Марка 4:21-25 – Світильник на свічнику
«І сказав Він до них: Чи світильника приносять на те, щоб поставити його під посудину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на свічнику? Бо немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде наяв. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! І сказав Він до них: Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відміряють вам, і додадуть вам. Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.»
Учора я взяв участь у процесії. Процесія почалася від Церкви святої Маргарити у Вестмінстері. Відбив час годинник на Біг Бені, і ми рушили вперед, виспівуючи гімни, обійшли навколо лужок і увійшли до широких західних воріт Вестмінстерського абатства. Я люблю співати гімни, і хоча я йшов наприкінці процесії, далеко від хору, що очолював її, я продовжував співати, хоча ніхто мене і не чув.
В усякому разі, так мені здавалося. Але я не знав, що мікрофон, який заздалегідь наділи на мене для майбутньої служби, вже був включений. Люди в абатстві за системою гучного зв’язку чудово чули в основному моє соло, коли я виспівував псалми. Знаючи це, я б супроводжував процесію мовчки, щоб нікому не заважати.
Якби Ісус звертався до нас сьогодні, Він міг би сказати: «Коли ви прикріплюєте мікрофон до одягу, чи станете ви прикривати його долонею, щоб вас ніхто не почув? Звісно, ні! Усе, що говориться (чи співається) таємно, має бути передане гучним зв’язком для всіх!» Іншими словами: доки Я ще говорю вам таємно, але весь сенс Звістки про Царство, суть Божого світла, що входить у світ, у тому, щоб його побачили усі.
Це і обіцянка, і застереження. Обіцянка: не бійтеся, звістка про Царство скоро дійде до кожного. Попередження: прислухайтеся зараз, бо вам це необхідно.
А далі слідує ще загадковіший вірш. Традиційний переклад («Якою мірою будете міряти, такою відміряють вам») надихнув безліч філософів і навіть шекспірівську драму про справедливість. Ісус, мабуть, казав учням, що рівень уваги, з яким вони сприймуть Його вчення, зумовить і рівень благодіянь, які очікуватимуть на учнів у Царстві.
Це не так грубо, як «що вкладете, то і отримаєте», оскільки тут усе залежить від Божої благодаті і урок не зводиться до того, що люди повинні старатися трохи краще і отримати більше відсотків на свої духовні капітали. Ні, як вже сказано, – цю обіцянку і застереження, і останній маленький вірш посилює обидва сенси. Якщо люди зрозуміють сказане Ісусом і заглибляться в значення цих слів, вони поступово витягатимуть з них все більше і більше. Але якщо вони затримаються на поверхневому рівні, як нерозуміючий натовп, вони втратять навіть те відчуття новизни Божих діянь, яке вони зараз мають.
Сьогодні, коли я пишу ці слова, мені зателефонували з радіостанції. Чи вірне ствердження, запитав журналіст, що сьогодні в західному світі менше людей знайомі з Благою звісткою, ніж 30 років тому?
Я підтвердив цю статистику для Великобританії і Західної Європи. Відносно Америки я не так упевнений, а в Африці і в південно-східній Азії, де Церква швидко зростає, справи, зрозуміло, йдуть абсолютно інакше. Але в Британії, в Європі і всюди, де вважається, ніби християнство віджило, застаріло, вийшло з моди, люди, що іменують себе християнами, повинні вчитатися в ці вірші. Треба прислухатися до того, чому нас давно вчили і вчать: до цієї Звістки про Царство, Звістки Ісуса, історії нашого спасіння. Якщо ми упустимо це, загубимо і все інше.
Але якщо ми зуміємо глибше увійти в те, що і так вже загалом знаємо, то відкриється щось більше і глибше, невичерпний запас знань, духовної їжі, росту. Те, про що ми повідомляємо один одному на вухо, у маленьких, мало не вимираючих громадах, одного разу знову прокричать з дахів хмарочосів: Божий мікрофон давно встановлений і ми самі не знаємо, хто почує нас, коли ми заспіваємо.
Марка 4:26-34 – Інші притчі про сіяча
«І сказав Він: Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насіння, і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч не знає він, як. Бо родить земля сама з себе: перше вруна, потім колос, а тоді повне збіжжя на колосі. А коли плід доспіє, зараз він посилає серпа, бо настали жнива.
І сказав Він: До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі представим його? Воно як те зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі земні насіння. Як посіяне ж буде, виростає, і стає над усі зілля більше, і віття пускає велике таке, що кублитись може в тіні його птаство небесне. І такими притчами багатьома Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати. І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.»
Я люблю слухати хоровий спів. Я навіть співав кілька разів у хорі, завмираючи від страху: от зараз мій непрофесіоналізм прорветься фальшивою нотою, запізнілим вступом або – жах всякого невмілого співака! – я занадто затягну ноту і залишуся один, коли всі вже замовкнуть.
Відбираючи хористів, диригент просить назвати ноти прослуханого акорду – три, чотири, п’ять нот прозвучали разом, чи зумієте ви відрізнити одну від іншої і проспівати кожну по черзі? Непросте завдання.
Щось подібне відбувається і при читанні Ісусових притч: усім доступний «поверхневий» шар розповіді – у даному випадку ми легко уявляємо собі, як маленьке зерно поволі проростає і перетворюється на величезний кущ. Але чи зуміємо ми розібрати цей стрункий акорд по нотах? Першим слухачам Ісуса теж припало нелегко, не випадково Марко каже, що учням Він усе розтлумачував наодинці. Ми вже переконалися, що Ісус «зашифровував» Свої повідомлення не просто так, а через те, що Його вибухонебезпечну Звістку неможливо було передати іншим способом.
Перша нота – слова про насіння, яке проростає таємно. Такий простий, безневинний на вигляд приклад. Росте собі зернятко, творить непомітно свою природну роботу в надрах землі, і виходить стебло, а там і колос і набрякає зерно в колосі. А потім – збір урожаю. Усе просто і звично.
Але розберемо дві ноти, що приєдналися до цього акорду, – вони надають йому дуже своєрідний і навіть небезпечний колорит. Почнемо з кінця: «Він посилає серпа, бо настали жнива». Це цитата з книги пророка Іоїля (4:13), вона стоїть наприкінці короткого тексту про прийдешній День Господній, про той час, коли після усіх катастроф, що обрушилися на народ Божий, Бог відновить його, виллє на людей Дух Свій і збере жнива суду серед навколишніх народів. Багато Ісусових сучасників леліяли мрію саме про такий День Господній, а Ісус каже їм, що обіцяний Богом час настає – але буде не таким, як вони чекали: це не буде виправданням Ізраїлю і засудженням усіх інших. Коли настане суд, усе станеться по-іншому. І суд станеться незабаром.
Друга нота, що допомагає нам усвідомити «зрушення значення» в цьому здавалося б безневинному образі, – це опис того, як насіння починає дозрівати і проростати. За словами Ісуса, землероб лягає спати і встає, і знову лягає і встає, і так день за днем, але не знає, як росте під землею його зерно. Насправді насіння робить те ж саме: воно спить у землі, а потім пробуджується. Так триває Боже творіння: вночі і вдень, у пору посіву і в пору збору урожаю, цикли дня і ночі і зміна сезонів – усе повторюється у встановленому Богом порядку (див. Бут 1:4-13; 8:22).
Але що це означає в перспективі Царства, що настає? Відповідь: зерно покладене в землю і проростає з неї. Дієслово «встає» («повстає») регулярно використовується у зв’язку з воскресінням, а воскресіння на тій стадії юдаїзму означало не індивідуальне «життя після смерті», а немислимий акт, яким Бог відновить минуле щастя Ізраїлю і оживить навіть древніх святих, щоб ті розділили з нащадками нові благословення.
Отже, перша притча натякає: хоча служіння Ісуса в Галілеї на вигляд не схоже на настання Царства, на яке чекав народ, насправді починається сівба давно обіцяних і довгожданих жнив Божих. Ніхто не побачить, як проростає з цього насіння обіцяний Богом колос, але колос виросте, і час жнив настане. Нас також застерігають: незначний на вигляд початок – служіння Ісуса в Галілеї – це початок великої Божої дії. І взагалі не слід нехтувати незначним на вигляд початком. Навіть сьогодні, коли двоє чи троє однодумців збираються, щоб помолитися разом, це може стати початком якоїсь важливої ініціативи, що входить у Божий план.
І в другій притчі звучать декілька нот, що надають їй особливе значення. По-перше, ми чуємо питання, задане самим Ісусом: «До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі представим його?»
В одному з найзнаменитіших біблійних текстів, у 40-му розділі Книги пророка Ісаї, пророк ставить таке ж питання стосовно Бога: «І до кого вподобите Бога, і подобу яку ви поставите поруч із Ним?» (Іс. 40:18).
У Євангелії це не випадковий відгомін – йдеться про нове розуміння Бога, Творця, Який явився врятувати Свій народ, відновити Ізраїль після віків запустіння. Ізраїль не сміє вважати свого Бога безсилим, подібним язичницьким ідолам, які багато що обіцяють, а зробити нічого не можуть.
Нікому в Галілеї не слід було бурчати, дивлячись на Ісуса в колі місцевих жителів: як це може стати початком Царства Божого? Гірчичне зерно спочатку – найменше з усіх, але проростає у великий кущ. Так Ісус ілюструє Божий спосіб здійснювати первинний задум, так поволі зростає Царство.
І воно стане великим, як обіцяно Писанням. Інший відгомін, інша нота прозвучить наприкінці притчі: «Віття пускає велике таке, що кублитись може в тіні його птаство небесне». Єзекіїль і Даниїл користувалися цим образом великого Царства, яке росте подібно до дерева і усіх вкриває своїми гілками (Єз. 17:23; 31:6; Дан. 4:11,20). Не бійтеся, каже Ісус. Пам’ятайте, хто ваш Бог і що Він вам обіцяв, і ви зрозумієте, що малий початок відкриває Царство Боже – те Царство, яке з часом укриє своїм покровом увесь світ.
Ісусові слухачі пам’ятали Писання краще, ніж більшість з нас. Вони розрізняли ноти в цих акордах і поступово починали прозрівати. Нам, що читають Ісусові притчі в абсолютно іншому світі, треба замислитися над тим, що вимагається від нас, щоб ми стали співробітниками і провісниками Царства в наш час. Як надати нове звучання цим акордам, щоб люди прислухалися і почали розрізняти ноти, щоб вони приєдналися до хору?
