Цінність Христової смерті

Неможливо оцінити жертовну смерть Господа Ісуса Христа у відриві від вічності. Адже сама спокутна смерть Спасителя дала можливість людям, які вірують у Нього як у Господа і особистого Спасителя, потрапити до Божих небесних осель. В іншому випадку, у відриві від життя вічного, важко збагнути цінність жертовного вчинку Ісуса з Назарету. І це не дивно, адже до Нього і після Нього безліч людей віддавали свої життя (добровільно чи під примусом) заради благородних і високих цілей (так само як і заради «благородних» і низьких). Але лише єдиний Христос віддав Своє власне життя заради спасіння всього людства і ця жертва узгоджувалася з волею Божою, що не скажеш про інші людські жертви, яких було чимало протягом людської історії.

Загалом, у відриві від життя вічного, від віри у воскресіння мертвих у призначений Богом час, втрачає будь-який сенс і християнська віра: «Коли ж про Христа проповідується, що Він воскрес з мертвих, то як же деякі з вас говорять, що нема воскресіння мертвих? Якщо нема воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес. А якщо і Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша» (1Кор. 15:12-14). Без цього Християнство перетвориться з рятівної віри лише в певний перелік благочестивих приписів і норм, які загалом втрачають будь-який сенс перед обличчям смерті. Який сенс жити благочестиво, якщо все одно помреш? Чи не краще брати від життя все, поки живий, адже із смертю ти втратиш абсолютно все? – Так думало безліч людей, і так, у принципі, жило. Але логіка цих людей і їх життя стають хибними у світлі Христової смерті і воскресіння, адже вони відкрили можливість кожній людині, яка з вірою приймає Христову жертву, можливість проводити з Богом вічність.

Саме проводити, а не провести, адже вічність – це не просто величезна кількість часу, а його відсутність. Цей факт загалом неможливо збагнути, як неможливо простими людськими міркуваннями збагнути, як смерть Ісуса з Назарету відкрила людям доступ до життя вічного. У це можна лише вірити. Вірити в те, що Христос умер для того, щоб люди вірою в Його спокутну жертву потрапили в місце, де сам Бог «буде жити з ними; вони будуть Його народом, і Сам Бог з ними буде Богом їхнім. І витре Бог усяку сльозу з очей їхніх, і смерти не буде вже, ні плачу, ні крику, ні недуги вже не буде, бо колишнє минуло» (Одкр. 21:3,4). І все це ніколи не минеться, бо у вічності немає обмежень. Вона безкінечна.

Автор: Михайло Лукін