Молитва після остаточної сімейної сварки

Господи, навіщо сьогодні ввечері я знову про все згадую? Про мою колишню сім’ю, про наші взаємні помилки і цю остаточну розлуку… Все вже в минулому.

Уже пройшло стільки років, як ми розійшлися, як я пішов, щоб більше ніколи не повернутися.

Бажання почати все спочатку відійшло, з обох сторін. Тепер прірва настільки велика, що нічия добра воля не зможе її заповнити.

Коли люди розходяться через якусь сварку, після жахливої сцени, то залишається принаймні якась надія.

Ми ж розлучилися без жодного галасу.

Навіщо зчиняти колотнечу? Любов уже померла. Ми поклали край цій довгій агонії.

Двадцятилітній агонії, яка трималася на нашому спільному невиліковному безглузді.

Двадцять років ледь помітних зіткнень, маленьких непорозумінь – нібито дрібниць, але для любови дрібниць смертельних.

Господи, вже надто пізно. Тепер ми надто далеко. До того ж прижилася звичка, сумна звичка більше ніколи не бачитися.

Будь-який добрий порух міг би розбудити наші страждання. Тепер вже нічого не вдієш: про це слід було думати раніше. Тоді, коли ще був час полюбити один одного.

О, Господи, Ти знаєш, що іноді любов вимагає тиші, тиші назавжди, у мирі.

Треба чекати, доки Ти все залагодиш. Це трапиться колись, через багато років і, поза сумнівом, не на цьому світі, де, незважаючи на взаємне заочне прощення, усе нас розділяє, назавжди.

«Люди ніколи не повинні ненавидіти інших. У нас так мало часу, щоб полюбити один одного…» (Максенс ван дер Меерш).

Але, Господи, дозволь нам відрізняти смирення від байдужости.

Дозволь усім нам, спокійно й відважно, до самого кінця відчувати жаль за те, що ми недостатньо любили.

<< Молитва, розчарованого керівника

Молитва на час матеріяльної скрути >>