* * *
Єврейський історик Йосип Флавій пише про три релігійні течії, що існували в юдаїзмі на рубежі ер: саддукеїв, фарисеїв і ессеїв («Юдейські старожитності» ХIII 5:9; «Юдейська війна» II 8:2). Труди Йосипа досі залишаються основою наших знань про юдаїзм того часу.
Багато додаткових відомостей, переважно про стосунки саддукеїв і фарисеїв з християнами, ми отримуємо з Нового Завіту. Для реконструкції фарисейського вчення дуже важливі рабинистичні тексти (рабинистичний юдаїзм розвинувся наприкінці I – початку II ст. Р.Х. з партії фарисеїв). Общину, що написала кумранські тексти, прийнято ототожнювати з ессеями.
Кількість наукових робіт, присвячених юдаїзму того часу, величезна, але багато деталей все одно залишаються неясними. Цей короткий нарис неминуче буде більш ніж неповний, адже це тема не для маленького нарису, а для монографії, і не однієї. Але що ж робити, якщо бачиш у популярній літературі і публіцистиці таке, що диву даєшся? Спробуємо відтворити картину, нехай схематичну, але все ж таки засновану на справжніх текстах і сучасних дослідженнях.
Саддукеї
Найменш чисельною, та зате і найбільш наближеною до влади, була партія саддукеїв. Наскільки ми можемо судити, це була партія великої єврейської аристократії. Стосовно Юдеї і Єрусалиму того часу, аристократія – це священицька аристократія. З часів повернення з полону (кінець V ст. до Р. Х.) і аж до приходу до влади царя Ірода (37-4 рр. до Р. Х.) первосвященик був не лише головою Храму, але і світським володарем Єрусалиму та Юдеї.
У 104-76 і 65-37 рр. до Р. Х. посади царя і первосвященика взагалі поєднувалися в одній особі. З часів Ірода первосвященики втратили світську владу, але зберегли вплив. Сім’ї, з яких обиралися первосвященики, зосередили у своїх руках владу, землі і багатства, частенько – за кошт бідніших побратимів-священиків.
Йосип пише, що під час первосвященика Анана, сина Ананового, його слуги «насильно забирали десятину, що призначалася для простих священнослужителів; у випадку ж опору вони застосовували побої. Оскільки ніхто не міг перешкоджати цьому, то інші первосвященики робили те ж, що і слуги Ананові. Саме тоді багато кому зі священиків, для яких раніше десятина являла джерело існування, довелося померти з голоду» («Юдейські старожитності» ХХ 9:2). Практично те ж мало місце під час первосвященика Ізмаїла, сина Фабового («Юдейські старожитності» XX 8:8).
Багато істориків зображують єрусалимську священицьку аристократію як корумповану і яка втратила всяку повагу в народі (Goodman M., The Ruling Class of Judaea: The Origins of the Jewish Revolt Against Rome, A.D. 66-70, Cambridge, 1987). Інші вважають, що ця картина вірна лише частково: «Для багатьох, дуже багатьох євреїв звання первосвященика не втратило свого значення. За відсутності царя з династії Давидової природно було вважати, що первосвященик посланий Богом, щоб очолити народ» (Sanders E.P. Judaism: Practice and Belief, L., 1992, p. 327).
Аж до смути середини II ст. до Р.Х. усі верховні первосвященики належали до династії нащадків Садока, який, згідно з книгою Царств, був первосвящеником при Соломоні. Мабуть від імені цієї династії і пішла назва тієї релігійної партії, яка склалася навколо священицької аристократії, – «саддукеї».
Саддукеї не визнавали усного «переказу батьків», який був так значущий для іншої юдейської релігійної партії – фарисеїв. Не визнавали і низки інших вчень, важливих для фарисеїв: про воскресіння мертвих, про ангелів і духів (Діян. 23:8), не приймали вчення про визначення («Юдейські старожитності» ХIII 5:1). Можливо, їх віра була в чомусь більш прагматичною і раціоналістичною, ніж в інших єврейських релігійних течій.
Суд саддукеїв, за Йосипом, був особливо суворим. Оповідаючи про те, як саддукейський первосвященик Анан страчував Якова, брата «Ісуса, що іменується Христом», Йосип пише, що саддукеї «відрізнялися в судах особливою жорстокістю» («Юдейські старожитності» ХХ 9:1). Про те ж свідчать і новозавітні оповідання (мабуть, у той момент усі верховні первосвященики належали до партії саддукеїв, пор. Діян. 5:17). Саме Синедріон, керований первосвящеником і саддукеями, прирік на смерть Ісуса.
Автор: Михайло Селезньов
