Це дитяче і наївне питання я чую досить часто. І дивне те, що питання це, я чую в більшості випадків не від дітей, а від людей дорослих, до того ж, які вважають себе християнами. Чому ні в чому неповинні страждають, чому діти народжуються сліпими, чому багатообіцяюче життя рушиться в самому розквіті, чому існує соціальна несправедливість?
Приїхавши в США я спочатку ніяк не міг зрозуміти, чому мої знайомі, в яких є маленькі діти, дізнавшись, що якийсь малюк у сусідів або родичів захворів на вітрянку, хапали свою дитину і відносили її до тих, у кого захворів малюк. Через певний час я зрозумів. Щоб здорова дитина заразилася і захворіла тією ж самою вітрянкою. Через 2-3 дні дитина, що заразилася і перехворіла, видужувала, і від хвороби не залишалося жодного сліду. Зроблено це було для того, щоб хвороба ця не спіткала їх дитину в більш старшому віці. Бо доросла людина, хвора на вітрянку, переносить її дуже важко (місяць-півтора) і в деяких випадках помирає. Мені це нагадує звичайні щеплення, які ми робимо нашим дітям при народженні.
В одній хорошій, благочестивій сім’ї померла мати. Залишилися чоловік і троє дітей. Батько не міг знайти собі місця від горя. Приїхавши на кладовище, розум його помутнів і він ледь не кинувся до відкритої ями, в яку опустили труну. Коли, нарешті, усе було кінчено, отямившись, він повіз своїх дітей додому, але не проїхавши і п’яти хвилин, він розвернув машину і поїхав назад до кладовища. Його діти, намагаючись утішити його, стали умовляти його, але він, обернувшись до них, спокійно сказав, – не хвилюйтеся, я дещо забув, все гаразд. Повернувшись на кладовище, він пішов один до могили. Через декілька хвилин він повернувся і на питальний погляд дітей, сказав: – Я забув подякувати Господу і вашій мамі, що вона не виявилася на моєму місці. Уявіть, як було б їй, якби я помер перш, ніж вона. Іншими словами він не хотів би піддати свою дружину такому випробуванню і горю, яке він пережив сам.
У США, як це не дивно, більшість маленьких містечок, не мають лікарень і природно лікаря. Один молодий чоловік, що закінчив медичний університет, вирішив поїхати в одне маленьке місто, у штаті Небраска, і заснувати там приватну практику, прекрасно розуміючи, що грошей там не заробиш і жити буде не так вже легко, як у великому місті, і, в той же час, він знав, що місто потребує лікаря.
Що він і зробив. Приїхавши в місто, він відкрив маленьку поліклініку, благо його дружина була медсестрою і став допомагати людям. За свою роботу він брав дуже мало, а з тих, у кого було кепські справи з грошенятами, він взагалі не брав нічого. У короткий час він отримав велику популярність у цьому маленькому місті, усі його любили і дуже шанували, коли настав час виборів, його попросили балотуватися в мери міста. Він не відмовився і природно був обраний. У той самий день, коли він мав поїхати в міське управління для прийняття присяги він… осліп. Це було страшне нещастя для всього міста, страшне горе для дружини. Викликали “швидку допомогу” зі шпиталю, розташованого в 60-ти милях від міста, але ті не змогли нічого визначити. Молодий лікар у той же час не занепадав духом і, утішаючи, дружину, казав:
– Значить так угодне Господові.
Минуло кілька тижнів, молодий лікар сидів удома, у той час, як його дружина ходила на роботу і допомагала як могла хворим. І коли їй бракувало знань, вона телефонувала додому своєму чоловікові. В один з таких днів він був на кухні, коли задзвонив телефон. Він знав, що це дружина і поспішив до телефону. Він ще недостатньо освоївся в будинку і, поспішаючи, зачепився за ніжку столу і падаючи, ударився головою об край столу, знепритомнівши при цьому.
Стривожена дружина, не почувши відповіді, а тільки довгі гудки, примчалася додому і побачила свого улюбленого чоловіка на підлозі в калюжі крові. Негайно був викликаний вертоліт з найближчого шпиталю, пораненого відвезли і протягом кількох годин прооперували.
Дружині цей час видався вічністю, вона ходила коридором біля операційної, зі страхом чекаючи результату. Нарешті двері відчинилися, вийшов хірург і, підійшовши до неї, сказав:
– Проводячи операцію, ми знайшли пухлину в його мозку, яка давила на зоровий нерв. Пухлину ми видалили, рана була дріб’язкова, а найголовніше, зір вашого чоловіка відновився.
І тихо додав, вже ідучи від неї: «Це Боже Провидіння, якби він не осліпнув, він би через місяць помер».
А тепер уявіть собі, що ви б не знали кінцівки цієї історії. Що б ви сказали – Чому Бог допускає біль і страждання?!
Примітка: Кожного разу, коли у вашому стається випробування (деякі називають це злом або горем) – радійте. Бо ми не повинні дивуватися, якщо в нашому житті настають тяжкі часи. Коли приходять неприємності – хвороба, грошові утруднення, розчарування, у нас відразу ж виникає питання – чому?! А тому, що Бог поміщає нас у такі обставини, коли від нас потрібно більше сили волі, хоробрості чи терпіння.
Всякий раз, коли ми падаємо, Він знову ставить нас на ноги. Всякий раз захворівши (згадайте першу історію про щеплення) ми стаємо міцнішими. Бог примушує йти нас вперед, підніматися на вищий рівень. Господь прекрасно знає, що ціною своїх власних зусиль ми ніколи не зможемо підійти і близько до досконалості. Господь хоче преобразити нас, щоб нам було по силі будь-яке випробування. Він преобразить найслабкішого, найнегіднішого з нас – у сліпучу, світлоносну істоту з такою енергією і з такою витримкою, що важко уявити.
Це буде довгий і часом болючий процес. Але саме в тому, щоб пройти його – наше призначення. Розраховувати на менше нам не доводиться.
Яйцю, ймовірно, важко перетворитися на птаха, проте йому нереально навчитися літати, залишаючись яйцем. Ми з вами нині подібні до яйця. Але ми не зможемо нескінченно залишатися просто яйцем – звичайним, порядним яйцем. Або ми вилупимося з нього, або воно зіпсується.
Автор: Сергій Черняєв
