Ісус у домі Марії і Марфи

Христос у Марфи і Марії, Генріх Семірадський

Це був спекотний день, один з тих, коли в післяобідній час тіло і душа жадає тіні якогось дерева або відпочинку в прохолодному будинку. Ісус і дехто з апостолів знайшли відпочинок у гостинному домі Марфи, Марії та Лазаря в маленькому селі Витанія, недалеко від Єрусалиму. Перш ніж вирушити в дорогу до сусіднього села, де Він планував провести ніч, Ісус дозволив Собі кілька годин відпочинку, продовживши ранішню розмову з Марфою і Марією. А було так. Ісус, як завжди, постукав у двері їхнього дому, про Своє прибуття Він заздалегідь не попередив. Марфа, практична господиня, після перших привітань відразу взялася до праці, щоб Ісус та Його учні після довгої подорожі змогли підкріпитися і відпочити. Лазар пішов до Єрусалиму і до вечора не мав би повернутися. Марфа хотіла, щоб сестра допомогла їй приготувати все необхідне. Та Марія сіла біля ніг Ісуса і заворожено слухала Його. Їй подобалися розповіді про те, що Ісус та учні бачили у своїх подорожах, про людей, яких вони зустрічали, про небезпеки і труднощі, з якими вони стикалися. Врешті-решт, Марфа, потребуючи допомоги, дорікнула сестрі за те, що вона їй не допомагає. А Марія і далі не слухала її, аж доки Марфа не почала нервуватися та ще енергійніше протестувати. Тоді втрутився Ісус і, пояснивши їй, що не треба аж так перейматися через них, все-таки попросив Марію, щоб вона допомогла сестрі.

Ісус сам повернувся до цієї розмови. Тепер навіть Марфа сіла поруч, з задоволеним виглядом людини, яка знає, що зробила все необхідне, аби догодити гостеві, що був для неї кимсь набагато більшим, аніж приятель.

– Марфо, чому ти так клопочешся кожного разу, коли ми відвідуємо тебе? – запитав Він.

– Щоб Ти і Твої приятелі трохи відпочили, ви ж бо постійно в дорозі.

– У селах, які відвідуємо, ми знаходимо все необхідне.

– Так, але вам потрібно постійно говорити, дискутувати, зцілювати хворих – складне життя. Коли ви приходите сюди, я намагаюся влаштувати все таким чином, щоб ви відпочили якнайкраще.

– Відпочинок полягає не лише у їжі та питві, але й у приємності вільно жити серед друзів, розповідати одні одним історії та обмінюватися почуттями.

– Так, знаю, але якби я не робила всього цього, то почувалася б винною. Ви проходите довгий шлях, аби відвідати нас, і я відчуваю, що повинна винагородити вас за візит.

– Наш шлях до цього села є знаком вдячности за вашу дружбу. Нам не треба нічого, лиш поділитися почуттями, які нас пов’язують уже протягом тривалого часу.

– Я щаслива, що можу щось зробити для вас. Та, однак, хочу, щоб моя сестра допомогла мені в цьому. Кожного разу, коли треба щось робити, вона наче зникає, вся зосереджена на своїх думках. Це сталося також і сьогодні: Ти почав розповідати і вона вже зникла у світі своїх мрій.

– Правду кажеш. Але кожен з нас має свій спосіб святкувати з друзями: ти докладаєш зусиль для того, щоб влаштувати хатні справи, тоді як вона вирушає у світ своїх мрій, емоцій. Чи ти коли-небудь замислювалася, чому твоя сестра воліє сидіти біля Моїх ніг? Чи ти вважаєш, що вона нехтує роботу, яку ти робиш для цього будинку? Ні, Марія теж знає, що перше правило кожного дому – нагодувати втомленого мандрівника. Та коли Я тут, вона воліє пережити те, чого ніхто інший не може їй дати, і Я щасливий підтримати Марію в її почуттях.

Марфа, здавалося, прийняла слова Ісуса. Марія скористалася короткою паузою, щоб поставити запитання, над яким вона часто думала.

– Ісусе, Ти постійно ходиш по селах, як Тобі вдається жити без дому, куди б можна повернутися і відпочити в рідному куточку?

Ісус подивився на неї, дошукуючись до сенсу її слів. Тоді відповів.

– Ти говориш про дім, а що є істинним домом для людини?

– Місце, де триває її життя, де є її емоції, її історія.

– Ви завжди жили тут, у Витанії. Тут у вас друзі і будинок, де ви знаходите притулок. Ви знаєте, де знайти будь-яку дрібницю, яка може бути вам корисною, і спокійні живете в тихому притулку свого села. Але Я, як птахи небесні, не маю потреби у безпечному місці, тому що весь світ – Мій дім і Мій притулок.

– Так, але ж і Ти мав би мати Свої улюблені місця, де хотів би перебувати, до яких Ти прив’язаний.

– Моїм бажанням є благо всіх людей. Саме тому Я ходжу від села до села, намагаючись утішити і допомогти кожному, кого зустрічаю. Моє ложе там, де є той, хто потребує Мене і Моїх слів, той, хто шукає шлях до істини і справедливости. Мій дім є домом кожного, хто захоче прийняти Мене щирим серцем.

– Але навіть Бог має Свій дім у храмі, Ти ж сам це нам завжди пояснював. А як Ти можеш не потребувати такого ж дому?

– Це правда, коли Я говорю про Бога, то кажу, що Його дім у храмі. Однак Я кажу це, щоб ви Мене зрозуміли. Кожна людина має потребу в орієнтирі, аби не заблукати, і якщо Я розповідаю про Бога і не скажу, де Його шукати, ніхто Мені не повірить. Храм є місцем Божої гідности, місцем, де кожен може віддати Йому честь і славу. Але все це було б марно, як солома, що горить у вечірньому вогні, якщо людина не приносить у свій дім те, що пережила у храмі. Правдивий дім Божий у серці кожного з нас, і саме тому Мій дім є там, де цього бажає Бог.

– Якщо б Бог справді мешкав у серцях кожного з нас, ми жили б в іншому світі: не було б воєн, ні образ, ні несправедливости, а тільки благо і дружба.

– Іноді, заходячи в село, натрапляю на людей, які не приймають Мене і намагаються вигнати, доходить аж до того, що звинувачують Мене в підбурюванні народу до бунту, у тому, що Я підштовхую його до повстання. Насправді ж Я лише розповідаю про свободу духу і Божу справедливість. Мене не хоче розуміти лише той, хто використовує фальшиву справедливість і фальшиву свободу для того, аби поневолювати інших. Ті, що Мене критикують і зневажають Мене, видаються людьми можновладними і всесильними. Насправді ж вони є просто слабкими і вразливими, загубленими у власній жалюгідній самотності, у пошуках помсти за скупе на задоволення життя. Це власне є страждання душі, яке чинить людей сліпими щодо братів і друзів, а також розпач, внаслідок постійної поразки, який допроваджує їх до помсти, коли вони крадуть і вбивають гідність цілого народу. Однак Бог знає, що навіть у них перебуває подих життя, яке ніколи не зможе згаснути, тому Він ніколи їх не покине напризволяще. Я ходжу в пошуках цього подиху, щоб підживити вогонь, який може просвітити їх темну ніч. Якщо вони не захочуть слухати Мене, то Я з сумом піду собі, але без злоби і не звинувачуючи їх у злі цього світу. Вони вже страждають від свого засуду.

– Однак їх страждання і їхня несправедливість падає на всіх нас, хто хоче жити в мирі і слухати Тебе.

– Кожна людина має достатньо світла, щоб могти розрізняти, що є добре, а що ні. Немає нікого, хто може зупинити істину. Тому жодне насильство ніколи не буде господарем життя, нашого теж, бо власне тому, що не приймає Бога, воно не зможе розпізнати істину. Повірте, навіть якщо є ті, хто переслідує вас і говорить на вас всяку брехню тільки через те, що ви шукаєте світло істини, зірка Божа, яка скеровує ваш шлях, ніколи не залишить вас без своєї підтримки і допомоги.

– Чому Ти не перебуваєш з нами постійно? Слухання Твоїх слів допомагає нам забути наші щоденні турботи.

Навіть Марфа заразилася тим же відчуттям, що вранці привабило її сестру, змусивши забути про свої обов’язки по дому.

– Бо є ще інші, які потребують, щоб Я заспокоїв їхні турботи. Насправді, нога бродить, де хоче, але розум говорить, де треба зупинитися, а де варто пришвидшити крок. Я знаю, що ноги часто приводили б Мене до цього дому, щоб підкріпитися бальзамом вашої дружби. Але Моя мета – проголошувати Слово Боже в усіх селах.

– Але Ти міг би це робити тут, в Єрусалимі, куди приходить багато людей, з усіх кінців світу.

– Якби Я залишився тут з вами, то шукав би лише друзів і тих, хто хотів би Мене бачити. Натомість, Я хочу йти до всіх тих, хто не має ні сил, ні бажання рухатися. Не в Єрусалимі – навіть якщо тут, на жаль, не бракує бідних і знедолених – видно справжні потреби людей, а в невеликих селах, де пилюка затуманює зір і де вітер зворушує думки. Там є старі люди, які очікують, що сонце висмокче останні сили, аби потім зникнути, як пісок у пустелі. Діти у селах сподіваються вирости в кращому світі, але ніхто не вміє показати їм шлях, тому що ніхто не має очей, щоб дивитися вдалину. Там, де дме вітер, залишилася лише ласкавість, яка здатна викликати відповідь; вони потребують сильної руки, яка зупинить лихоліття і звільнить їх від кайданів зачерствілого життя.

– Може Ти й правий. Уже пізно, і якщо ви хочете дістатися до сусіднього села до настання темряви, то вам слід вирушати в дорогу.

Ісус примружив очі, можливо, щоб знайти щось, що висловило б Його вдячність цим сестрам, таким близьким Його духу. Виходячи, Він на прощання сказав слова, яких вони ніколи не забудуть і які пам’ятатимуть навіть після смерти Ісуса:

– Де ми зустрінемо дружбу і любов, там будете також і ви, і там буде наш і ваш дім.

Попередній запис

Нове і старе

Петро присів відпочити. Та його стиснуті щелепи, якими нервово рухав, вказували на те, що він напружено думав про щось, чого ... Читати далі

Наступний запис

Петро, човняр і прощення

Учні жваво сперечалися, доки Ісус бавився з кількома дітьми на березі озера. Петро був злий на човняра, який узяв з ... Читати далі