Родичі і справжня влада Ісуса

– Хто це стукає в такий пізній час? – запитав Петро.

Іван пішов відчинити двері і повернувся з відповіддю.

– Це сусіди прийшли попередити нас, що ось-ось прийдуть родичі Ісуса.

– Вони гадають, – відповів Петро, – що Ісус, відколи пішов з села, немає інших, важливіших, справ, як розбирати їхні сварки? Та й, зрештою, Він відійшов на молитву!

– Але вони наполягатимуть і чекатимуть на зустріч з Ним; ти ж знаєш, які вони.

– А ми їм не відчинимо. Зрештою, нам слід захищати Його спокій.

– Ти так говориш, ніби вже знаєш, про що родичі проситимуть.

– Ходять чутки, що вони скаржаться на те, що Ісус не взяв з Собою нікого з родини.

– Сам Ісус вибрав нас за учнів, і ми пішли за Ним.

– Його родина не на нас ображена. Вони кажуть, що Ісус хоче заснувати Свою релігійну школу, яка б могла скласти конкуренцію школі єрусалимських рабинів. І таким чином Він матиме власну синагогу, куди народ звертатиметься зі своїми пожертвами і своїми потребами. Ми доб’ємося слави і впливу, і тоді зможемо безпосередньо мати справу з первосвящениками та римським прокуратором. Так думають родичі Ісуса, і вони хочуть також стати членами нашої спільноти, за правом, що належить коліну, з якого вони походять.

– А Ісус, що про це думає?

– Кілька днів тому я намагався поговорити з Ним, розповісти про ті чутки, які ходять селом. Та Він відповів мені, що люди мають право думати все, що забажають. Наше ж завдання полягає у тому, аби навчити їх розрізняти, що є добре, а що погане. Після того Він уже не повертався до цього питання.

Цієї миті Петро та Іван почули кроки, що наближалися. Це Ісус повертався з молитви.

– Учителю, – сказав турботливим голосом Іван, – Твої родичі йдуть сюди, щоб поговорити з Тобою.

– Наші двері відкриті для всіх, хто потребує цього; усі ми брати, сини одного Отця, Бога, Який на небесах.

– Вони йдуть, щоб просити про привілейоване місце у нашій спільноті, коли ми матимемо свою синагогу і станемо впливовими.

Ісус подивився на Петра; чи може бути важче від того, коли тебе не розуміють навіть твої учні?

– Як ви можете думати про владу, про синагогу чи про якесь інше місце, яке мало б нам належати? Адже кожного дня ви бачите те, що Я роблю: допомагаю нужденним, втішаю сумних, повертаю мужність зневіреним, оздоровляю хворих – і всім розповідаю про доброту Бога, Який прийшов принести спасення. Для цього Мені не треба особливого місця, куди б люди приходили віддячити Мені; Я, натомість, сам іду по селах, відвідую домівки, якщо в цьому є потреба, споживаю з ними їжу, сперечаюся. Нема потреби в особливій владі, щоб усе це робити.

Петро спробував повернутися до думки, яка також хвилювала і учнів.

– У Єрусалимі ходять чутки, що Ти прийшов звільнити народ від гніту рабства і від влади первосвящеників. Якщо хочеш, щоб народ пішов за Тобою, Ти повинен мати місце, де прихильники зможуть знайти Тебе, і власне синагога може бути найкращим місцем.

– Петре, скільком речам тобі ще належить навчитися. Я говорив про свободу, але не мав на увазі жодного царювання: Я прийшов принести свободу від рабства гріха. Нашою єдиною силою є чиста совість і віра в Бога. Щоб захистися, нам не потрібне військо, а достатньо прагнути до істини. Бог, Який бачить серця людей, знайде спосіб, щоб потурбуватися про Своїх дітей, коли вони будуть мати в цьому потребу або потраплять у небезпеку.

– Твої родичі йдуть сюди, щоб вимагати сили і слави: не думаю, що їх задовольнить сила совісти!

– Ви – Моя сім’я, хто виконує волю Отця – той Мій брат. Я наголошую: це буде наша єдина сила, добро, яке Бог дав усій землі. Серед вас не буде жодної різниці між тими, хто керує і хто служить, бо всі ви – сини і слуги істини, яку Я прийшов оголосити: свобода синів Божих і прощення гріхів.

Почулися голоси, що наближалися.

– Це Твої родичі, – сказав Петро.

Ісус подивився на нього, нічого не сказавши.

– Що їм сказати? – спитав Його трохи різко Петро.

– Скажи їм те, що Я вам щойно пояснив.

Петро був спантеличений, бо він не був упевнений, чи до кінця зрозумів те, що сказав Ісус. Однак він рішуче відчинив двері.

– Кого ви шукаєте? – запитав він.

– Ми хочемо поговорити з Ісусом.

– Учитель бажає побути наодинці.

– Ми – Його родичі і маємо право побачитися з Ним.

– Ми також є Його родиною: ми живемо одним життям, поділяючи ті самі труднощі й ідеали. Якщо ви теж хочете стати частиною цього нашого життя, влаштовуйтеся зручно, Вчитель буде радий прийняти вас. В іншому разі, повертайтеся в мирі до вашого села.

– Ми просто хочемо місця, яке нам належиться, коли Ісус заснує Свою синагогу. Ми походимо з того самого коліна, маємо одних батьків, і ми повинні мати однакову відповідальність.

– Отож, приходьте, коли Вчитель завершить Своє діло!

Сказавши це, Петро, не надто церемонячись, виштовхав їх за двері. Й у маленький будиночок повернувся спокій.

Петро знову замислився над тим, що сказав Ісус.

Якою має бути їхня роль, і про що думав Ісус, коли говорив про новий світ?

Зараз, він мав упевненість в одній речі, за котру чіплявся кожного разу, коли не міг до кінця зрозуміти Ісуса.

Подібно, як у морі, коли будь-який матрос є важливішим від будь-якого родича, що залишився на землі, так і Ісус вибрав їх як Свою команду, і вони в Його очах мали перевагу перед будь-ким іншим.

Поки що йому було достатньо знати, що тільки той, хто поділяє досвід Ісуса, день у день, стежка за стежкою, в одну прекрасну днину стане Його спадкоємцем і наступником.

Попередній запис

Піст і учні

Перед будинком Петра, відколи Ісус зупинився в нього вдома, щоранку збирався великий натовп. Були там дуже різні люди: хворі, нероби, ... Читати далі

Наступний запис

Нове і старе

Петро присів відпочити. Та його стиснуті щелепи, якими нервово рухав, вказували на те, що він напружено думав про щось, чого ... Читати далі