«Усе це говорив Ісус людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм» (Мф. 13:34). – Чому Христос так часто Свої думки, які хотів донести до оточення, втілював у форму притчі? Цьому є кілька пояснень.
По-перше, притчі добре запам’ятовуються, адже Христос звертався не лише для сучасників, але й до нас з вами (знову тут ми!). І Йому було важливо, щоб учні через багато років змогли по пам’яті записати промовлені Ним притчі, як це і сталося насправді. Звісно, Він міг залишити їх у письмовому вигляді, як наприклад, скрижалі із заповідями, які дав Мойсею Господь на Синайській горі, але тоді люди почали б цінувати самий текст як матеріальну згадку про Спасителя, а не той зміст, який Він хотів нам передати. Крім того, Богу важлива наша безпосередня участь у сіянні Його слова, продовженні заповіданої нам місії, тому апостоли записували ці притчі власними силами (звісно не без Божої допомоги!) по пам’яті. Про це варто знати, як і те, що Біблія – це Боже послання, яке Господь передав нам саме через людей. Біблія важлива змістом, що міститься в ній, а не самим фактом своєї наявності, чи «сакральністю» мови, якою вона написана. І зневажаємо ми Біблію передусім не тим, що можемо недбайливо ставитися до неї як до книги, тобто матеріального носія (звісно, тут теж немає нічого доброго), а коли не цінуємо слова, що записане в ній. І не тільки, коли не виконуємо його, але коли навіть не читаємо.
По-друге, Христу важливо було донести зміст, суть Своїх думок, а більшість Його оточення були простими селянами та рибалками, які навряд чи змогли б зрозуміти богословську термінологію, втім, як і більшість Його сучасних послідовників – християн. І річ не тільки в неосвіченості населення, але й ще в тому, що істини, висвітлені богословською термінологією… нецікаві, навіть нудні для більшості людей. І це підводить до третього пункту нашої розмови:
Христос «говорив… людям притчами», щоб їм було цікаво, бо «Син Людський прийшов знайти і спасти загибле» (Мф. 18:11). Говорити людям про вічне зрозумілою для них мовою, щоб їм було цікаво, щоб це запам’ятовувалося, щоб вони, як Діва Марія, зберігали «всі слова ці, складаючи в серці» (Лк. 2:19) своєму. Це може зробити лише любляче серце…
З огляду на все це, дивно виглядають деякі проповідники, на їх власну думку, «знавці» Божого слова, які промовляють з амвонів, кафедр, з якихось інших місць проповіді, які важко зрозумілі оточенню. Так, завжди можна послатися на «темноту», неосвіченість народу: «Цей народ, що не знає закону, проклятий він» (Ін. 7:49). Але стривайте! – Це говорили фарисеї, а не послідовники Христові, Який заповідав любити ближнього як самого себе (див. Мф. 22:39). Так що чуючи подібні проповіді сучасних зарозумілих фарисеїв, розумієш, що вони не є виконавцями Божого слова, а лише його слухачами, «які самих себе обманюють» (Як. 1:22). Таким людям можна лише поспівчувати, адже праця зроблена без любові виявляється марною (див. 1Кор. 13:1-3).
P.S. Варто зробити невелике уточнення: мова ішла саме про провідників, служителів, які промовляють незрозумілі оточенню проповіді. Це в жодному разі не стосується богословських трудів, які написані вузькоспеціалізованою мовою і призначені для обмеженого кола читачів. Так і має бути, проте читачі подібних трудів повинні пам’ятати про це і доносити до оточення висвітлені в цих працях істини, сіяти Боже слово, зрозумілою для пересічних людей мовою. Тільки в такому разі можна стверджувати, що ми виконуємо покладену на нас Христом місію, в іншому разі – стаємо сучасними зарозумілими фарисеями. Щоб подібне не сталося з нами, варто просити в Бога допомоги: «Якщо ж у кого з вас не вистачає мудрости, нехай просить у Бога, Який дає всім просто й без докорів, – і дасться йому» (Як. 1:5).
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
