Кінь, який привіз скарб

Жив у маленькому селі, що в землі Полонії, один єврей, бідний і убогий, але праведник і з дуже добрим серцем. Це був простий єврей, візник, і був у нього кінь, старий і худий, та розбитий віз, на якому він возив людей на базар і з базару. Небагато було охочих тягнутися в цьому старому возі з не менш старим конем на додачу, і тому заробіток у цього єврея був дуже малий.

Але візник задовольнявся тим, що в нього було. Він радів своїй долі і ніколи не просив більшого, ніж міг заробити. П’ять днів на тиждень він вставав до світанку і працював увесь день. У четвер він приносив дружині гроші, які вдавалося заробити за тиждень. Дружина йшла на базар, купувала свічки на суботу, вино для кідуша[1], а якщо вистачало грошей, то і м’ясо, рибу і хали[2]. У п’ятницю візник на роботу ніколи не ходив. “Коню потрібен відпочинок, а мені – Тора”, – казав він. Кінь стояв у стайні та їв солому, а візник йшов у мікву[3], поринав у неї з нагоди свята, потім йшов у синагогу і сидів там до настання суботи. Так минали у візника тиждень за тижнем.

І от одного дня – сталося це в четвер після опівночі – у двір візника заліз злодій, відкрив замок стайні і викрав звідти коня і воза. А візник нічого не почув. Уранці він встав і, як завжди, пішов відвідати коня і воза. Приходить він у стайню – стайня порожня, коня немає, і навіть віз зник. Дуже засмутився візник. Але що робити? Повернувся він додому, сів біля пічки і почав читати Тору. Тут прокинулися дружина і діти і дуже здивувалися: чому це в четвер уранці батько сидить удома і не йде на роботу. Розповів їм візник, що сталося. Дружина страшенно злякалася, а діти голосно заплакали. Усі розуміли, що без коня і воза в них не буде грошей навіть на хліб і цибулю, якими вони живилися в будні. А що буде в суботу, яка скоро настане? Знав візник і його дружина, що є в них лише два виходи: постити чи просити милостиню в людей, щоб купити все, що потрібно на суботу.

Сказав візник дружині: “Всевишній наказав нам зустрічати суботу трапезою, вином і свічками. Якщо Він захоче, щоб ми і цю суботу зустріли, як слід, Він дасть нам для цього все, що треба”.

– Ні, – заперечила дружина незадоволено. – А можливо, Всевишній хоче, щоб нам люди допомогли?

Але візник не погодився йти з протягнутою рукою.

– Ніколи, – сказав він рішуче, – я ні в кого нічого не просив і зараз не зроблю цього.

– Нехай буде по-твоєму, – погодилася дружина.

– Я думаю, люди мені довіряють, – сказав візник, – тому, коли я піду в п’ятницю в синагогу, я нікому не скажу, що в нас сталося, щоб хтось не захотів мені позичити. А я цього не хочу. Я чомусь упевнений, що нам не доведеться просити в людей.

Повірила йому дружина. Візник заспокоївся, сів біля пічки і став співати свої псалми, немов нічого не сталося, немов не вкрали в нього єдиного коня і воза. Навпаки, вигляд у нього був такий, точно він радів, що йому ненавмисно випав день для псалмів і молитов. Дружина і діти підсіли до нього. І так вони сиділи цілий день навколо батька, читали і молилися, і печаль відлітала від їхніх сердець.

А в цей час злодій запряг коня у віз і вирушив у ліс. Ці події відбувалися взимку, почалися холоди, і злодій вирішив нарубати в лісі дров, відвезти їх у місто, там продати чим дорожче і виручити за них купу грошей.

Приїхав злодій у ліс, знайшов дерево товстіше, і почав його рубати. Він вирубав вже досить багато, як раптом усередині стовбура щось блиснуло. Злодій заглянув – а там скарб великий, багато золотих монет і зливків. Дуже зрадів злодій, і давай витягувати золото зі стовбура і класти в мішок. Грошей було дуже багато, і злодієві все важче ставало їх діставати. Тоді він схопив сокиру і почав рубати далі, щоб вигребти все до кінця, і рубав до тих пір, поки величезне дерево не рухнуло на землю. Злодій набив золотом багато мішків, навантажив їх на віз, навіть старого немічного коня не пошкодував, прикрив мішки зверху суччям, щоб ніхто не побачив, що він везе, і погнав коня. Пішов кінь потихеньку, бо вантаж був важкий, а кінь старий і слабкий. Тоді злодій став шмагати його батогом до крові і кричати: “Рухайся! Ворушися! Хутчіш!” Але кінь йшов повільно, бо швидше не міг.

І ось, коли злодій вже достатньо від’їхав від лісу, його раптом приголомшила думка: “А раптом декілька зливків залишилося під деревом, і я їх не помітив?!” І негайно він вирішив повернутися і пошукати там у сухій траві, можливо, знайдеться ще злиток-другий. Не треба бути таким жадібним. Та де там! Злодій смикнув віжки, повернув віз і пустився у зворотну путь. Коли вони приїхали на те місце, злодій зіскочив з воза, кинувся навколішки на землю і став шукати. І тут дерево грізно затріщало, зсунулося з місця і притиснуло злодія до землі. Злодій хотів вилізти, та в нього не виходило. Гілки міцно вчепилися в нього і не випускали. Злодій не міг рушити з місця. Він голосно кричав, кликав на допомогу, але тут, у самій гущавині лісу, жодна жива душа не могла його почути.

Настав вечір. Став падати сніг і покривати все навколо. Кінь втомився і хотів їсти. Минуло вже багато часу, а людина все не приходила. Тоді кінь рушив з місця і попрямував у бік села до будинку візника. Густий сніг покрив дорогу, і старий кінь крокував повільно. Раз у раз зупинявся він відпочити і крокував так всю ніч. І от настав ранок – п’ятниця.

У будинку візника не було ні крихти на суботу. Порожня піч, порожня комора. Діти голодні. Але візник, як завжди, відправився поринути в мікву, а потім у синагогу. Перед виходом він наказав дружині, щоб вона нічого не просила в людей. Він пішов, а дружина стала прибиратися в домі. Раз вже не буде в домі суботньої трапези, нехай хоч буде в ньому прибрано і чисто. Підійшли діти до порожньої і холодної печі, і вигляд у них був дуже сумний. Раптом вони почули якісь звуки з вулиці.

– Мені здається, я чую голос нашого коня, – сказав наймолодший з дітей.

Вискочили вони всі у двір, а там стоїть біля воріт їхній кінь, запряжений у віз, точно з далекої поїздки повернувся. Тремтить від холоду і виглядає втомленим і змученим.

– Хто це так навантажив старого і слабкого коня? – обурилася їх мати, побачивши навантажений віз. І всі вони стали скидати з нього суччя, щоб розтопити ними холодну піч. І тут – що ж вони бачать?! Під сухим суччям мішки, повні золотом. Скарб!

Побіг маленький хлопчик у синагогу повідомити батькові новину, але візник молився і не хотів переривати свою молитву ні на хвилину. І не дізнався візник, що сталося в нього вдома. Усю п’ятницю він пробув у синагозі і не пішов звідти вдень навіть тоді, коли інші люди розійшлися по домівках. Він не хотів, щоб хтось запитав його, чому не топиться в їхньому будинку напередодні суботи.

Тільки увечері після зустрічі суботи[4], після того, як люди, помолившись, умиротворені розійшлися по домівках, вийшов візник і теж вирушив своєю дорогою. Радість була в нього на душі і смуток. Радів він, що виконав свій намір і ні в кого нічого не просив. А сумував через те, що в нього не було в той раз нічого для зустрічі суботи.

Так він йшов, наближаючись до дома, і раптом… Що це? Яскравим світлом світяться в будинку всі вікна. Де дружина взяла грошей на свічки, та ще так багато? Можливо, набралася рішучості і позичила в сусідів? Зайшов візник у дім – а там рай земний! Яскраво горять свічки, вино на столі, хали, м’ясо, риба і ще багато всяких смачних страв. Будинок як палац, і невимовний аромат стоїть у ньому: аромат суботи. Звідки це все? Підбігли до нього діти і розповіли все, як було: як повернувся до них їхній кінь і як привіз скарби з лісу.

Так візник став дуже багатою людиною. Тепер йому не потрібно було шукати заробітку, щоб прогодувати сім’ю. День і ніч він сидів і вчився, і читав, і став великим знавцем Тори. У багатстві своєму він не забував про бідних, і завжди давав гроші всім, хто мав потребу.

А старий кінь, який привіз скарб з лісу, перебрався в нову зручну стайню. Його смачно і ситно годували і поїли. Стояв кінь у своїй стайні, їв, пив, відпочивав від трудів праведних і очікував хазяїна, який частенько заходив його відвідати і приголубити.


[1] Кідуш – єврейський обряд освячення, що звершується, як правило, над бокалом вина в субота та на свята

[2] Хала – єврейський традиційний святковий хліб

[3] Міква – купальня, що використовується юдеями для ритуальних омивань

[4] Згідно юдейської традиції день починається о 6-й вечора, тобто субота починається в п’ятницю о 18-й годині

Попередній запис

Злий чарівник Валкілак

Коли Ізраїль Баал-Шем-Тов був зовсім ще юним отроком, померли його батько і мати, і він залишився сиротою. Добрі люди потурбувалися, ... Читати далі

Наступний запис

Два свідки

За часів царя Саула жила в місті Ашкелон одна вдова. Помираючи, чоловік залишив їй багатий спадок: безліч золотих і срібних ... Читати далі