Книга Мудрости: розділи 14,15

14. Ідолопоклонство 1 – 11; його причини 12 – 21; неморальність 22 – 31

1 Інший, готуючись до плавби морем і бажаючи пройти через бурхливі хвилі, до дерева взиває, трухлявішого за судно, що несе його. 2 Судно – це жадоба наживи вигадала, | майстерна мудрість збудувала, 3 але Твоє, Отче, провидіння ним кермує, | бо Ти відкрив дорогу на морі | і шлях безпечний на хвилях, 4 показавши, що можеш спасти з усякої негоди, | навіть коли й без хисту на нього пуститись. 5 Та Ти не хочеш, щоб діла Твоєї мудрости були без ужитку, | тому й маленькій деревині люди життя своє звіряють, | і, перепливши на байдаку бурхливі хвилі, спасаються. 6 Вже на початку, тоді, коли велетні прегорді гинули, | надія світу в ковчезі схоронилась; – кермована Твоєю рукою, | лишила світові сім’я роду. 7 Благословенне бо дерево, що справедливості служить, 8 а прокляте – і те вироблене рукою, і той, хто виробив його; | він – що зробив його, | а воно – що тлінне, назване було богом. 9 Бо для Бога однаково осоружні – і безбожний, і його безбожність; 10 тож спаде кара й на роботу, і на майстра. 11 Тому й буде суд над кумирами народів | за те, що в творінні Божім гидотою стали, | спокусою для людських душ | та пасткою ногам безумних.

12 Думка виробляти бовванів була початком блудування, | а їх винахід – зіпсуттям життя. 13 Спочатку не було їх, ані й не буде повіки. 14 З-за людського пустодумства ввійшли вони в світ, | тому й призначений їм незабаром кінець. 15 Прибитий передчасним смутком батько, | зробивши образ зарання забраної дитини, | недавно померлу людину тепер як бога почитає | і встановлює для своїх підлеглих таїнства та обряди. 16 А потім цей нечестивий звичай з часом закріпився, | і його зберігають як закон. 17 Та й на веління князів виявлювано різьбленим подобам шану. | А чию особу почитати люди не могли, бо жила в далеких землях, | то уявивши собі її віддалений вигляд, | виробляли видиму подобу царя, якого шанували, | щоб ревно вклонитися відсутньому наче присутньому. 18 До поширення культу серед тих, які царя не знали, | причинилося й честолюбство майстра; 19 він бо, бажаючи приподобатись володареві, | уживав свого мистецтва, щоб образ вийшов куди кращий; 20 юрба ж захоплена красою твору, | почала вважати гідним почитання того, | що його нещодавно шанувала як людину. 21 І те стало в людському житті пасткою, | бо люди, піддавшись нещастю або гнобленню, | приклали каменю та дереву ім’я неприкладальне.

22 Та не досить їм було блукати в пізнаванні Бога, | але, живучи серед великого змагу невідання, | вони таке велике лихо ще й миром називають! 23 Святкуючи дітовбивчі обряди чи укриті таїнства, | чи то шалені учти з дивними звичаями, 24 вони не зберігають ані життя, ані подружжя чистим: | один одного або підступно вбиває, або перелюбом смутить. 25 Усюди всуміш кров, убивство, крадіж, обман, | зіпсуття, невірність, бунт, кривоприсяга, 26 непокоєння людей добрих, забуття про добродійство, | опоганення душ, протиприродна розпуста, | безлад у подружжях, перелюб, безсоромність. 27 Почитання ж кумирів безіменних | – початок, причина й кінець усьому лиху. 28 Вони бо або з радости шаліють, або пророцтва видають брехливі, | або живуть у кривді, або скоро присягають криво. 29. Бо, здавшися на бовванів бездушних, | не бояться, що за ложну клятву їх поб’є лихо. 30 За обидвоє спіткає їх кара справедлива: | за те, що, ідолам віддавшись, про Бога думали погано, | і за те, що, знехтувавши святість, | підступно кривоприсягали. 31 Бо не спромога тих, що на них присягаються, | а справедливість, що карає грішників, | завжди досягне переступ злочинців.

15. Ізраїльська релігія 1 – 6; кумири 7 – 13; єгипетське ідолопоклонство 14 – 19

1 А Ти, наш Боже, добрий і вірний, | довготерпеливий, що в милосерді всім управляєш! 2 Навіть якщо б ми й згрішили, то все одно – ми Твої, знаємо Твою могутність; | та ми не згрішимо, бо знаємо, що до Тебе належимо. 3 Пізнати ж Тебе – досконала справедливість, | знати Твою могутність – корінь безсмертя. 4 Нас не звела витівка, вигадка людей, | ані малярів труд безплідний | – ота подоба, намазана різними фарбами, 5 вигляд яких будить у безумних пристрасть, | так що вони закохуються в бездушну подобу мертвого образу. 6 Коханці зла, гідні й відповідних сподівань, | і ті, що їх виробляють, і ті, що прагнуть їх, і ті, що вшановують.

7 Ось ганчар, що з трудом місить м’яку глину | і ліпить одне за другим для нашого вжитку; | з тієї ж глини виліплено | і посудини, які служать для чистого вжитку, | і такі, що для вжитку іншого – всі однаково; | який же одного й другого вжиток | – то вже ганчар вирішує. 8 З тієї ж глини – шкода й праці – ліпить пустого бога, і він, що недавно з землі постав | і що небавом повернеться до неї, з якої був узятий, | коли зажадають рахунку з його життя. 9 Та йому байдуже, що мусить умерти | і що життя його коротке, | – він таки йде наввипередки з золотарями та сріблярами, | наслідує бронзівників | і за славу собі вважає, що ті недійсні речі робить. 10 Серце його – попіл! | Його надія – марніша пороху, | життя ж його – ганебніше грязі! 11 Бо він не визнав Того, Який його створив, | який вдихнув у нього творчу душу | та вдмухнув у нього дух, що оживлює; 12 але вважав, що наше життя – іграшка, | що наше буття – ярмарок для користи, | бо треба, каже, звідкинебудь, навіть із злого, зиск тягнути. 13 Такий краще від усіх інших знає, що грішить, | виробляючи з тієї самої землі й крихкий посуд, і кумирів.

14 Та всі вони безглузді вельми й нещасливіші від душі немовлятка[1], | – вороги Твого народу, які його гнобили. 15 Вони бо за богів уважали всіх бовванів поганських, | які не можуть користатись ні очима, щоб дивитись, | ні ніздрями, щоб вдихати повітря, | ні вухами, щоб чути, | ні пальцями на руках, щоб дотикатись, | ані ноги в них ходити нездатні. 16 Бо це людина їх зробила, | той, у кого дух позичений, зліпив їх; | нема бо чоловіка, що міг би | зробити подібного собі бога. 17 А бувши смертним, він тільки мертве робить злочинними руками. | Він же вартісніший за своїх божків, | бо він сам жив, вони ж – ніколи. 18 Ба поклоняються тваринам найогиднішим, | бо глупотою вони гірші від інших 19 і не мають навіть того привабливого, | що буває інколи у вигляді звірів, – вони бо позбавлені й Божої похвали і благословення.


[1] Немовлятка безборонні – тому називає їх нещасливими.

<< Книга Мудрости: розділи 12,13

Книга Мудрости: розділи 16,17 >>