Миро і мироносиці

На Сході завжди був жіночий апартеїд. І досі в Ісламі є повчання, як правильно бити жінку. Жінки в Євангелії з’являються нечасто, але завжди парадоксально. Вірогідно, їм взагалі не місце в древніх публічних зібраннях, та ще поряд з Месією. А тут раз у раз трапляються історії з їх участю. То Ісус розмовляє із самарянкою на богословські теми (для Сходу це немислимо), то їсть у присутності грішниці, яка прийшла з вулиці, і приймає від неї помазання ніг, то воскрешає дівчинку, то віддає силу кровоточивій жінці, яка торкнулася краю одягу Його.

Жінки з’являються відчайдушними прохачками, які прориваються через натовп. А тут раптом такий сміливий самостійний вчинок жінок-мироносиць – піти і підготувати тіло Христове до поховання, ледве дочекавшись світанку, на очах у суворої римської варти.

У європейській культурі завжди було ганебним підняти руку на жінку. Тому римські солдати не заважали Діві Марії та іншим жінкам бути біля хреста. Тому мироносиці без остраху пішли рано вранці до печери-гробу, в яку було покладене тіло Христове. Якби першими прийшли до гробу чоловіки-апостоли, то радості вартових не було б меж. На Його учнів полювали. Воскреслого Лазаря хотіли вбити в числі перших. За їх голову теж дали б нагороду.

По всій римській імперії незабаром будуть розіслані вбивці і провокатори для знищення християн. А тут вони самі прийшли б до римлян. От і сиділи учні Христові, закрившись у світлиці “з остраху перед юдеями” (Ін. 20:19). Вони не пішли не тому, що в черговий раз проспали, а тому що це було смертельно небезпечно. Проте, коли дізналися, що варти немає, вони вже бігли щосили до того місця, де був похований Ісус. Серце апостолів було не менш чуйним, ніж в їх сестер. Суть не у відмінності, а в іншому служінні.

За кадром основного оповідання залишилися також жінки, які служили Господу своїм майном, тобто грошима. Ми знаємо їх імена: Йоханна (Іоанна), дружина Хузи, домоправителя Іродового, і Шошана (Сусанна). Хтось готував учням їжу, хтось прав одяг, хтось фінансував їх місію. Це був не лише ранковий похід до гробу. Це весь комплекс турбот, що залишився поза фокусом історії, але без якого неможливо уявити реалізацію Благовістя.

Отже, Марфине служіння – це необхідна частина Божої місії. Це служіння більшості з нас. Молитовників, людей віри мало, і вони як професіонали духу зайняті найтоншою і найблагодатнішою роботою. А ми, живучи у світі, повинні знайдені за їх допомогою і з допомогою Божою квіти “саду духовного” втілювати в реальні плоди нашого життя.

Наше життя – робота і любов заради Христа – повинні бути, в ідеалі, миром, що приноситься нами Господу.

І ще один нюанс. Якщо бути точним, то жінки принесли до гробу Господнього не миро. Власне, миро – це священна суміш, і використовувалася вона тільки в релігійних обрядах і для помазання на царство (звідси вираз “помазаник Божий”).

Для поховання використовувалася смирна – це благовонний бальзам, мазь, якою змащували тіло небіжчика, готуючи його до поховання. Смирна була принесена новонародженому Месії як дар людині, якій належить померти.

Грішниця, яка припала до ніг Христових, ніяк не могла б придбати для себе священну суміш, що приготовлялася для обряду. Їй, швидше за все, була доступна мірра – це дуже дорога смола аравійського дерева, що була основою дуже престижної парфумерії.

Ми бачимо, що в усіх випадках дари, принесені волхвами і жінками, були рідкісними, запашними і символічними. Так і наше служіння Богу різноманітне і Промислом влаштовано так, що кожен з нас служить своїм особливим унікальним даром. Кому смирна, кому мірра, кому миро, але всі ці наші дари угодні Богові, як жертва подяки і любові. Молитва і робота – два джерела нашого духовного фіміаму.

Ця подія – нагадування нам про покликання кожного з нас перед Богом. Пам’ятаючи про Бога і смерть, ми повинні жодним чином не служити гріху. Не добре жити від грошей, зароблених на пияцтві, хабарництві, спекуляції, від грошей, здобутих злочином і “прихватизацією”, – тобто злодійством. Не добре бути такими службовцями, які спочатку утискують людей за допомогою закону, а потім милують за гроші.

Ми повинні своїм життям ухилятися навіть від натяку на образу ближнього і гріх. Здавалося б, справа звичайнісінька – утримання плати працівникові. А це гріх, який волає про помсту на небо. Боже, збережи і дай бачити духовними очима сенс нашої роботи і всього нашого земного життя. Наша слава від Бога буде в тому, коли всякий, хто прийде до нас по роботі, йдучи, вигукне:

– Слава Богу, Який допоміг мені через цих людей! Господи, дай їм усе найкраще за їх доброту!

Це і буде нашим миром, що приноситься Богові.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Попередній запис

Жінки-мироносиці – незручні свідки

У нашу епоху Церкву часто звинувачують у приниженні жінок, і віруючі люди вказують на жінок-мироносиць як на один із прикладів ... Читати далі

Наступний запис

Фарисеї за Ісуса

Що для християнина страшніше за фарисейство, хто для нього гірший за фарисеїв? Ми вважаємо фарисеїв безумовними ворогами Христовими. Але це ... Читати далі