Марка 3:7-19 – Покликання Дванадцяти
«А Ісус із Своїми учнями вийшов над море. І натовп великий ішов вслід за Ним із Галілеї й з Юдеї, і з Єрусалиму, і з Ідумеї, і з-за Йордання, і з Тиру й Сидону. Натовп великий, прочувши, як багато чинив Він, зібрався до Нього. І сказав Він до учнів Своїх наготовити човна Йому, через натовп, щоб до Нього не тиснулись. Бо Він багатьох уздоровив, так що хто тільки немочі мав, то тислись до Нього, щоб Його доторкнутись. І духи нечисті, як тільки вбачали Його, то падали ницьма перед Ним, і кричали й казали: Ти Син Божий! А Він їм суворо наказував, щоб вони Його не виявляли.
І Він вийшов на гору, і покликав, кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього. І визначив Дванадцятьох, щоб із Ним перебували, і щоб послати на проповідь їх, і щоб мали вони владу вздоровляти недуги й вигонити демонів. І визначив Він оцих Дванадцятьох: Симона, і дав йому ймення Петро, і Якова Зеведеєвого, і Івана, брата Якова, і дав їм імена Воанергес, цебто сини громові, і Андрія, і Пилипа, і Варфоломія, і Матвія, і Хому, і Якова Алфієвого, і Тадея, і Симона Кананіта та Юду Іскаріотського, що й видав Його.»
У дитинстві я вболівав за команду “Ньюкасл Юнайтед” – уявіть собі, що творилося в нас у Ньюкаслі, коли впродовж п’яти років наша команда тричі вигравала кубок Футбольної асоціації, найстарішу нагороду у світі футболу, і з перемогою поверталася з Лондона, із стадіону Вемблі. Усе місто зустрічало гравців, вітало, святкувало. Щось подібне відбувається, коли в місто приїжджає футбольна команда: вулиці заповнені народом і залишається тільки дивуватися, звідки взялося стільки людей.
“Релігійним лідерам” нашого часу не часто вдається викликати подібний ентузіазм (хіба що збереться натовп, коли приїжджає Папа). Але Ісус не був “релігійним лідером” у нинішньому значенні слова. Люди стікалися до Нього з усіх боків передусім тому, що Він їх зціляв. В епоху, коли медичні знання, за нашими поняттями, наближалися до нуля, людина, здатна вилікувати кого завгодно від чого завгодно природно викликала ажіотаж. Новина ширилася від села до села, з однієї області в другу. Радіо тоді не було, як не було телебачення і газет, але “сарафанове радіо” діяло дуже ефективно. Несподівано містечко на узбережжі Галілейського моря переповнили паломники, що поспішали за зціленням або вели до цілителя своїх близьких.
Марко невпинно нагадує, що поряд з кожним вчинком Ісуса стояли явища, що мають інший сенс – глибокий і таємничий. Здатність зціляти діяла на духовному рівні, а не зводилася до медичної практики, а коли береться до уваги духовний рівень, людина виявляється уразливою для сил зла, для хвороби і смерті. Ці сили іменувалися “нечистими духами”, що мало на увазі, по-перше, їх нефізичну природу, яка, проте, якимсь чином впливала на людину і іноді вселялися в неї, а по-друге, передбачалося, що ці духи оскверняють захоплену душу і спонукають нещасного поводитися не так, як зазвичай поводиться людина.
Але ці духи впізнають сильнішого за них: вони визнавали в Ісусі не просто великого цілителя, але духовну владу і присутність абсолютно іншого рівня, ніж вони самі. От чому вони з криком вивергають справжнє іменування Ісуса, той самий титул, про який натовп ще і не подумував, і навіть учні могли тільки віддалено здогадуватися. Ісус – “Син Божий“, а це означає – Месія, істинний Цар Ізраїлю.
Небезпечні слова. Якщо по тому самому “сарафановому радіо” пошириться чутка, що новий цілитель претендує на царство або що люди приписують йому такі права, Іродові Антипі це не сподобається. От чому Ісус велів усім мовчати.
А тепер, після сум’яття і шуму натовпу, що набіг, наступний епізод – на вигляд інший, але з дуже близьким значенням. Старовинний псалом прославляв “суботній спокій Галілеї” і “тишу її пагорбів”, проте в гори навколо Галілейського озера люди вирушали зовсім не заради відпочинку на лоні природи, як нинішні європейські і американські туристи і мандрівники, а щоб змовитися і підготувати повстання. Черговий вчинок Ісуса дуже нагадує поведінку революціонера.
Скільки людей входить до парламенту вашої країни, сенату чи іншого представницького органу? Більшість людей у найрізноманітніших країнах не дадуть точної відповіді. Більше того: англійці (приміром) навряд чи підрахують, на скільки графств ділиться Англія, і, ймовірно, так само йде справа в багатьох інших регіонах світу. Ці числа випадкові, ми не надаємо їм особливого значення.
Але кожен єврей пам’ятав, що Ізраїль складається з Дванадцяти колін – або, принаймні, складався з дванадцяти. Ці дванадцять племен походили від дюжини синів патріарха Якова, чия доля описана в Книзі Буття. Десять колін було втрачено за сімсот років до Ісуса, коли ассирійці, що вторглися, увели їх у полон. Але пророки обіцяли прийдешнє відновлення народу, і всі юдеї чекали цього. Настане час, думали вони, і Бог поверне минуле, знову зробить їх великим народом.
Коли Ісус відібрав дванадцять учнів з величезного натовпу і наділив їх особливим статусом і особливими повноваженнями, кожен присутній добре розумів, що це означає. Цей вчинок ясніше за всякі слова свідчив: йдеться не просто про широкомасштабну місію зцілення і навіть не лише про духовне оновлення – настав час відновлення, на який усі так довго чекали. Народ буде відновлений на всіх рівнях –духовному, фізичному, соціальному і звичайно ж політичному. Такого роду реставрація відбувається усупереч існуючій владі і в гострій конкуренції з іншими аналогічними рухами. Ісус пішов у гори, як діяли в ту пору всі бунтівники: Він склав оперативний штаб з найближчих учнів і сховався від пильного погляду влади.
Але і тут ми знаходимо глибшу і темнішу сторону. Марко попереджає: один з дванадцяти в результаті стане зрадником. Але і зрада включена в загальний революційний задум: царство Ісуса відрізняється від усіх інших царств і здійснюється незвичайними методами.
Чи зможе сучасна Церква вивести на вулиці тріумфуючий натовп, на кшталт футбольної команди, яка щойно виграла кубок?
Марка 3:20-30 – Ісус і Вельзевул
«І приходять до дому вони. І знову зібралось народу, що вони не могли навіть хліба з’їсти. І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамовитий. А книжники, що поприходили з Єрусалиму, казали: Має Він Вельзевула, і виганяє демонів силою князя демонів. І, закликавши їх, Він у притчах до них промовляв: Як може сатана сатану виганяти? І коли царство поділиться супроти себе, не може встояти те царство. І коли дім поділиться супроти себе, не може встояти той дім. І коли б сатана сам на себе повстав і поділився, то не зможе встояти він, але згине. Ніхто бо не може вдертись у дім дужого, та й пограбувати добро його, якщо перше не зв’яже дужого, і аж тоді пограбує господу його. Поправді кажу вам, що простяться людським синам усі прогріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали. Але, хто богозневажить Духа Святого, повіки йому не відпуститься, але гріху вічному він підпадає. Бож казали вони: Він духа нечистого має.»
З безпечного крісла я спостерігав маніфестацію по телевізору. Спочатку все відбувалося наче мирно: хоча гасла звучали досить войовничо, самі маніфестанти поводилися спокійно. Поліція трималася осторонь, готова присікти безлади, але не очікуючи проблем. Поліцейські жартували з демонстрантами, що проходили повз.
Ніхто не помітив, з чого це почалося, але все раптом змінилося. Здійнявся переполох, демонстранти зупинилися і почали кричати на поліцію. Полетіли пляшки. Поліція накинулася на демонстрантів, без розбору лупцюючи кийками направо і наліво. Битва швидко захопила сусідні вулиці. Вщент розліталися вітрини магазинів, сотні людей були заарештовані.
Виділені тележурналістами кадри, підхоплені репліки прояснювали, що насправді сталося. Поліція визнала демонстрантів «покидьками», демонстранти оголосили представників влади «свинями». Щойно вони наклеїли ярлики, усе стало дозволеним: перед ними були вже не люди, а тварини, до того ж брудні. Підвищте ставки, наклейте ярлик на цілий народ – і вже неважливо, що ви коїте з ним, кого б’єте.
От що почалося, коли звістка про Ісуса досягла Єрусалиму. Якщо вже родичі Ісуса визнали Його божевільним, що міг думати «широкий загал населення», тим більше, якщо це населення так турбувалося про дотримання древніх традицій Ізраїлю? Насправді ці вірші Марка підтверджують, наскільки небувалим і сильним було все те, що здійснював Ісус. З чого б перші християни вигадали, ніби Ісуса називали божевільним і підозрювали Його в змові із сатаною? Значить, подібні звинувачення дійсно висувалися, а висуваються вони, коли ставки ростуть, коли відбувається щось нез’ясовне – як у даному випадку, коли незбагненна сила звільняє людей з-під влади демонів.
Марко прагне як можна точніше пояснити нам те, що відбувається. Іван Христитель називав Ісуса «Потужніший від мене» (1:7), і тепер, коли Ісус розповідає притчу про силача, якого зв’язали і чий будинок пограбували, ми впізнаємо в Ісусі Потужнішого, що вже одержав першу перемогу над ворогом (Він здолав спокусу після хрищення) і очолив похід углиб ворожої території.
Книжників це не влаштовувало – ще б, адже події не укладалися в звичну схему. Ісус не «акредитований», а тому Його слід усунути, навісити на Нього ярлик, щоб надалі Його не сприймали серйозно. Напевно, Він у змові з найсильнішим бісом Вельзевулом або самий одержимий бісом. Відповідне пояснення – а заразом воно розв’язує руки і дозволяє зробити з Ісусом усе, що заманеться: схопити Його, запроторити до темниці, навіки заткнути Йому рота. Вже тут, на самому початку шляху, на оповідання Марка лягає похмура тінь Голгофи.
Ісус не відповідає образою на образу, Він не поспішає навісити такий же ярлик на книжників. Він лише показує помилку в їх міркуваннях: якщо Наклепник (єврейською сатана, що стало власною назвою, проте не втратило первинного сенсу) виганяє сатану, він бореться із самим собою. Якщо в царстві розгорілася громадянська війна, настав кінець царству. Значить, навіть якщо книжники правильно оцінили розстановку сил, все ж царство сатани похитнулося, і Звістка про прийдешнє Царство істинна, незважаючи на жодні ярлики. Саме ця Звістка є найголовнішим в Ісусовій проповіді.
Але, зрозуміло, цей ярлик не має жодного відношення до дійсності. Ісус пропонує інше пояснення подій: явився Потужніший, і Силач побачив, що будинок його розорений. Акти зцілення і особливо вигнання бісів суть знамення Царства, що вже настає, царства, в якому ув’язненні нарешті отримують свободу.
Але до цього Ісус додає застереження, яке часто залишали без уваги. Що це за «вічний гріх», про який Він згадує у вірші 29?
Його критики самі себе загнали в кут. Якщо ви назвете справи Святого Духа справами сатани, у вас вже немає зворотного шляху. Це як теорія змови – усі факти свідомо укладаються в неї, і людина наполегливо відмовляється бачити істину. Не те щоб цей гріх особливо сердив Бога, але якщо ви твердо визначили для себе, що хірург, який намагається врятувати вам життя, «насправді» вбивця-садист, ви вже не погодитеся на операцію.
Середнього шляху немає для нас і сьогодні, як не було тоді для Ізраїлю. Ісус не «цікава історична фігура», чому багато хто віддав би перевагу (знову ярлик, призначений для того, щоб нейтралізувати Ісуса і прибрати Його з дороги). Або Ісус – провісник Царства, або – небезпечний божевільний. Той, хто проповідує Його Звістку і намагається жити по ній, має бути готовий до різноманітного опору з усіх сторін, то жорстокому, то вкрадливому. І треба навчитися цій боротьбі.
