людська свідомість Христа з такою силою не противилася хресту, що чекав на Нього, як у годину гефсиманської молитви. От чому Він просив улюблених учнів не покидати Його.

Симоне, чи ти спиш? – намагався розбудити Ісус Петра. – Не міг ти пильнувати й однієї години?” (Мк. 14:37).

Той підводився, бачив обличчя Вчителя – змарніле, наче кров’ю, вкрите краплями поту, але дрімота знову переборювала його. Інші спроби теж виявилися марними.

Так усіма покинений страждав Ісус наодинці з мороком, що насувався. Євангеліст Лука каже, що тільки ангел зміцнював Його. Це означає, що не знайшовши земної підтримки, Він отримав її з Неба.

Христос у Гефсиманському саду, Карл Генріх Блох

Нарешті Ісус підвівся. Любов до Отця перемогла і утвердила в Ньому злагоду між людською і Божою волею.

Тепер Його турбували лише апостоли. Наблизившись, Він змусив їх струсити зі себе сон. “Ви все ще спите і спочиваєте? Годі, прийшов час: Син Людський видається в руки грішників. Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто видає Мене” (Мк. 14:41,42). Вони встали, здивовано озираючись.

Цієї миті сад освітився ліхтарями і смолоскипами, почулися шум і голоси. Біля входу з’явився натовп людей. Попереду йшов римський трибун зі солдатами, за ними – озброєні храмові служителі. Ісус вийшов назустріч.

Кого шукаєте? – спитав Він.

Ісуса Назорея.

Це Я, (Ін. 18:4,5) – відповів Христос священною формулою імені Божого.

Юдейська сторожа, почувши її, кинулася вбік. Він же сказав:

Якщо Мене шукаєте, залиште цих, нехай ідуть. (Ін. 18:8)

Тоді наперед пробрався Юда. Він обіцяв дати знак, щоб при арешті в нічному саду не сталося помилки.

Радуйся, Учителю! – сказав він, цілуючи Христа.

Поцілунок Іуди, Джеймс Тіссо

Друже, для чого ти прийшов? (Мф. 26:49,50) – мовив Ісус. – То ти поцілунком Сина Людського видаєш?! (Лк. 22:48).

Сторожа вмить оточила Христа.

Господи, чи не вдарити нам мечем? (Лк. 22:49) – спитав Петро і, не чекаючи відповіді, кинувся на одного з тих, що почали в’язати Учителя. Удар не вдався. Рибалка лише відрубав вухо архієрейському слузі. Його, звісно, негайно схопили б, але уся увага зосередилася на Христі.

Облиште, досить! – сказав Він апостолам. – Невже Мені не пити чаші, яку дав Мені Отець?” (Лк. 22:51; Ін. 18:11). І повернувся до загону:

Мов на розбійника, вийшли ви з мечами й киями, щоб узяти Мене! Щодня бував Я з вами у храмі, і ви не здіймали рук на Мене; але тепер ваша година і влада темряви” (Лк. 22:52,53).

Можливо, учні чекали цієї миті на чудо, але дива не сталося.

Грубі руки в’язали Ісуса мотузками.

Опісля намагалися затримати й інших, але вони, скориставшись темрявою та метушнею, розбіглися.

Коли Ісуса виводили зі саду, усе, здавалося, було у спокої. Задум ворогів завершився успіхом. Але несподівано з’явився якийсь юнак. Він йшов позаду, загорнувшись у покривало. Конвой подумав, що це – один з учнів і схопив його, але той вирвався і, кинувши покривало, втік голий. Мабуть, він щойно встав з постелі. Чи не був цим юнаком сам Іван-Марко, майбутній євангеліст? Тільки він згадує про цю подробицю (див. Мк. 14:51,52).

За слов’янською версією «Війни» Йосифа Флавія, при арешті Ісуса Христа загинуло безліч людей. Чи не опинилися поблизу деякі галилеяни, які спробували відбити Вчителя? Але у Євангеліях без усякого пом’якшення говориться, що, коли Ісус був схоплений ворогами, всі Його друзі розбіглися. При спогляданні на Вчителя, Який покірно дав забрати Себе, їх охопила паніка і вони забули, як обіцяли йти за Ним на смерть. Тільки Петро та Іван, отямившись після першого переляку, насмілилися йти за сторожею на безпечній відстані.

Попередній запис

У Гефсиманському саду

Протести святого Петра, Джеймс Тіссо З 6 на 7 квітня Не годилося виходити з дому в ... Читати далі

Наступний запис

Суд у Ханана

Суд над Христом у Ханана, Джеймс Тіссо Ніч і ранок 7 квітня П’ятнадцять років минуло відтоді, ... Читати далі