Молитва на дні зневіри

О мій Боже, це ходіння в темряві виснажує. Коли на якийсь момент Ти збиваєшся з дороги, то це ще нічого. Але коли це триває…

«Чи не хочете відійти і ви?» (Ін. 6:67).

Господи, я розумію тих людей, яким Ти це казав. А також тих, які вважали, що слова Твого послання не надто переконливі. Дехто вирішив покинути Тебе.

Іноді мені також хочеться так вчинити.

Мені б хотілося, щоб усе було зрозуміле, доведене, розставлене по місцях. Щоб не було довкола цієї темноти, яка відбирає в мене бажання іти до Твого світла.

Насправді я б хотів вийти за межі людської природи.

Адже врешті, усе зваживши, незрозумілим для мене залишається тільки значення Твого послання.

Що я знаю про людину, що знаю про таємничі закони світу, про основу життя?

Що знаю про натовпи людей, які довкола мене, і про те, що живе в серцях моїх друзів?

Що знаю про себе самого, про власний образ, а також про приховані мотиви стількох рішень, які приймаю нібито «з добрим наміром».

Я обурююсь через те, що Ти не дав мені можливости вже відтепер споглядати Твоє обличчя…

Господи, чи причиною того, що я не бачу Тебе, є надмір Твого світла?

Якби я Тебе знав так, як знаю все інше, то чи був би Ти тоді моїм Богом?

Господи, не дозволь мені коли-небудь подумати, що ніч віри є стражданнями, які Ти мені посилаєш.

Знущанням, які змушуєш мене терпіти.

Чи ж Твоя це вина, що Ти виходиш поза межі людської свідомости?

Господи, мій Боже, чи можу я докоряти Тобі за те, що Ти витягнув мене з пут темряви, тієї темряви, перебуваючи в якій, я ще не знав, що таке прагнення бути з Тобою?…

<< Молитва ревнивого

Молитва невдахи >>