Книга Мудрости: розділи 16,17

16. Єгипетське ідолопоклонство 1 – 4; гадюки у пустині 5 – 14; вогонь 15 – 19; манна 20 – 29

1 Тому справедливо були вони покарані подібними створіннями, | коли то їх мучила безліч докучливих животин. 2 Своєму ж народові Ти, замість тієї кари, добро діяв | і, щоб задоволити їхнє жадібне бажання, | дивну поживу зготував – перепелиць! 3 Отак одні[1], що хотіли їсти, | збридившися насланими животинами, | навіть природну охоту до їжі втратили, | другі ж, зазнавши короткочасної нестачі, | скуштували неабиякої страви. 4 Адже треба було, щоб отих гнобителів неминуче спіткала нестача, | а цим тільки показати, яких мук зазнали їхні вороги.

5 Бож як прийшла й на них страшна звірів лють, | і вони гинули від укусів в’юнких гадюк, | то не до кінця простягся гнів Твій. 6 Вони для остороги були стривожені на час короткий, | і мали знак спасіння[2] – на пам’ятку про заповідь Твого закону; 7 бо хто повертавсь до нього, спасався – не тим, що бачив, | але Тобою, Спасителю всього. 8 Тим так само довів Ти нашим ворогам, | що Ти рятуєш від усякого лиха. 9 Бо їх губили сарани та мух укуси, | і не знайшлося ліків, щоб їх врятувати, | тому, що заслужили, щоб їх карали ці животини. 10 Твоїх же синів не подолали навіть зуби гадюк отруйних, | бо Твоє милосердя допомогло їм і врятувало їх. 11 Щоб вони пригадали собі Твої слова, кусали їх гадюки, | але й вони негайно видужували, | щоб не впасти в глибину забуття | і не були позбавлені Твоєї добродійности. 12 Бо ні зілля, ані припарки їх не вилікували, | лише Твоє, Господи, слово, що всіх ізціляє. 13 Ти бо маєш владу над життям та смертю. | Ти зводиш до воріт аду й виводиш звідти. 14 Людина ж у своїй злобі може вбити, | однак духа, що вже вийшов, не може назад привернути, | ані звільнити душі, яку ад прийняв.

15 Уникнути руки Твоєї – неможливо! 16 Нечестивих, які відмовлялись Тебе пізнавати, | Твоє сильне рамено карало; | на них спали небувалі дощі, градобій, зливи нестримні, | і пожер їх вогонь. 17 Та найдивнішим було те, що в воді, яка все гасить, | вогонь іще більшої набирав сили, | бо природа за праведних воює. 18 Часом бо полум’я ставало лагіднішим, | щоб не спалити тварин, що були послані на нечестивих, | а й вони самі, бачивши те, збагнули, що їх переслідує суд Божий. 19 А часом і серед води воно понад силу вогню палило, | щоб знищити врожай безбожної країни.

20 Натомість, народ Твій Ти годував ангельською поживою, | зсилав їм хліб готовий з неба, без утоми, | що міг був дати всяку насолоду, підхожий усякому смакові. 21 Так допомога Твоя виявляла супроти дітей Твою ніжність: | відповідно до бажання того, хто нею живився, | вона перетворювалась на те, чого хто хотів. 22 Сніг і лід витримували вогонь, не топились, | щоб знали, що тільки урожай ворогів | пожирав вогонь, що палив посеред граду | й посеред зливи блискав; 23 а щоб праведники мали чим живитись, | зрікався він навіть своєї властивої сили. 24 Творіння бо, слухняне Тобі, Творцеві, | набирає на силі для кари грішникам, | попускає ж на благо тим, які покладаються на Тебе. 25 Тим то й тоді, прибираючи різного вигляду, | воно служило Твоїй щедрості, яка все живить, | відповідно до бажання тих, що відчувають нестачу, 26 щоб Твої, Господи, улюблені діти знали, | що не плоди різнородні прогодовують людину, | а слово Твоє зберігає тих, які в Тебе вірять. 27 Бо те, що вогнем не могло бути знищене, | топилося відразу – нагріте слабким промінням сонця, 28 щоб було відомо, що, дякуючи Тобі, треба випереджувати сонце | і перед тим, заки на світ благословиться, молитись Тобі. 29. Надія бо невдячного, мов іней зимовий, розтане, | і розплинеться, наче вода, що не до вжитку.

17. Єгипетська темрява

1 Справді великі суди Твої і незглибимі! | Тому то свавільні душі й заблукали. 2 Гадавши беззаконні, що можуть люд святий гнобити, | темряви в’язні, скуті довгою ніччю, | замкнені в хатах, лежали вони | далеко від вічного Провидіння; 3 міркувавши бо, що можуть із своїми прихованими гріхами затаїтись | під темним серпанком забуття, | вони, сполохані страшними появами, розбіглись. 4 Бо закуток, де вони причаїлись, їх не охороняв від страху. | Жахливий шум лунав круг них, | і привиди сумнолиці та тужливі їм з’являлись. 5 Ніяка сила вогню не могла світити, | ні ясне сяйво зір | не могло тієї страшної ночі роз’яснити. 6 З’являлось їм тільки страховидне вогнище, яке само займалось; | для них же, наляканих, коли те видиво вже зникло з очей, | – те, на що дивились, здавалось ще гіршим. 7 Чаклунського вміння дитячі облуди провалились, | і порожні хвастощі мудрістю побила ганьба. 8 Бо ті, що обіцяли від хворої душі страхи й неспокої відігнати, | самі захворіли на сміховинну боязливість. 9 Бо хоч і ніщо страшне їх не лякало, | та наполохані човганням тварюк і гадюк сичанням, гинули з переляку, | не наважувалися й дивитись у повітря, | якого ніяким робом не можна уникнути. 10 Лукавство – боязливе, воно засуджене власним свідоцтвом, | воно під натиском – сумління завжди збільшує лихо. 11 Бо страх це ніщо інше, | як занехаяння допомоги, що її розум постачає. 12 А як менше внутрішнє сподівання, | то більшим уважається незнання причини, яка наводить муку. 13 Тих же, – що в ту ніч, справді безсильну, | яка вийшла з глибини немічного аду, | заснули тим самим сном, – 14 мучили страшні привиди, | знесилював душі занепад, | раптовий бо й нежданний страх огортав їх. 15 Так кожний, хто б він не був, там падав | і сидів замкнений у в’язниці без засувів. 16 Чи то був хлібороб, чи то чабан, | чи робітник, що працював собі окремо, | – заскочений, корився неминучій нужді: | всіх бо зв’язали одні й ті самі пута темряви. 17 І чи то вітер, що свище, | чи приємний спів пташок у густих гілляках, | чи шум води, що рвучко тече, | чи різкий гуркіт скель, що падають уділ, 18 чи тварин невидимий біг скоком, | чи звірів прелютих потужне ревіння, | чи відгомін, що відбивається в гірських проваллях, | – усе це лякало їх, і вони охлявали знемогою. 19 Увесь бо світ яснів блискучим світлом | і клопотавсь без перешкоди справами своїми. 20 Тільки глупа ніч над ними повисла, | образ пітьми, що мала прийти на них. | Та вони самі були для себе тяжчі від пітьми.


[1] Одні – єгиптяни; другі – євреї.

[2] Знак спасіння – мідяний змій.

<< Книга Мудрости: розділи 14,15

Книга Мудрости: розділи 18,19 >>