Спокуси сатани
Книга Іова допомагає нам ще більше зрозуміти це питання про природу болю і страждань людських. Іов описаний як чоловік «непорочний, справедливий і богобоязкий», він «віддалявся від зла». Ці якості Іова перераховуються і Богом у вірші 8 (Іова 1:1,8). Це свідчить про те, що не лише в людських очах Іов був такою людиною, але і в очах Божих. Сатана, супротивник Божий, оспорює перед Богом праведність Іова. Сатана стверджує, що Іов богобоязливий тільки тому, що він знаходиться під захистом Божим, і якщо Бог дозволить обрушити на цю людину біль і страждання, то Іов ганьбитиме Бога.
В результаті цієї розмови Бог дозволив Сатані піддати Іова поневірянням, проте ця людина залишилася непохитною. Його реакція на всі лиха, що обрушилися на нього, була тривимірною. По-перше, він засмутився, він тужив, по-друге, він «упав на землю і поклонився» Богові (Іова 1:20). І, по-третє, він прийшов до розуміння життя, що видно із сказаного ним же: «Нагим я вийшов із утроби матері моєї, нагим і повернуся. Господь дав, Господь і взяв; нехай буде ім’я Господнє благословенне!» (Іова 1:21).
Але посоромлений Сатана не був задоволений. І знову він кидає виклик Богові з приводу праведності Іова, на що Господь відповідає, що хоча Іов постраждав «безвинно», він «досі твердий у своїй непорочності» (Іова 2:3). Сатана звинувачує Бога в захисті Іова, але цього разу він має на увазі не майно і не близьких, а самого Іова. І знову Господь віддає Іова на випробування Сатані. Сатана може робити з ним що хоче, але йому забороняється позбавляти Іова життя. Сатана вражає Іова «проказою лютою від підошви ноги» до голови, і просто неможливо описати Іовові страждання. Навіть дружина його виступає проти нього, закликаючи Іова: «Похули Бога і помри» (Іова 2:9). Але Іов продовжує залишатися твердим у вірі своїй і пізніше заявляє: «Ось, Він убиває мене, але я буду сподіватися; я бажав би тільки відстояти путі мої перед лицем Його!» (Іова 13:15). З книги Іова ми бачимо, що нещастя і страждання людські не завжди є результатом гріха.
Життєві знегоди іноді настають і в результаті праведного життя, як це було у випадку з Іовом. Але на його прикладі ми також бачимо, якою має бути наша реакція на біль і страждання – нам слід залишатися твердими у вірі в Бога. Ми бачимо, що Господь дозволяє Сатані спокушати нас, щоб випробувати нашу твердість і віру в Нього. І навіть при спокусі ми можемо бути упевнені, що Бог піклується про нас. Нас зміцнює наступний біблійний вірш: «Вас спіткала спокуса ніяка інша, тільки людська; і вірний Бог, Який не попустить вам, щоб ви були спокушені більше, ніж можете, але разом із спокусою дасть і полегшення, щоб ви могли перенести» (1Кор. 10:13).
Далі, з текстів Нового Завіту ми переконуємося, що спокуси і випробування можуть сприяти нашому духовному росту і змужнінню. Яків каже, що людина, яка переносить спокуси, є благословенною (Якова 1:12). Ключ до подолання знегод і страждань у житті ми знаходимо у витримці, терпінні і наполегливості. Коли ми тверді у вірі і пересилюємо спокуси, ми ще більше мужніємо духовно. Саме тому Яків наставляє нас: «З великою радістю приймайте, браття мої, коли підпадаєте різним спокусам, знаючи, що випробування вашої віри дає терпіння; терпіння ж повинно мати досконалу дію, щоб ви були досконалі в усій повноті без усякого недоліку» (Якова 1:2-4). З приводу цих «різних спокус» Петро проголошував: «Цьому радійте, посумувавши тепер трохи, якщо треба, від різних спокус, щоб випробувана віра ваша виявилася коштовнішою за золото, що гине, хоч і очищається вогнем, на похвалу і честь і славу під час об’явлення Ісуса Христа» (1Пет. 1:6,7). Отже, випробування нас у вірі допомагають нам зростати духовно. Саме тому Петро перестерігав нас: «Улюблені! Вогняної спокуси, що посилається вам для випробування, не цурайтеся, ніби пригоди для вас чужої, оскільки ви берете участь у стражданнях Христових, радійте, щоб і в з’явлення слави Його ви зраділи і звеселились». (1Пет. 4:12,13).
Таємниця життя
Бог не відкрив усе людині. Є те, що є таємницею для людини і що залишиться для неї таємницею. Мойсей сказав: «Приховане належить Господу Богу нашому, а відкрите – нам і синам нашим довіку, щоб ми виконували всі слова закону цього» (Второзаконня 29:29). Ми знаємо, що Бог дарував нам «усе потрібне для життя і благочестя, через пізнання Того, Хто покликав нас славою та чеснотою» (2Пет. 1:3). Оскільки є те, що відоме тільки Богові, ми повинні сподіватися на Нього. Засвідчено, що Бог зробить тільки те, що є справедливим і правильним. Цим свідоцтвом, цим доказом є любов Божа. Вона підтверджується Його творінням, Його турботою і забезпеченням, посланням Сина Його Єдинородного в цей світ як жертвопринесення за гріх. Бог зробить тільки те, що правильно!
Зі змісту книги Іова ми знаємо, чому він зазнавав нещасть і страждань, але – зверніть увагу! – Бог не відкрив цього самому Іову. Наприкінці цієї книги Бог задає Іову декілька специфічних риторичних запитань про природу божества, про походження світу, про володаря Всесвіту. Цими запитаннями Він нагадав Іову про те, що Бог керує всім і що Іову потрібно покладатися на Господа.
Коли Бог відкриває Свої таємниці, людина не може не переживати почуття благоговіння. Павло проголосив: «О, глибино багатства, і премудрости, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його!» (Рим. 11:33).
Висновок
Замисліться, будь ласка, про велич Царства Небесного у світлі болю і страждань людських. Це Царство не мало б такої привабливої сили, якби в цьому житті не було фізичної і моральної недосконалості. Описуючи це Царство, Іоанн сказав: «І витре Бог усяку сльозу з очей їхніх, і смерти не буде вже, ні плачу, ні крику, ні недуги вже не буде, бо колишнє минуло». (Одкровення 21:4). «Колишнє» – це те, що ми маємо в цьому світі: смерть, скорбота і печаль, хвороби і страждання. Царство ж Небесне – це життя, світло, звільнення від гріха, страждань і смерті.
Так, у цьому житті бувають часи, коли ми відчуваємо і біль, і страждання, але земне життя – це підготовка до того життя, яке настане. І навіть якщо наше життя нині руйнується, але ми вірні Богові, ми, подібно до Павла, можемо сказати, що ми «знаємо, що‚ коли земний наш дім, ця хатина, розвалиться, ми маємо від Бога житло на небесах, дім нерукотворний, вічний» (2Кор. 5:1).
Автор: Чак Нортроп
