Країна в оренду

Мітинг на площі біля Верховної Ради України. Київ, 24 серпня 1991

Той, хто пам’ятає підготовку до референдуму про незалежність України в 1991 році, не може не усвідомлювати, що головним доказом на користь створення нової держави були економічні переваги. Українців переконували, що поза Радянським Союзом вони житимуть набагато краще, наводили відповідні цифри і факти.

У такій пропаганді не було нічого випадкового. Ще 23 серпня 1991 року більшість населення “другої республіки” навіть не мріяла ні про яку незалежність поза Радянським Союзом (власне, навіть після референдуму багато хто залишився жити в упевненості, що все залишиться як і раніше, а новим Союзом стане СНД). Прибічників державного самовизначення у Верховній Раді була меншість, комуністи проголосували за нову країну виключно з побоювань потрапити під каток Бориса Єльцина – адже голосування проходило якраз у день заборони КПРС у Російській Федерації.

Номенклатура, яка відразу перетворилася на владу нової незалежної держави, працювала зі своїм електоратом, а не з електоратом Народного Руху. І прекрасно розуміла, що якщо говорити про відновлення знищеної більшовиками державності, європейські традиції, власний вибір й інші категорії, які були незрозумілі вихованим радянською школою і Центральним телебаченням громадянам – тим більше, що перебудова і гласність почалися в УРСР на декілька років пізніше, ніж у Росії. І з людьми говорили про те саме, про що завжди говорили на виборах у Верховну Раду СРСР або УРСР – про верстати, надої і урожай – тільки тепер на місці КПРС була незалежна Україна. І люди повірили – а чому вони не повинні були повірити?

Я навіть не стверджую, що людей свідомо обдурили: якби в Україні провели справжні економічні реформи, якби вона не стала олігархічною країною, то її жителі дійсно жили б набагато краще, ніж у Радянському Союзі. Але проголошення держави не пов’язане виключно з економікою. Я був на з’їздах народних фронтів країн Балтії. Звичайно, і там робилися економічні доповіді. Але все ж таки головний акцент був на позбавленні від окупації, на власному виборі, на Європі. Ніхто не приховував, що спочатку буде важко – і приклад Литви, яка після відновлення незалежності була блокована Радянським Союзом, допоміг у цьому переконатися. Так, на засновницькому з’їзді Руху була приблизно та ж сама повістка. Різниця в тому, що народні фронти країн Балтії завоювали більшість у Верховних Радах своїх республік. А Рух у Верховній Раді УРСР був представлений лише невеликою групою парламентарів.

Отже не треба себе обманювати в черговий раз. У 1991 році більшість виборців в Україні проголосували не за незалежність, а за економічне процвітання. Хіба це не одне й те ж? Звичайно ні. Економічне процвітання може бути наслідком появи нової держави. Але головне в її проголошенні – те, що людині потрібна своя країна, яка забезпечить їй безпеку та можливість зробити власний вибір, навіть якщо цей вибір виявиться не таким привабливим, як у сусідів.

Україну зараз нерідко порівнюють з Ізраїлем – маючи на увазі, очевидно, не лише здатність захиститися від небезпеки, але й процвітання. Не знаю, чи кожен би зважився на таке порівняння, якби побачив у музеї міста Кір’ят-Шмона залізні будиночки без вікон і дверей для нових жителів нової країни. У цих будиночках було нестерпно жарко і бідно – але все ж таки куди безпечніше, ніж у чужому ворожому оточенні.

Зараз головним козирем російських диверсантів і сепаратистів стає саме краще життя в Росії – принаймні, ті, хто чекає приєднання до сусідньої країни, думає саме про краще життя. Тут і росіяни не повинні себе обманювати: більшість кримчан, які підтримали анексію, щиро вірять, що в Росії житимуть краще – так само, як у 1991 році щиро вірили, що будуть краще жити в Україні. І річ не в тім, що ці люди знову обмануться у своїх очікуваннях, а в тім, що в створенні країн, приєднанні і відділенні територій усе це – не аргумент…

Якщо громадянин насправді не сприймає державу як гаранта безпеки свого власного особистого вибору і майбутнього своєї сім’ї, якщо вона для нього – просто синонім економічного благополуччя – то така людина ніколи і не побудує процвітаючої країни. Вибір на користь України має бути свідомий. Дискусія в категоріях “ми в Росії піднімемо вам зарплати” і “вони в Росії закриють усі шахти” негідна держави, яка шанує себе. Так, закриють. А якщо не закриють, тоді що – у Росію? А якщо зроблять з Ялти Ніццу – тоді що, в Росію? А якщо в Києві житимуть, як у Лондоні?

Так більше не можна. Нас чекає важке і небезпечне будівництво нової країни, в якій немає більше місця брехні. І Україна може відбутися тільки в тому випадку, якщо її громадяни в усіх регіонах країни віднесуться до такого будівництва свідомо. І Україну сприйматимуть як свій власний дім, а не як орендовану квартиру, з якої, у разі чого, можна буде переїхати туди, де життя ситніше.

Автор: Віталій Портніков, 2014 рік