В’їзд в Єрусалим

Вхід Господній в Єрусалим. Жан-Леон Жером

У п’ятницю 31 березня подорожні увійшли до Вифанії, де було влаштоване свято на честь прибуття Учителя. Зібралося багато Його друзів. За столом прислуговувала Марфа, а сестра її, не знаючи як виявити свою любов і вдячність, помастила ноги і голову Ісуса дорогим миром. Кімнату наповнили духмяні пахощі, а Юда невдоволено пробурчав: «Для чого таке марнотратство? Бо можна було б це миро продати за велику ціну і роздати вбогим». І що дивно, його підтримали інші учні. Мабуть, вони вважали, що майбутній монарх попри всі чудеса має піклуватися про гроші, щоб відразу ж явити свою щедрість народові.

Навіщо бентежите жінку? – питав Ісус. – Вона добре діло зробила для Мене…  Зливши миро це на тіло Моє, до погребіння Мене приготувала (Мф. 26:6-16).[1]

Але апостоли не збагнули сумного значення цих слів.

Коли минула субота, Ісус розпочав підготовку до в’їзду в місто. Раніше Він ніколи не мандрував верхи, але нинішній день був винятковий. А втім, вершник нагадував би про римських солдатів, які гарцювали на вулицях поневоленого Єрусалиму, тому Ісус вибрав тварину, яка здавна була символом миру.[2]

Прийшовши до сусіднього села Вифанії, Він послав учнів, щоб вони знайшли молодого віслюка. Господарі, дізнавшись, що він потрібен Учителеві, з радістю віддали його. Замість сідла на спину віслюкові поклали одяг. Сівши на нього, Ісус почав спускатися з Єлеону. Цар, що провіщає мир, Він їхав беззбройний, в оточенні паломників, які кричали: «Осанна Синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!»

Галилеяни і вифанці намагалися, як могли, прикрасити тріумф Месії. Під копита вони кидали пагони маслин, і стелили одяг, діти бігли за Ісусом, вимахуючи пальмовим гіллям. Апостоли раділи. Нарешті настав очікуваний день! Вони вголос славили Бога, наслідуючи юрбу. Ледве з’явилася освітлена вечірнім сонцем панорама Єрусалиму, як пролунав месіанський псалом: «Благословен Цар, що гряде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх!» (Лк. 19:38).

Назустріч бігли інші паломники. Серед них були і фарисеї. Зачувши вигуки: «Осанна Сину Давидову!», вони жахнулися. Отже, заколот може вибухнути у будь-яку мить.

Учителю! – кричали вони. – Заборони ученикам Твоїм.

Я вам кажу, – озвався Ісус, – що коли вони замовкнуть, то каміння заголосить! (Лк. 19:39,40).

Але не зважаючи на радісне збудження юрби, обличчя Ісуса було сумним. Ті, що йшли поруч, бачили на Його очах сльози. Він плакав над Єрусалимом – містом обітування та містом сліпих.

О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! – сказав Він. – Але це сховано нині від очей твоїх. Бо прийдуть на тебе дні, і вороги твої оточать тебе валом, і візьмуть в облогу тебе, і стиснуть тебе звідусільІ зруйнують тебе, і поб’ють дітей твоїх у тобі, і не залишать у тобі каменя на камені, бо ти не зрозуміло часу відвідин твоїх. (Лк. 19:42-44).

Коли сонце йшло до заходу, похід дійшов до міських стін.


[1] Синоптики вважають, що це відбулося в Страсний тиждень, але є підстави вважати точнішою хронологію Івана.

[2] Віслюк як символ мирного пришестя Месії вперше згадується у прор. Захарії (9:9).

Попередній запис

Наближаючись до Єрусалиму

Подорож Ісуса, Джеймс Тіссо З Вифанії Ісус пішов у безлюдну місцевість біля Юдейської пустелі. До середини ... Читати далі

Наступний запис

Питання священиків та старійшин

Священики питають Ісуса, Джеймс Тіссо Галас біля східних воріт привернув увагу багатьох городян. Побачивши Чоловіка, який ... Читати далі