О, Господи, коли я дивлюся на цей світ люті, світ людей, які не зупиняться, доки не будуть знищені, мене охоплює зневіра.
Дивлячись на ці народи, які жадають тільки ненависти, грабунку, ґвалтів і різанини, я готовий впасти у відчай.
Мене охоплює бажання сумніватися в людях, сумніватися в житті, сумніватися… Господи, що я можу сказати?
Я б хотів заявити про моє презирство до цього світу, але ні, я не повинен цього робити.
Ні, я чинитиму опір розпачу, який мене опановує, і не втечу.
Не сховаюся у вежу зі слонової кости, далеко від людей, далеко від безумних, втікаючи думкою від цього незрозумілого світу.
Я хочу залишитися в цьому світі, такому, яким він є, у світі, в якому існує боротьба. Хочу залишитися на своєму місці.
Звичайно, мій голос мізерний. Що може вдіяти в безладді проблиск сумління, слабкий промінчик, якого поглине ніч?
Та все ж, Боже, мені треба здійснити те, для чого я був створений.
«І що Мені сказати? Отче, спаси Мене від цієї години! Але задля цього Я і прийшов – на цю годину» (Ін. 12:27).
«…свідчити про істину» (Ін. 18:37).
Я повинен свідчити.
І казати – й показувати – людям, що існує щось інше, крім ночі, щось інше, крім зойків страху, щось інше, ніж безглуздий гамір, запальна риторика і вороже вторгнення.
Щось інше, крім тонн заліза, яке викидають у повітря, і висаджених мостів, які треба відбудовувати ще десятки років.
Щось інше, крім незбагненної дурости тих орд, які усе руйнують – і то прикриваючись благими намірами.
Щось інше, крім грошей та ідеології.
Мій Боже, я повинен свідчити про Твою присутність у світі й, попри все, будь-якою ціною, відкривати людям інший сенс життя.
<< Молитва-прохання про благодать справжньої свободи