Історичний екскурс

6 жовтня 1973 року одночасно з півночі і з півдня на територію Ізраїлю вторглися війська двох союзних арабських республік – Сирії та Єгипту.

Так почався четвертий арабо-ізраїльський конфлікт, що дістав назву Війни Судного дня, який закінчився угодою про припинення вогню 24 жовтня того самого року.

Незважаючи на заяви арабських ЗМІ, цей військовий конфлікт, як і попередні, завершився переконливою перемогою Ізраїлю, хоча в перші дні війни багато військових аналітиків у цьому сильно сумнівалися – давали взнаки несподіваність нападу і тотальна перевага арабських союзників, яких щедрою рукою озброював Радянський Союз, що був на той час у розквіту своєї могутності.

У цій збірці мова піде про диво, що сталося на Голанських висотах – прикордонній ділянці між Сирією та Ізраїлем, на якій вирішувалася доля єврейської держави. Незважаючи на багатократну перевагу ворога, ізраїльські солдати, часто розрізненими силами, змогли затримати, зупинити, а з підходом підкріплень відкинути ворога углиб його території. Тим самим їм вдалося врятувати єврейський народ від тотального знищення, яке безуспішно намагалися здійснити нацисти за 30 років до описуваних подій.

Але перш ніж почати розповідь, дозвольте спочатку трохи заглибитися в історію.

* * *

Війна Судного Дня – це не перша спроба поневолення чи тотального знищення ізраїльського народу. Про цей факт ми дізнаємося з Біблії: «Боже, хто подібний до Тебе? Не мовчи і не будь спокійним, Боже. Бо ось вороги Твої зашуміли і ті, що ненавидять Тебе, підняли голови. Вони підступно змовляються проти народу Твого і радяться проти святих Твоїх. Сказали: “Підемо й винищимо їх з-поміж народів, щоб ніхто не згадував більше імені Ізраїля”. Змовилися і однодушно уклали союз проти Тебе. Сини Едома, ізмаїліти, Моав і агаряни, Гевал і Аммон, Амалик і филистимляни з людьми тирськими. І Ассур пішов з ними; вони стали на поміч синам Лотовим» (Псалом 82:2-9).

Погодьтеся, тут описаний союз між різними народами (у сучасному розумінні – державами), мета якого досягнути військової переваги над супротивником (у нашому випадку – Ізраїлем). І якщо узяти більш ніж трьохтисячолітню історію єврейського народу (Ізраїлю), то можна побачити – що це черга безперервних військових конфліктів за володінням території, яку часто прийнято називати Землею Обітованою.

Не стало в цьому виключенням і вже минуле ХХ століття. Але його особливістю стало те, що в ньому постало питання не володіння цією територією, а саме існування єврейського народу – аж надто багато було в ХХ столітті прикладів, коли євреїв намагалися просто знищити, а по можливості і стерти пам’ять про цей дивовижний народ.

На початку ХХ століття єврейських поселенців важко пригноблювала непомірними податками і різними утисками Османська імперія. Після її поразки в Першій світовій війні, територія Палестини стала протекторатом могутньої Британської імперії, яка всіляко перешкоджала єврейській імміграції, що з часом прирекло на смерть десятки, якщо не сотні тисяч євреїв, які намагалися втекти від нацистських переслідувань в Європі.

6 мільйонів людей – приблизно таку страшну ціну заплатив єврейський народ за те, що в критичний момент його історії на земній кулі не знайшлося куточка, готового прихистити єврейських біженців.

Політичному керівництву Сполучених Штатів, Канади і більшості європейських держав, попри їх гучні заяви і обіцянки в допомозі, була глибоко байдужа доля євреїв. Виключенням з вищесказаного може лише служити приклад Данії і Болгарії. Більшість населення цих двох країн встали на захист своїх єврейських співгромадян і не допустили їх депортацію в нацистські табори смерті. Крім того, Іспанія і Швеція на дипломатичному рівні всіляко допомагали порятунку гнаних євреїв, надаючи їм своє громадянство. Але це, на жаль, лише виключення. У більшості своїй політична еліта окупованих нацистами або союзних з ними країн, просто закривали очі на геноцид єврейського населення, а траплялося, що і… допомагали нацистам “в остаточному вирішенні єврейського питання”. Робилося це на догоду Гітлеру в обмін на деякі привілеї.

У винищуванні євреїв владі нерідко допомагало населення країни (хто безпосередньо своєю участю, хто – мовчазною згодою), знаходячи в цьому джерело легкого збагачення завдяки грабежу своїх сусідів-євреїв.

На цьому страхітливому фоні особливо виділяється подвиг людей, які зі смертельним ризиком для власного життя, а часто і для життів своїх близьких, рятували євреїв. Завдяки їх подвигу було врятовано близько 300000 людських життів. Згодом цих благородних людей назвуть Праведниками народів світу.

Але все в цьому світі має кінець, настав кінець і Другій світовій війні. І перед євреями, яким пощастило пережити Холокост, особливо актуальним стало питання про створення єврейської держави, щоб при можливих наступних переслідуваннях і гоніннях у них було місце, де можна було знайти захист.

І от, сталося те, у що вірили і на що сподівалися євреї упродовж багатьох століть – 14 травня 1948 року відбулася знаменна подія – було відтворено незалежну єврейську державу, що дістала назву Ізраїль. Але на цю молоду державу, і як це не парадоксально звучить, з більш ніж трьохтисячолітньою історією, чекали серйозні випробування у вигляді арабських держав.

Ізраїль (блакитний колір) і арабські держави, що вороже ставляться (ставилися) до Ізраїлю (темним забарвлені арабські держави, що безпосередньо воювали проти Ізраїлю)

Протистояння євреїв і арабів почалося задовго до відновлення єврейської державності, і вилилося в безперервний військовий конфлікт. Періоди, коли цей конфлікт набував особливо гострої форми, прийнято називати арабо-ізраїльськими війнами. Про одну з них, четверту за рахунком і піде подальша розповідь.

Наступний запис

Війна Судного дня

Ізраїльські танки на Синаї Судний день (Йом-Кіпур) – головний день єврейського календаря. Цього дня належить просити ... Читати далі