Книга Мудрости: розділи 18,19

18. Огненний стовп 1 – 4: смерть перворідних 5 – 19; інші іспити 20 – 25

1 Одначе в Твоїх святих було вельми багато світла. | Ті, чули їхній голос, хоч і не бачили їх з виду, | і щасливими їх називали, бо вони не потерпіли. 2 І дякували їм, що вони, хоч передше покривджені, зла не чинили, | та просили вибачити, що ворогували з ними. 3 Ти замість пітьми дав їм стовп вогнегорючий, | щоб був провідником у незнаній подорожі | та сонцем нешкідливим у їхній мандрівці славній. 4 Бо справді тії заслужили, щоб у них забрати світло | та щоб самих їх у темряві закутати, | – їх, що ув’язненими в темниці тримали Твоїх дітей, | через яких мало бути дане світові нетлінне світло закону.

5 Коли вони вирішили повбивати священних немовлят, | і одне лиш дитя було виставлене та й те врятувалось, | Ти в них, каравши, забрав дітей силу | і погубив їх разом у могутніх водах. 6 Ніч та вже наперед була відома батькам нашим, | щоб підбадьорились, знаючи певно, яким повірили присягам. 7 Народ Твій очікував | спасіння праведних і ворогів погуби. 8 Бо чим скарав Ти наших противників, | тим нас прославив, покликавши до Себе. 9 І священні діти добрих жертвували потайки | та однодушно встановили цей закон Божий: | що святі мають однаково й у щасті й у нещасті брати участь; | і наперед вже виспівували похвальних пісень батьківських. 10 У відповідь їм лунав безладний крик ворогів | і голосіння тих, що плакали по дітях. 11 Та сама кара впала на раба й на пана, | і простолюдець, як і цар, терпів те саме. 12 Всі однаково мали безліч померлих однаковою смертю; | щоб їх поховати, не вистачало живих, | бо в одну мить загинули їхні щонайкращі діти. 13 Отож ті, що через чари не вірили, | коли прийшла смерть на перворідних, | визнали, що цей народ – син Божий. 14 Тоді, як мирна тиша все повила, | і ніч, поспішаючи, досягла половини свого бігу, 15 Твоє всемогутнє слово з неба, з царських престолів, | як невблаганний воїн, грянуло в осередок пропащої країни, | несучи гострий меч – Твій невідкличний наказ. 16 Стало воно (там), і все сповнило смертю. | Воно торкалось неба і проходило землею. 17 Тоді негайно збентежили їх примари страшних снів | і неуявленні страхи на них напали. 18 І хто б де не впав, простягнувшись напів мертвий, | – тим виявляв, що саме спричинило смерть. 19 Бо сни, що їх тривожили, наперед це звістили, | щоб вони не загинули, не знавши, чому страждають так тяжко.

20 Однак і праведних спіткала проба смерти[1], | і сила їх загинула в пустині; | та гнів не був довготривалий, 21 бо вмить за них почав битись муж бездоганний[2], | взявши своєї служби зброю, | – молитву і спокутний ладан, | – він протиставився гніву й поклав кінець нещастю, | чим довів, що він Твій слуга. 22 А подолав він те нещастя не міццю тіла, | ані силою якоїнебудь зброї, | але словом здержав того, що карав їх, | нагадавши клятьби й союзи з батьками. 23 Бо як мерці один на одному вже купами лежали, | він став посередині, зупинив гнів, | і перетяв їм до живих дорогу. 24 На його ж довгій шаті був світ увесь, | слава батьків – вирита на чотирьох рядах каменів, | і Твоя велич на діядемі, на голові в нього. 25 Від того згубник назад подався, злякався того, | бо сама проба гніву була вистачальна.

19. Визволення з Єгипту 1 – 12; єгиптяни й содомляни 13 – 17; чуда під час виходу 18 – 22

1 А на безбожних аж до кінця виллявся гнів немилосердний, | бо він знав наперед, що буде з ними, – 2 що вони, дозволивши вийти | і відпустивши їх поспішно, | роздумають і кинуться навздогін за ними. 3 Справді, ще в жалобі були, | ще плакали над гробами померлих, | а таки вже вхопилися в нестямі за інший намір | і тих, кого просили вийти, переслідували, немов утікачів. 4 На цю бо крайність штовхнула їх присуджена доля, | яка вибила їм з пам’яті те, що було сталося, | щоб доповнити кару, якої бракувало до їхніх мук; 5 і коли народ Твій ступив на чудесну дорогу, | ті – знайшли нечувану смерть. 6 Бо все творіння, підлягаючи Твоїм наказам, | перетворилося знов у своїй природі, | щоб Твої діти збереглися цілі. 7 І видно було хмару, що отіняла табір, | і суху землю, що виринала звідти, де раніш вода стояла. | Червоне море стало битим шляхом, | зеленою рівниною – буруни могутні. 8 Ним увесь народ пройшов, під захистом руки Твоєї, | оглядаючи дивні чудеса. 9 Вони паслися, наче коні, | стрибали, мов ягнята, | славлячи Тебе, Господи, що врятував їх. 10 Вони пам’ятали те, що сталося з ними на вигнанні, | як замість тварин земля вивела комарів із себе | і замість водяних створінь ріка[3] виригнула без ліку жаб. 11. Пізніше бачили, як виникали нові птахи, | коли, спонукані жадобою, вони домагались вибагливих страв; 12 їм бо на втіху знялись від моря перепелиці.

13 На грішних же спали кари, | і не без попередніх знаків – сильних громів; | вони страждали слушно за свої власні лукавства, | бо виявили ненависть запеклу до чужинців. 14 Одні[4] бо не приймали знайомих, коли ті прибували, | другі ж гостей-добродіїв у рабство обернули. 15 Та не тільки це, – бо для перших буде якась кара, | вони бо відразу вже прийняли чужинців ворожо; 16 другі ж прийняли тих врочисто, | і які вже зажили однакових з ними прав, | страшними опісля роботами гнобили їх. 17 Тож і були побиті сліпотою, | як ті[5] під дверима праведника, | коли, огорнуті страшною пітьмою, | кожен шукав власних дверей порогу.

18 Отак і первні змінювались між собою, | так, як на гарфі звуки змінюють лад, | хоча й зберігають саме властиве звучання, | – як це й можна докладно виснувати з того, що сталося. 19 Тварини сухопутні на водяних обертались, | а ті, що плавають, вилазили на землю. 20 Вогонь збільшував у воді власну силу, | а вода забувала свою гасильну властивість. 21 Полум’я ж не шкодило тілу кволих тварин, що в ньому ходили, | ані не танув, схожий на іней, | той рід небесної поживи, який так легко тане. 22 Так, Господи, Ти всяким робом звеличив люд Твій і прославив, | і не покинув його, а повсякчас і скрізь стояв при ньому.


[1] Проба смерти – кара за бунт Кораха.

[2] Муж бездоганний – Арон.

[3] Ріка – Ніл.

[4] Одні – содомляни; другі – єгиптяни.

[5] Як ті – содомляни; праведник – Лот.

<< Книга Мудрости: розділи 16,17

Книга пророка Варуха: розділи 1,2 >>