Книга Мудрости: розділи 7-9

7. Як Соломон дійшов до мудрости 1 – 21; означення мудрости 22 – 30

1 Я теж людина смертна, як і всі інші, | первоствореного нащадок, який із землі походить. | У материнському лоні уклалось моє тіло; 2 за десять місяців[1] стужавів я в крові – | із сім’я чоловіка й насолоди, що із сном приходить. 3 Я теж, як народився, дихав спільним повітрям, і упав на землю, що всіх нас однаково приймає, | і перший крик мій – плач був, як у всіх дитяток. 4 І вирощено мене в пелюшках старанно. 5 Ніякий бо з царів не мав іншого початку існування. 6 Один для всіх у життя вхід, подібний і вихід. 7 Ось чому я моливсь, і дано мені розум, | візвав я, і дух мудрости зійшов на мене. 8 Її волів я радше, ніж берла й престоли. | Багатство мав я за ніщо в порівнянні з нею. 9 А й безцінне каміння я не поставив нарівні з нею, | бо все золото на світі перед нею – піску дрібка, | а срібло – як болото, супроти неї. 10 Я полюбив її понад здоров’я і вроду, | я волів її мати над світло, | бо блиск від неї сну не знає. 11 От і прийшли до мене з нею разом усі блага, | і в руках її багатство незліченне. 12 Зрадів я тому всьому, бо то мудрість його приводить, | одначе я не відав, що це вона тому всьому мати. 13 Чого я без облуди навчивсь, тим без жалю ділюся: | багатств її я не приховую. 14 Вона бо для людей – скарб невичерпний. | Ті, що набули її, в приязнь із Богом увіходять | і єднаються з Ним завдяки дарам її повчань. 15 Якби то дав мені Бог говорити про неї, як годиться, | і мислити думки, достойні дарувань, | бо сам Він провідник мудрости | і керує мудрими. 16 В руці Його і ми, і слова наші, | і вся наша обачність, і хист до діла. 17 Він бо мені дав справжнє знання того, що є, | і я знаю устрій та силу первнів, 18 часів початок, кінець і середину, | зміни сонцезворотів і чергування пір року, 19 круги років й розташування зір, 20 природу тварин і гони звірів, | потугу духів і думки людей, | різні рослини і властивості корінців. 21 Усе, що тільки є тайне і явне, – пізнав я, | бо навчила мене творителька всього – мудрість.

22 Є бо у ній дух розумний, святий, | однородний, многовидний, витончений, | діяльний, проникливий, неоскверненний, | ясний, недіткненний, добролюбний, бистрий, 23 нестримний, доброчинний, чоловіколюбний, | постійний, певний, безжурний, | всемогутній, вседоглядний, | що пронизує всі духи | розумні, чисті, щонайніжніші. 24 Мудрість бо понад усякий рух рухливіша: | чистою вона крізь усе проходить, усе пронизує. 25 Вона – подув Божої сили | і чистий виплив слави Вседержителя; | тому нічого заплямленого не впаде на неї. 26 Вона – вічного світла відблиск, | безплямне дзеркало Божого діяння | і образ Його доброти. 27 Хоч і одна, вона все може; | і, залишившися сама в собі, вона все відновлює; | вона з роду в рід у святі душі сходить | і робить з них друзів Божих та пророків. 28 Бо Бог лиш того любить, хто з мудрістю живе. 29. Вона ж над сонце краща, | понад увесь зоряний світ. | У порівнянні зо світлом вона з’являється перша, 30 бо світло поступається ночі, | а мудрости зло не подолає.

8. Мудрість – подруга 1 – 8; вона дорадниця володареві 9 – 18; від Бога походить 19 – 21

1 Могутньо простягається вона від краю і до краю | і керує усім доладно. 2 Злюбив я її і розшукував від молодости своєї, | і намагався її взяти собі за дружину; | та й закохавсь я в її вроду. 3 Взаєминами з Богом прославляє рід шляхетний, | і Всеволодар її полюбив; 4 вона бо втаємничена в Боже знання | і діла Його визначає. 5 Коли багатство – набуток, у житті пожаданий, | то що ж від мудрости багатше, яка все чинить? 6 Коли ж розум усе чинить, | то хто, з усього, що існує, більший мистець від неї? 7 І коли хтось любить справедливість, | то плоди її трудів – чесноти, | бо вона навчає поміркованости, розсудливости, | справедливости й мужности; | а над них нема нічого кориснішого в людському житті. 8 Коли ж хто бажає ширшого знання, | то вона знає давне і вгадує майбутнє, | відає слів звороти й загадок розгадки, | знаки й чудеса наперед знає, | події діб і часів.

9 Отож постановив я взяти її до себе, щоб жити з нею, | знаючи, що вона буде мені дорадницею в добрім | і втіхою у клопотах і смутку. 10 З-за неї матиму славу в громаді | і, бувши молодим, – пошану в старших. 11 На суді мене знайдуть бистроумним, | в очах вельмож я збуджуватиму подив. 12 Коли мовчатиму, вони будуть на мене чекати, | а заговорю, – будуть уважати; | як протягну свою розмову – | на уста покладуть собі палець. 13 Я осягну безсмертя через неї | і лишу вічний спомин тим, що після мене прийдуть. 14 Правитиму народами, і люди будуть мені піддані. 15 Страшні тирани, почувши про мене, злякаються, | у громаді виявлюсь добрий, а на війні хоробрий. 16 Увійшовши в хату, спочину біля неї, | бо товариство з нею гіркости не має, | ані спожиття – досади, | лише веселощі та радість. 17 Роздумувавши так сам із собою | і міркувавши в своїм серці, | що безсмертя існує в поєднанні з мудрістю, 18 що в дружбі з нею – насолода шляхетна, | що в трудах її рук – багатство невичерпне, | в постійнім приставанні з нею – розум, | і слава – брати участь у розмові з нею, | – ходив я, отже, скрізь шукаючи, | як би її собі придбати.

19 А був із мене гарний хлопець, | і дістав я – на щастя – добру душу, 20 чи радше, бувши добрим, увійшов я в безплямне тіло[2]. 21 І зрозумівши, що інакше її не осягну, | якщо Бог мені її не дасть, | – і це вже належало до розсудливости: знати чий вона дар, – | звернувсь я до Господа й моливсь Йому | та й сказав з усього серця мого:

9. Молитва про мудрість

1 «Боже батьків, Господи милосердя, | що Своїм словом створив усе 2 і що Своєю мудрістю витворив людину, | щоб панувала над створіннями, які постали через Тебе, 3 і щоб керувала світом у святості й справедливості, | щоб суд судила у правоті серця, – 4 дай мені мудрість, що возсідає на престолі поруч Тебе, | і не відкинь мене з-поміж дітей Твоїх. 5 Бо я – раб Твій і син рабині Твоєї, | людина немічна, короткотривала, | нездатний розуміти суд і закони. 6 Ба навіть якби хтось був досконалий між людськими синами, | а йому забракло б Твоєї мудрости, він за ніщо вважався б. 7 І на свідоцтво їхнього зіпсуття | народові, | на правителя Твоїм синам і Твоїм дочкам. 8 Ти заповідав мені збудувати храм на Твоїй святій горі | і жертовник у місті, де Ти перебуваєш, | образ намету святого, який Ти був споконвіку приготував. 9 З Тобою мудрість, яка Твої діла знає, | яка була приявна, коли Ти творив світ, | яка відає, що Твоїм очам приємне | і що за Твоїми заповідями праведне. 10 Зішли її з Твого святого неба, | пошли її від Твого престолу слави, | щоб була при мені й трудилась, | щоб я пізнав, що Тобі любе. 11 Вона бо все знає й розуміє, | вона мене водитиме в моїх чинах мудро | і мене берегтиме у своїй славі. 12 Тоді мої діла будуть Тобі вгодні, | і я судитиму народ Твій справедливо, | стану гідний престолу батька мого. 13 Яка бо людина може пізнати волю Божу? | Або хто може збагнути, чого Господь хоче? 14 Бож міркування смертних нужденні, | непевні задуми наші; 15 бо тлінне тіло обтяжує душу, | і земне шатро придавлює вельми клопітливий дух. 16 Ми ледве відгадуємо те, що на землі, | з трудом знаходимо те, що в руках наших, | – а хто дослідить те, що на небі? 17 Волю ж Твою хто знав би, якщо б Ти не дав мудрости | і не зіслав з висот Твого святого Духа? 18 Так випрямлено стежки тих, що живуть на землі, | і так навчились люди того, що Тобі довподоби, | і мудрістю вони спаслися.»


[1] Десять місяців – за місячним календарем.

[2] 19-20. Мова тут про важність душі, якій підпорядковане тіло.

<< Книга Мудрости: розділи 4-6

Книга Мудрости: розділи 10,11 >>