Саломія, донька Іродіади

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ЗАДОВОЛЬНИТИ МАТІР

Саломія (фрагмент), Елла Феріс Пелл

Саломія – це жіночий відповідник єврейського імені Соломон. У грецькій мові це ім’я означає «мир», тобто єврейське шалом. Інший вчений стверджує, що це ім’я насправді означає «дуже мутний», а це ліпше відображає характер розпусної доньки Іродіади.

Біблія згадує про неї лише з огляду на її матір. По імені її називає Йосиф Флавій, відомий єврейський вчений. Саломія була донькою Іродіади від її першого подружжя з Филипом, сином Ірода Великого. Спочатку Саломія одружилася зі своїм дядьком, тетрархом Филипом, а потім з іншим родичем, Аристобулом, царем Халкіди, небожем Агриппи. Отака цікава родина.

Євангеліє від Матвія 14:6-11; Євангеліє від Марка 6:14-28

Її погляд

Що ж мені розповісти, щоб ви змінили свою думку про мене… Ви ж вважаєте мене моральним банкротом. А знаєте що? Мене це мало цікавить. Я втішалася своєю репутацією і робила все, щоб зберегти її. Що ж, життя в палаці – це не завжди хліб з маслом.

Зрозуміло, що ви також негативно оцінюєте і моїх ближчих та дальніх родичів. Зрештою, ми були панівним класом – жорстоким, немилосердним, загрузлим у кровозмішні зв’язки. Однак вам доведеться визнати, що ми вміли тримати владу у своїх руках. Чи можна звинувачувати мене за те, ким я стала? Я була лише наслідком хтивого стилю життя, а цього я навчилася від найліпших вчителів. Можливо, ми не так вже й сильно відрізнялися від володарів вашого світу. Деякі речі ніколи не змінюються. Люди завжди залишаються людьми. Вони такі самі, незалежно від часу, в якому живуть. І людська психіка така сама, як і тисячі років тому. Та, здається, я відійшла від теми…

Я цікавлю вас лише з огляду на долю, що спіткала того чесного правдомовного Божого пророка, який не вмів тримати язика за зубами. Не можна спротивитися моєму дідусеві і вийти сухим із води. Не можна стати на шляху моєї матері й залишитися живим. Як вона могла допустити, щоб про неї отаке розповідали?

З історії Риму ви довідаєтеся, що я походила з розділеної родини. У дитинстві я постійно металася між матір’ю, батьком, дідом та дядьком, який врешті-решт став моїм вітчимом. Непоганий балаган, еге ж? Моя мати прагнула престижу і п’ялася угору, поки не зійшла на самісіньку вершину. Цієї вершиною було її друге подружжя з братом мого батька, Іродом Антипою. Тоді вона забрала мене до свого дому.

Коли живеш у палаці, то в тебе небагато спільного зі звичайним життям. Часом ми останні довідувалися про те, що діялося зовні. Подібно, як і інші діти в палаці, я чула про різні страшні історії. Одна була про те, як мій дідусь наказав убити всіх малих хлопчиків, оскільки хотів позбутися якогось єврейського хлоп’яти. Ще було щось про астрологів, якусь зірку та подарунки. Ті люди затрималися в палаці, коли йшли до Вифлеєму, бо заблукали і хотіли запитати, як потрапити до нового царя. Дідусь Ірод усе їм розповів і попросив, щоб вони дали йому знати, коли вже знайдуть того новонародженого царя. Сказав, що і він хотів би поклонитися Йому. Який фарс! Зрозуміло, що дід хотів Його вбити. Правлячі царі не можуть дозволити собі, щоб під самісіньким їхнім носом росла конкуренція. Це трапилося років тридцять тому, ще до мого народження. Коли мені розповіли цю історію, то ще впродовж багатьох ночей я не могла спати.

Мій вітчим був дещо ліпшою людиною, але я швидко зрозуміла, що в нього дуже запальний характер. Якийсь чоловік на ім’я Іван, який дуже дивно вдягався та їв саранчу, колись поглянув йому просто у вічі й сказав, що він погано робить, живучи з дружиною свого брата, тобто з моєю мамою. Той Іван не боявся протистояння. Сказав Іродові, що за свій гріх той потрапить прямісінько в пекло. Царям таке не говорять. Іван швидко опинився в одному вогкому льосі, який смердів гниллю. Мій вітчим боявся того чоловіка, бо його вважали відомим проповідником, і хоч зневажав, проте не посмів завдати йому шкоди. Крім цього, Іван викликав у мого вітчима захоплення, і вітчим уважно слухав його навчання. Ставлення мого вітчима до цього проповідника постійно коливалося між любов’ю та ненавистю.

А от моя матір поводилася цілком інакше. Їй взагалі дах поїхав. Вона присяглася собі, що поквитається з Іваном, навіть якщо це буде останнє, що вона зробить у своєму житті. Ненависть моєї матері до цього пророка неможливо було виміряти. Оце називається злопам’ятство! Вона погрожувала Іванові, розмахуючи руками перед його обличчям і ледь не плюючи на нього своєю отрутою. Ніколи раніше я не бачила нічого подібного. Мати безперестанку торочила Іродові, що треба назавжди закрити рот тому пророкові.

І от мені сповнилося шістнадцять років. У палаці, як завжди, вирували події. Того року весь народ мав святкувати день народження мого вітчима. Планували найбільшу гулянку року. Кожен, хто був кимсь, отримав особисте запрошення. Словом, зібрався увесь правлячий клас, тобто багачі, впливові особи, сноби, які бувають на всіх прийняттях, а насправді кодло бандитів, яких об’єднували лише гроші.

Для мене це була чудова нагода показати свої прекрасні сукні. Мама подбала про те, щоб якнайліпше показати мої принади. У мене була одна чудова, напівпрозора сукня. Я знала, що виглядатиму в ній просто неперевершено. Ах, яка ніч… Я не могла її дочекатися.

Очевидно, що Ірод та моя матір були в центрі уваги. Він, сп’янілий від алкоголю та своєї величі, був зіркою того вечора. Більшість присутніх зловживали алкоголем. Того вечора навіть мені дозволили випити.

Забава набирала обертів, а натовп гостей, прагнучи постійно нових вражень, очікував чогось надзвичайного. Моя мати вміла таке організовувати. Вона кивнула мені й прошепотіла на вухо:

– Дорогенька, от і прийшла твоя зіркова мить. Станцюєш для старого татуся?

У наші часи ніхто не танцював парами, як ви це зараз робите. Танець був жіночою справою, і що пристрасніший він був, то ліпше.

Ця ніч була фантастична. Я подарувала Іродові, якого щиро любила, свій незвичайний танець. Я поглянула йому глибоко у вічі й станцювала якнайліпше, як тільки вміла. Він був захоплений. Гості чудово забавлялися, особливо, коли я зняла зі себе кілька накидок. Їх охоплював дикий шал, а його причиною була я.

Нескромно додам, що це був виступ, гідний номінації Оскара. Коли я завершила, то аж задихалася від втоми, а моє оголене тіло блищало від поту. Вітчим кивком голови наказав підійти ближче і в присутності гостей пообіцяв мені дати все, про що попрошу, навіть, якби йому довелося влізти в борги. Велика обіцянка, як для шістнадцятилітньої. Я не знала, про що просити, але була впевнена, що мама щось вигадає.

Це була нагода, на яку вона віддавна чекала. У неї був вже готовий план.

– Скажи йому, що хочеш на полумиску голову Івана Хрестителя. Негайно!

Справді? Голову людини? Це ж огидно! Це мав бути мій життєвий шанс, а мати наказує мені вимагати чиюсь голову! Я не могла в це повірити. Ще раз поглянула на неї, щоб перевірити, чи мені не причулося.

– Так, дорогенька, ти добре почула. Проси голову Івана Хрестителя! І то негайно! Не переймайся, я винагороджу тебе. От побачиш.

Я підбігла до Ірода і сказала своє садистичне бажання.

– Хочу, щоб мені принесли на полумиску голову Івана Хрестителя.

Треба було бачити вираз вітчимового обличчя. Він знав, що це була не моя ідея. Ірод потрапив у пастку, з якої не було виходу. Він надто поспішно дав обіцянку і був змушений виконати її. На терезах лежала його честь і все царство. Адже ніхто не хоче мати слабкого зляканого царя. В Ірода не було вибору.

Він наказав покликати ката і дав йому відповідне розпорядження. Натовп сидів як на шпильках. Через кілька хвилин кат прийшов із закривавленим полумиском, на якому лежала голова Івана Хрестителя. Без сумнівів, це була його голова. Кров стікала на підлогу. Деякі гості зімліли. Це було найстрашніше, що я бачила за своє життя. Його мертві нерухомі очі були широко відкриті, ніби зі здивування. Мене ледь не знудило, коли мені вручили цей кривавий подарунок. Я схопила полумисок і кинула його на коліна матері, а вона переможно посміхалася. Я вибігла з залу і за дверима виблювала всю вечерю.

Мама насолоджувалася смаком помсти. А мене цілими ночами мучили жахіття. Я не могла забути вигляд голови, відрізаної від тіла, яка дивилася на мене своїми мертвими очами.

Це все. Саме завдяки цьому інцидентові я здобула свою сумнівну славу. Я завжди буду асоціюватися з передчасною смертю одного зі слуг вашого Бога. Про мене можна небагато сказати. Я була лише спільницею злочину моєї матері. Я часто роздумувала, а що сталося б, якби я її не послухала. Напевно, мене чекало б невеселе майбутнє, але тоді я змогла б урятувати життя людини, єдиною провиною якої було те, що вона говорила правду. Я ніколи не просила прощення, не відбула жодної покути. Я не бачила в цьому сенсу й спочила в гробі, обтяжена тим, що скоїла.

Чого нас вчить історія Саломії, доньки Іродіади?

Можливо, дехто з вас думає: «Як можна звинувачувати шістнадцятирічну дівчину за те, що вона скоїла». А чому ж? Не можна вибрати батьків, спосіб свого виховання чи середовище, в якому ми зростаємо, але настає такий момент, коли треба відповідати за свої вчинки. Хіба для Саломії це не був час, щоб прийняти самостійне рішення?

Іван Хреститель попередив прихід Ісуса Христа, і багато сучасників визнавали його найбільшим пророком. Він боровся зі злом, не зважаючи на наслідки. Як виглядав би світ, якщо б усі готові були говорити правду, якою б не була ціна?

Попередній запис

Перелюбниця

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ЗМІНИТИСЯ Христос і грішниця, Андрій Миронов Ми не знаємо про неї зовсім ... Читати далі

Наступний запис

Саломія, дружина Зеведея

ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ДОПОМОГТИ СВОЇМ СИНАМ Мироносиці йдуть до Гробу, Роберт Белл Намагаймося не плутати ... Читати далі